вівторок, 27 березня, 2018, 17:15 блоги Суспільство
Про безхатьків, які пишуть вірші і казки
Юрій Лелявський
журналіст, військовослужбовець ЗСУ

Чоловіки на цих фото – бомжі, тобто бездомні, безхатьки, «без определённого места жительства – БОМЖ», як раніше писали у міліцейських протоколах (звідси походить це слово). Люди з вулиці...

Мужчину у білій сорочці я зустрів у Харкові, на дитячому майданчику, який слугував йому тимчасовим притулком. Він родом з Горлівки (куди не бажає вертатись), у минулому працював інженером на шахті. Тепер тиняється світом.

Фото автора
Фото автора

Утім, що у безхатьків буває дуже-дуже рідко, зумів зберегти свій паспорт і навіть періодично, десь отримує пенсію, яку в нього часто відбирають молодші та сильніші бомжі. (У колі знедолених, тих, хто опустився на саме дно, вже майже нема відчуття поваги, жалю, співчуття до «колег» по смітнику. Принцип «Homo homіnі lupus est» тут доведений практично до абсолюту. Не зжереш ти – зжеруть тебе...)

Фото автора
Фото автора

Людина у шапці біля столика – також бомж, але львівський. Живе з того, що подарує смітник, здає картонні коробки, інколи виконує якусь імпровізовану дику пантоміму численним гостям Львова і за цей «театр абсурду» отримує «гонорар» – 25-50 копійок, якщо пощастить, то цілу гривню. Так і виживає...

Проте у цих двох бідак, окрім брудних борід, вуличного способу існування, світогляду, коли все вже в минулому, а життя планується максимум на пару годин вперед, є одне спільне хобі чи розрада – літературна діяльність. Так, саме літературна. Харківський бомж пише вірші, занотовує їх у спеціальний товстий зошит, що завжди тримає при собі (як і паспорт).

Львівський безхатько вигадує казки та оповідання, котрі, якщо пощастить і у смітнику знайдеться кавалок олівця чи кулькової ручки, шкрябає на картонних коробках. Деякий час носить цей доробок у подертій «вінтажній» шкіряній папці (також трофей зі сміттєвого бака), а потім, коли припікає голод, безжально здає картон разом з текстом у приймальний пункт вторсировини, залишаючись єдиним читачем своїх творів.

Я не знаю цінність цих літературних потуг, не читав, як і ніхто не прочитає. Зрозуміло, що ніде і ніколи «харківська лірика» та «львівська проза» не будуть надруковані – ну, немає в цих людей літературних агентів, а самі вони навряд чи будуть шукати дорогу в редакції і видавництва. У них є інші проблеми, та й жити їм, як би це не звучало жорстоко, дві, максимум, три, зими... Це статистика: вулиця, холод, недоїдання здоров’я не додають... Хтозна, можливо, якби в цих людей все в житті склалось по-іншому, ми би мали свого Міцкевича чи Андерсена... Прощаючись із чоловіками, я помітив, що кожен про щось замислився. Кожен про своє. Тільки навряд чи вони думали про вірші та оповідання.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-15 02:25 :43