понеділок, 26 березня, 2018, 10:25 блоги Політика
19 років від убивства мого батька. Ми відкотилися так далеко назад…
Тарас Чорновіл
журналіст, політичний діяч
Фото: Тарас Чорновіл/Facebook
Фото: Тарас Чорновіл/Facebook

Вчора виповнилося 19 років від тієї миті, коли на трасі перед Борисполем убили мого батька В’ячеслава Чорновола. Хочу показати його останні прижиттєві фото з поїздки до Кіровограда (Кропивницького). Усі ці фотографії з тієї трагічної дати 25 березня, коли він планував ЖИТИ, ДІЯТИ, ПЕРЕМАГАТИ. Помирати ніхто не планує.

Усі, як пророчу, цитують його коротку відповідь на питання кореспондента, як би хотів померти:

– Швидко, на ходу...

Але на інше питання, чи не боїться він, що його просто уб’ють, як особливо небезпечного для всіх тих привидів минулого й сучасного зла, відповів так само лаконічно:

– Вони не посміють.

Мабуть, таки усвідомлював усю загрозу, розумів, що можуть і посміти. Але просто викреслював для себе цю тему, щоб вона ніколи не тяжіла над ним та не сковувала його намірів і дій.

Таки посміли. І не прогадали. Справа навіть не в тих злощасних президентських виборах 1999 року. Хоча і щодо них мали чого боятися, бо ситуація в ті місяці стрімко мінялася. А Чорновіл, який ще зовсім недавно говорив, що «це не наше весілля», уже таврував «злочинний політико-фінансовий холдинг», яким тоді ставала влада вкупі з новонародженою олігархією, та задумувався про те, що призначено цей шлях пройти таки йому. Стрімко мінялися й суспільні настрої. Міг він тоді перемогти, таки міг...

Але страшніше для тодішніх господарів життя було дещо інше. І гадаю, що той КамАЗ поперек його дорого спрямували ті, хто ще більше боявся його ідей та принципів. Навіть без президентської посади він рухав Україну вперед.

Коли вбили Чорновола, рівно на 15 років припинився наш рух в напрямку Євросоюзу та НАТО. А тоді ж ще не почали закриватися перед нами всі двері, не було ще озвірілої путінської Росії. Як небагато треба було зусиль, лише, щоб у правильному напрямі...

Не стало Чорновола і сили минулого змогли торжествувати: червоний директорат перетворився на олігархію, «реформи» стало лайливим словом, «патріот» – ознакою фальші, а не підпорядкованості великій меті.

Коли нині дивлюся, як колишні рухівці, які нині отаборилися в десятках так званих демократичних партій, як мантру повторюють, що не допустять того ж вільного ринку землі, за який у часи Чорновола до крові билися з комуністами, то розумію, з його загибеллю ми відкотилися так далеко назад, що навіть Революція Гідності не допомогла засипати цю прірву.

Кажуть, що невдячна справа возвеличувати роль і значення окремої особи в історії. А президент, який зробив свою країну демократичною та успішною, колишній дисидент Вацлав Гавел не посоромився це сказати ще при живому Чорноволові. Мовляв, з усієї формації дисидентів, які потім стали політиками, саме Чорновіл був найбільш готовим, найкращим, морально й інтелектуально визрілим для того, щоб очолити свою країну (не Валенса, не сам Гавел, а таки він), але йому, на жаль, цього не дали людська заздрість і заскорузлість.

Пропоную вам ці дуже прості й не патетичні фото останнього дня, коли він не передбачав і не передчував, не додавав показного драматизму й патетики, просто склеював назад роздертий штучним, проплаченим розколом Рух. Не хочу саме зараз публікувати інших фото – з неймовірного велелюдного похорону. Кажуть, що так ще нікого в Україні не проводжали, навіть Шевченка...

Фото: Тарас Чорновіл/Facebook
Фото: Тарас Чорновіл/Facebook
Фото: Тарас Чорновіл/Facebook
Фото: Тарас Чорновіл/Facebook

Просто є якийсь фатум у тому, що ми вміємо героїчно гинути за Україну, вміємо посмертно вшановувати й оплакувати... Не вміємо жити в своїй країні. І не вміємо зрозуміти, почути та підтримати за життя...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-18 01:50 :59