п'ятниця, 23 березня, 2018, 11:49 Суспільство
Закрити УПЦ МП не можемо: з окремими її людьми має боротись СБУ, – Маринович
Мирослав Маринович. Фото: Микола Тис/ZIK
Мирослав Маринович. Фото: Микола Тис/ZIK

Дисидент та віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович вважає, що закривати Церкву Московського патріархату в Україні не можна – це тоталітарна практика. Однак, якщо її представники співпрацюють з ФСБ, то цим має займатися СБУ на основі Кримінального кодексу. Тобто – все має бути згідно із законом.

Про це Мирослав Маринович розповів у великому інтерв’ю для Укрінформу.

«Я буду опонувати усім версіям про те, що треба закрити Церкву Московського патріархату. Те, що її керівництво перебуває за кордоном України, нагадує мені логіку Сталіна – він саме через це закрив Українську греко-католицьку церкву», – стверджує пан Маринович.

Він зазначає, що в Україні є прихожани цієї Церкви, які не становлять жодної загрози для держави. А вже, якщо окремі її представники співпрацюють із ФСБ, то «для покарання є звичайне законодавство, яке відповідно кваліфікує такі дії».

Пана Мариновича обурила ситуація із відмовою священика УПЦ МП поховати 2-річного хлопчика у Запоріжжі, бо того хрестили в іншій церкві. За його словами, кожна церква має свої норми, але вона жодним чином не має «уневажливлювати заповіді Божі».

«Ось і відповідь. Запорізький священик опинився в ситуації, де мав виявити любов до людини, а він цю головну заповідь Христа фактично перекреслив якимись приписами. І це страшенно обурює і страшенно засмучує», – переконує Мирослав Маринович.

На думку дисидента, обурлива ситуація сьогодні відбувається і в Росії. Володимир Путін проводить диявольську роботу по всьому світу. І Захід досі не знайшов відповіді, як цьому протистояти.

«Його пряма настанова – руйнуйте все, що можете! Не руйнуйте так, щоби потім з того вийшло щось інше. Просто руйнуйте, руйнуйте, руйнуйте!.. Ми бачимо, як пробуксовує Захід у своєму супротиві цьому. Щоб дати гідну відсіч Путіну, треба перекреслити усі здобутки західної цивілізації, уподібнитись йому, і тільки тоді ти зможеш адекватно відповісти на його атаку. А Захід собі того дозволити не може, і я цього не хотів би», – додає пан Маринович.

На його думку, має бути певна противага такій «диявольській силі». І знайти її можна у «золотій середині» між свободою слова та уподібнення диктатурі.

«Є дві крайнощі: або стверджувати, що свобода слова понад усе, або ж її нівелювати й уподібнитись диктаторам. Я не є прихильником жодної з них, треба знайти «золоту середину». І це – можливо, що яскраво демонструє досвід Ізраїлю. Це країна, яка постійно перебуває в умовах війни, і їй попри все вдається зберігати природу демократії. Їхній головний принцип – підконтрольне обмеження свободи слова є допустимим для збереження певного балансу в державі».

Окрім того, пан Маринович переконаний, що Україна має прямувати до Заходу, але не має його у всьому наздоганяти. Бо, разом із розумінням «кодів» сучасних цивілізацій і адаптацією позитивних тенденцій, можемо «проковтнути» негативні речі.

«Захід не є святим і безгрішним. Скажімо, там щораз потужнішими стають прагнення поставити світ на нову етичну основу, нав’язати нову глобальну етику (як вони це називають), яка не має нічого спільного з релігією. А ми вже переживали систему, яка хотіла «разрушить все до основания, а затем…» збудувати щасливе життя. Не вийшло.»

«Ми маємо діяти так, як французи. Яка їхня логіка? Франція чітко розуміє свою спеціалізацію в нинішньому світі. І якщо вона бачить свій шанс – вона ним користається на 100%. А там, де шансів немає, – спокійно переймає в інших. Такої свідомості нам треба було б навчитися. Нам треба зрозуміти, де наші перспективи, де ми маємо щось таке, на що ми можемо опертися. І воно є, воно насправді є».

Окрім того, у прагненні до сучасних цивілізацій є й інші негативні моменти. Серед людей фатально падає спроможність до комунікації – все перетворюється у обмін «есемемками», перебуваючи в одній кімнаті.

«Видно, як молоді люди губляться в живому спілкуванні, бо вони не звикли до такого. Вони мають бар’єри, мають комплекси, вони закриті. От вам і висновок: так, нам варто прямувати в інформаційну епоху, але маємо розуміти, яку ціну ми за це платимо і платитимемо надалі».

Поділився своїми думками дисидент і про моральних авторитетів українців. На його думку, після відходу Блаженнішого Любомира Гузара «пішов епіцентр, який притягував нас усіх». На його місце є нові авторитети, але люди не завжди готові їх приймати і розуміти.

«Люди кидаються від однієї ідеї до іншої, усі хочуть негайного успіху, негайного позитивного результату. А моральне лідерство передбачає дещо інше, увага на миттєвому не акцентується. Воно іноді вбачає стратегію, за якої можна навіть програти битву, але виграти війну. Йдеться і про необхідність жертвувати чимось, але ж людям не хочеться цього. І тому виникає дисонанс між тим, що могли б сказати моральні лідери, і тим, чого прагне почути суспільство», – зазначив Мирослав Маринович.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-21 01:35 :58