понеділок, 19 березня, 2018, 11:31 Політика
Дмитро Кулеба: Єдиний потенційний військовий союзник України – США
Дмитро Кулеба. Фото: Синиця Олександр/УНІАН
Дмитро Кулеба. Фото: Синиця Олександр/УНІАН

Дев’ять запитань постійному представникові України при Раді Європи про українську дипломатію, союзників і втому.

Дмитро Кулеба в дипломатії вже півтора десятиліття. Працював у Постійному представництві України при Організації безпеки та співробітництва в Європі, відповідав за зв’язки з громадськістю Міністерства закордонних справ. 2013 року пішов із державної служби, а після Революції гідності – повернувся. Зараз він є постійним представником України при Раді Європи. Свою роботу Дмитро Кулеба називає «чимось на межі алхімії та квантової фізики», і наголошує: має «червоні лінії», через які ніколи не переступить – навіть в інтересах держави. Говоримо про ситуацію в українській дипломатії, її головні завдання та втому Європи від України, про яку всі говорять, але якої насправді нема.

Пане Дмитре, як змінилась українська дипломатія в останні роки?

– Перш за все, змінились завдання й виклики, які стоять перед державою. 2003 року, коли я прийшов до Міністерства закордонних справ, це була дипломатія, яка працювала в умовах миру та співробітництва. Але з часом почали з’являтись елементи конфлікту: спочатку спроба росіян збудувати міст до острова Тузла, потім митні й газові війни з Росією. Поворотним моментом стала російська агресія проти України 2014 року. Відтоді наша дипломатія набула жорсткішого характеру. Коли ворог діє нестандартно, ми маємо бути готовими до нестандартних ударів у відповідь. На першому етапі, 2014 року, нам бракувало людей, які могли б відповідати трьом критеріям: жорсткість, мобільність і креативність. Але міністр закордонних справ Павло Клімкін чітко поставив перед нами ці пріоритети, ми навчали людей, залучали нових фахівців. І якщо до того українська дипломатія еволюціонувала повільно, то відтоді відбувся безпрецедентний ривок уперед. Життя змусило.

Є стереотипні уявлення про дипломатів, – зокрема, що вони тричі подумають, перш ніж нічого не сказати, і що вони кажуть неправду в інтересах держави. Наскільки це відповідає дійсності?

– Перше уявлення слушне, друге – ні. Сучасний дипломат має бути активним комунікатором, та водночас контролювати кожне своє слово чи інтонацію, бо вони можуть мати неочікувані наслідки. Потрібно весь час пам’ятати: коли говорить дипломат, говорить держава. Що ж до брехні, то я впевнений, що на ній неможливо побудувати міжнародні відносини. Найбільшою цінністю в дипломатії, як і в житті загалом, є довіра, адже це основа відкритих і плідних відносин. Якщо наші партнери нам не довірятимуть, важко буде знайти спільне розв’язання складних проблем. Дипломатія Росії, часто побудована на брехні й маніпуляції, має відповідні наслідки: Росію сприймають як державу, з якою, може, й необхідно мати справу, але не вибудовувати складні рішення. Адже ніхто не певний, що ці рішення будуть виконані.

Вам як дипломатові траплялося приймати рішення, з яким ви особисто не погоджувались?

– 2014 року, коли я повернувся на державну службу, чітко встановив собі правило: не робитиму того, з чим буду принципово не згодний. І не говоритиму того, у що сам не вірю. З одного боку, як дипломат я маю бути гнучким. З іншого, кожна людина має червоні лінії – цінності та принципи, через які не переступить. Тому в мене є простір для компромісу, але є і свої червоні лінії. До Майдану я був конформістом – червоні лінії в мене були, але їх було дуже мало.

Чому, на вашу думку, на дипломатичній службі в Україні так мало жінок?

– В нас узагалі мало жінок на керівних посадах. Я вважаю, що держава повинна запровадити квоти на кількість жінок у середній керівній ланці державної служби. Зараз Кабінет Міністрів створив посаду Урядового вповноваженого з питань гендерної політики, головне завдання якого – координувати роботи всіх міністерств і державних органів у гендерному напрямку. Сподіваюсь, це змінить ситуацію на краще. Це питання рівності й поваги одне до одного: я вважаю несправедливим, коли одна стать домінує над іншою.

Як дипломати налагоджують особисті комунікації?

– Дипломати полюблять неофіційні вечері. Вони дозволяють побути в невимушеній обстановці, вільно спілкуватись і більше дізнатись про людину та її погляди, а також обговорити різні нюанси державної політики. Формат неофіційних зустрічей сформувався історично, аби дипломати могли краще пізнати одне одного й побудувати довіру. У якісній дипломатії домовленості досягаються в кулуарах при неформальному спілкуванні, а вже на офіційних заходах рішення презентують

Чи правда, що Європа втомилась від України?

– Я вперше почув про втому Європи від України, коли ще був студентом. Відтоді чую її регулярно, але щось ніяк Європа від нас не втомиться. Вважаю, що це штучна конструкція, яка підкреслює нашу меншовартість. Ніхто не може втомитись від незалежної суверенної держави, яка не становить ні для кого загрози. Ми співпрацюємо з Європейським Союзом. У деяких питаннях вони більше вимагають від нас, у деяких – ми від них. Ми маємо будувати прагматичні відносини, розуміючи, що в будь-якому разі Україна залишиться європейською державою.

У якому контексті європейські партнери зазвичай згадують Україну?

– Сьогодні – насамперед як торгівельних партнерів. Адже угода про асоціацію дає українському бізнесу великі можливості торгувати з ЄС, а європейському – інвестувати в Україну. По-друге, в контексті реформ. Що успішнішими будуть реформи в Україні, то сильнішим і надійнішим партнером буде наша держава. Третє – це війна, але зараз уваги національній безпеці України в Європі приділяють менше, ніж тоді, коли бої точились активно.

Чи має Україна сьогодні союзників у світі?

– У суто військовому сенсі, на жаль, не має. Думаю, єдина держава, яка може заповнити цю нішу – Сполучені Штати Америки. Вони прийняли рішення про постачання летального озброєння в Україну, а також допомагають тренувати нашу армію. Є ще кілька держав, які продають нам зброю, наприклад, Литва. Це наш щирий друг, але я не можу назвати Литву нашим військовим союзником, бо її міцності у разі великого збройного конфлікту буде замало. В США, натомість, її вистачить, тому в наших стратегічних інтересах працювати над тим, аби стати повноцінним військовим союзником цієї держави. У політичному ж сенсі союзники в нас є – в першу чергу Німеччина, а також, попри всі суперечки про історію, Польща. Я сподіваюсь, що ці держави продовжать підтримувати нас у протистоянні російській агресії.

Які завдання зараз стоять перед українською дипломатією?

– Ключових завдань три. Перше – це все, що пов’язане з жорсткою безпекою, наприклад, військовою або кібербезпекою. Стримування Росії, будування міжнародних альянсів та підтримка проукраїнської коаліції у світі, а також повернення контролю над Кримом і Донбасом. Друге – євроінтеграція. Це також елемент нашої безпеки: що більше ми інтегровані в Захід, то сильнішими й ефективнішими ставатимемо в гарантуванні своєї жорсткої безпеки. Третє – захист українських громадян та бізнесу за кордоном. Нам потрібна сильна консульська служба, аби кожен громадянин, який перебуває поза Україною, знав, що може розраховувати на українську дипломатію, якщо потрапить у складне становище. Щоб український бізнес знав: дипломатія допоможе знайти партнерів і посприяє залученню інвестицій.

Вікторія Матевощук,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-17 03:14 :51