середа, 14 березня, 2018, 15:11
Закинутий Львів: закутки міста, де роками не було людей
26

На початку 90-х років львівський «Кінескоп» годував 11 тисяч робітників. Величезні приміщення, безперебійний випуск продукції – на заводі кипіла робота, а її продуктами користувались сотні тисяч людей. Минули роки – і єдиний, хто нагадує про минуле підприємства – сторож, який час від часу тихо собі крокує серед кладовища лампових телевізорів і кінескопів. Життя тут вже нема.

Це – не перша і не остання львівська історія прикрого занепаду. Поруч з «Кінескопом» стоїть низка інших заводів, простих приміщень, стареньких квартир в центрі міста. Єдине спільне в цих історіях – одного разу там раптово обірвалося життя.

ІА ZIK поговорило із міським дослідником Андрієм Роюком (Рой, – Ред.) зі спільноти Explorer.lviv.ua Хлопець вже майже 20 років відшукує покинуті місцини Львова, де фіксує, як «помирають» колись великі або ж малі підприємства, житлові приміщення, заклади культури та розваг. Результати своїх вилазок він публікує на форумі та своєму Instagram.

Андрій Роюк
Андрій Роюк

Андрію, я бачив багато твоїх фотографій і звітів з місцин, де ти побував. Там і Полтва, і різні старі (і не дуже) заводи, прості житлові будинки Поясни, для чого це все? Чим можуть привабити покинуті обєкти? Зокрема, у Львові.

Знаєш, кожен по-своєму сприймає це захоплення. Мені не раз говорили: «Чувак, це просто фігня. Нащо ти взагалі цим займаєшся». Чесно, я розумію тих людей, які не вбачають чогось цікавого у покинутих місцях. Це абсолютно нормально.

Справді, цікаво гуляти Площею Ринок, дивитися на доглянуту, живу, якщо так можна сказати, архітектуру. Але нас цікавлять інші речі. Бо поряд з «вилизаними» будинками чи новими підприємствами, зазвичай, існує щось старе, розбите, на яке рідко звертають увагу. І воно просто існує паралельно з сучасністю.

Фото: Андрій Роюк
Фото: Андрій Роюк

А це, свого роду, «законсервована історія». Кожна закинута будівля, маленький підвал і горище – історія людини й цілої епохи. У Львові додамо до цього величезні покинуті промислові споруди, каналізовану в різні епохи річку, забуті військові об’єкти.

Заходиш у такі місця і будь-який артефакт відносить тебе у старі часи Львова, де ти ніколи не бував. Це може бути газета, якій поза сто років; цікава баночка з підприємства, яке зникло ще до нашого народження; старенькі апарати, на яких працювали наші дідусі.

І цього просто ніхто не бачить. Воно стоїть запилене, забуте і надзвичайно красиве. А головне – чекає, коли ж тут знову опиняться люди.

Айтішний «Кінескоп» і релігійний ЛАЗ

Сучасний «Кінескоп». Фото: Андрій Роюк
Сучасний «Кінескоп». Фото: Андрій Роюк

– Опиняєшся ти на якомусь покинутому львівському заводі. І що там робити? Все, напевно, розікрали…І єдине, що побачиш, – руїну

Насправді, не завжди так. От недавно вдалося проникнути на львівський «Кінескоп». Виробничий корпус був майже збережений, а повсюди валялися купи кінескопів.

Найцікавіше, що на більшості території зараз розташовані ІТ-компанії, спортзали з різними зонами відпочинку. Сюди приїжджають забезпечені люди на красивих машинах з добрим доходом і хорошим життям.

Ти дивишся на це через мутні вікна крізь купи кінескопів і лампових телевізорів – і розумієш, наскільки все плинне. Ще колись тут все гуділо, бурлило і розвивалося. А тепер життя вирує навколо, та тільки не тут. Такий собі останній з могікан.

Сучасний «Кінескоп». Фото: Андрій Роюк
Сучасний «Кінескоп». Фото: Андрій Роюк
Сучасний «Кінескоп». Фото: Андрій Роюк
Сучасний «Кінескоп». Фото: Андрій Роюк

– І ви так просто залізли? Там жодної охорони немає?

Охорона таки є, але ми з ними не зустрічались. Акуратно собі залізли і знімали все те, що треба. Чогось несподіваного не було. І фотографії вийшли дуже красиві.

– Ви завжди пробираєтесь, можна сказати, нелегально? Не було проблем?

– Ну чому, не завжди так. Якщо можемо домовитися – завжди це робимо. Класний приклад – недавно досліджували територію ЛАЗу. Зокрема – монастир кармелітів босих. До нас звернулися хлопці, які зацікавлені передати цю пам’ятку у державну власність. Разом ми звернулися куди потрібно і змогли потрапити на територію монастиря.

Монастир кармелітів босих на території ЛАЗу. Фото: Андрій Роюк
Монастир кармелітів босих на території ЛАЗу. Фото: Андрій Роюк

– Що ти там побачив?

Якщо говорити про монастир – то це дійсно бомба. Він є реальним прикладом того, що радянська влада робила із архітектурною спадщиною духовного значення.

Костел насправді досить молодий – 1938 року. Але за цей час пережив багато чого. Його примудрилися розділити – зробили два поверхи. І, що кумедно, вийшло справді цікаве, таке атмосферне приміщення з великим актовим залом і арками по боках. Усі вітражі давно вже повибивані, повсюдно вставлені емблеми ЛАЗу. А спостерігає за цим всім не Ленін, а великий овальний Шевченко.

Монастир кармелітів босих на території ЛАЗу. Фото: Андрій Роюк
Монастир кармелітів босих на території ЛАЗу. Фото: Андрій Роюк
Монастир кармелітів босих на території ЛАЗу. Фото: Андрій Роюк
Монастир кармелітів босих на території ЛАЗу. Фото: Андрій Роюк

Усього сфотографувати нам так і не дали охоронці заводу. Суть в тому, що один поверх монастиря належить безпосередньо ЛАЗу, інший – ще одному підприємству «Укравтобуспрому». З останніми ми домовилися нормально. А охоронці з ЛАЗу почали собі кіпішувати і не дали дознімати.

Взагалі, ЛАЗ ми завжди потрошки «бомбили». Там розказували цікаві речі. Ще після закриття там полишали сучасні станки на цифровому управлінні. А поблизу на території так і чекав свого часу «НеоЛАЗ». Його зібрали на 80%, і завод закрився.

В «Укравтобуспрому» ситуація краща. Воно ніби було спільне з ЛАЗом, але зараз це дві окремі структури. Перша, якщо на хлопський розум, займається апгрейдом автобусів, і досі сяк-так працює. Хоч, по правді, дивлячись на ці всі старі вікна будівлі, працівникам реально доводиться несолодко.

– А що там з діючими заводами? Знаю, що ти теж не раз їх відвідував. 

– Само собою. Повір, після багатьох покинутих заводів заходити на робоче підприємство – це просто бальзам на душу. Кілька місяців тому побував на стратегічному Львівському локомотиворемонтному заводі. Тут одне з небагатьох місць в Україні, де ремонтують вагони. Вражень – просто море.

Фактично, завод перебуває в місті. Такий собі острівець у мегаполісі. Навколо вулиці, рух, звичайне життя. А тут потрапляєш у величезні цехи, де горить вогонь, залізо кліпають, зварювання – потужні й масивні роботи.

Львівський локомотиворемонтний завод. Фото: Андрій Роюк
Львівський локомотиворемонтний завод. Фото: Андрій Роюк

Що приємно – люди дуже добре реагували на камеру. Усі були привітними, а начальники кожного з цехів детально розповіли про усі процеси. Такі вилазки – одне задоволення.

А ще є кумедна історія про цей завод. Його чомусь називають ЛЯПА. Працівники казали, що слово ЛЯПА пішло від того, що колись тут уся територія була в болоті. Цяп-ляп…Звідти й слово. Наскільки це правда – не знаю. Але кумедно і мило.

Львівський локомотиворемонтний завод. Фото: Андрій Роюк
Львівський локомотиворемонтний завод. Фото: Андрій Роюк
Львівський локомотиворемонтний завод. Фото: Андрій Роюк
Львівський локомотиворемонтний завод. Фото: Андрій Роюк

Купання в Полтві і чому Львів не стане Венецією

Жартівлива рибалка у Полтві. Фото: Андрій Роюк
Жартівлива рибалка у Полтві. Фото: Андрій Роюк

– Розкажи тоді за Полтву. Напевно, з усіх кількасот тисяч львівян мало хто за своє життя там побував. Яка вона і чи вартує терпіти випробування смородом, щоб там побувати?

Чесно, Полтва – це нереальний екстрим. Я добре не пам’ятаю, скільки разів там вже бував. Але один раз можна рахувати як за десять. В загальному багато-де її обходив – залізав під Оперним і виходив на вулиці Стуса. Все, що міг побачити, побачив. На цьому свого часу поставив крапку.

Але-от чи вартує недосвідченим людям туди лізти – питання. Ширина бортиків, де можна ходити, міняється. Найширші мають десь метр, найвужчі – 10-15 сантиметрів. Зрозуміло, що рухатися треба дуже повільно і обережно. На додачу, слизько і запах досить особливий – голова паморочиться. Тому можеш сам не зрозуміти, як станеш одним з небагатьох щасливчиків, який скупається у побутових стоках.

– Добре, а якщо таки пощастить, і впадеш в Полтву, до прикладу, біля Оперного. То де випливеш?

Ну, точно тобі сказати не можу. Але з таким успіхом реально виплисти за залізничним мостом на Чорновола. Там вже десь реально зможеш зупинитися.

Розумієш, Полтва закута у кам’яний жолоб. Там все гладке, обліплене різними цікавими речами органічного походження. Тому, як би не хотів, але зупинитись тут складно. І будеш ніби в унітазі. А течія річки досить потужна через постійні побутові стоки. Плюс в Полтву стікають відходи жителів Сихова через величезний колектор тунельного типу.

Полтва. Фото: Андрій Роюк
Полтва. Фото: Андрій Роюк

Попри це, є й любителі скупатися в Полтві. Свого часу київські дігери робили сплави всередині каналізації на надувних човнах. Один з хлопців кілька разів добряче падав, але був дуже щасливий. Тому як вже падаєш – посміхайся і розслабся.


– У Львові час від часу говорять, що класно було б відновити Полтву. Там львівська Венеція і все таке. Як думаєш, це можливо зробити?

Чесно, таке говорити взагалі несерйозно. Десь 70-80% води у Полтві – відходи людей, а решта – природна вода. Тим більше, каналізація у нас не розділена на дощову воду і побутові стоки.

Колись річка живилася різними живими струмками – Пасіка, Залізні Води. Але всі ті пагорби з часом забудували, і води там стало набагато менше. Навіть один з потічків, який колись тік на вулиці Кримській. Він був доволі повноводний. Але під час різних забудов його кинули в трубу – він майже пересох. Таке ж саме із Зеленим Оком – той каскад озер нормально вже не живиться.

– Тобто, відновити Полтву – неможливо?

– Окей, спробуємо ми відновити Полтву. Це можна, але буде текти просто гівно і страшно смердіти. Власне, тому й закрили річку, бо смерділа.

Полтва. Фото: Андрій Роюк
Полтва. Фото: Андрій Роюк

– В такому разі можна ж зробити каналізацію, окрему від Полтви? Чи це надто громіздкий процес?

– Сумніваюсь, що таке зможуть колись реалізувати. Уяви – всі вулиці будуть перериті (а треба буде глибоко рити), а ще колектори старих будинків… Це буде глобальна невирішена проблема. Та й Львів, по суті, перебуває на болотистому ґрунті. Якщо неглибоко ритимуть, буде небезпека для будівель – при роботі на малій глибині фундамент буде тріскати. Вже вистачило досвіду із львівським підземним трамваєм.

Забутий кінотеатр і аварійні будинки

Один із львівських під’їздів. Фото: Андрій Роюк
Один із львівських під’їздів. Фото: Андрій Роюк

– Не раз бачив в тебе фотографії із різних закинутих квартир у центрі міста. Поясни, звідки у центрі міста можуть взятися покинуті квартири? Не можу збагнути.

Насправді в центральній частині Львова є дуже багато закинутих будинків. Почнемо з того, що значна частина споруд у центрі – в аварійному стані. Там, як правило, колись і робили капітальні ремонти за радянської влади. Але багато в чому вони були варварські та зовсім неякісні.

Зараз у таких будівлях осідають капітальні стіни, дерев’яне перекриття згниває, а сходова частина руйнується. Люди стараються звідси просто з’їхати, поки ця споруда із сюрпризами не розвалиться. Ця ситуація добре грає на руку різноманітним підприємцям.

– Що ти маєш на увазі за підприємців?

Дивись, на вулиці Шевській один будинок спіткала цікава доля. Він був чотириповерховий: на першому – магазинчики, на другому – жили люди. Все решта – гуляйвітер. Жили безхатьки, які засмітили весь простір, де перебували. На сходовій клітці місцями були дірки. В основі будинку була серйозна тріщина, куди міг поміститися кулак. Не найкращі умови для життя, правда?

Львівські будиночки. Фото: Андрій Роюк
Львівські будиночки. Фото: Андрій Роюк

От, люди відселилися. І будинок одразу пішов в оборот. Розумієш, простіше це викупити якомусь власнику, який хоче зробити чи готель, чи ресторацію. А людям придбати чи дати гроші на нові квартири, хоч і не завжди так роблять. Тоді в будинку залишають основні стіни, відновлюють перекриття – і він вже служить по-новому.

Справа може бути ще одна будівля. Поки існує вона, домовляються за першу. А в третій (теж сусідній, – Ред.) за цей час вже всі виселяться. Таким чином ряд споруд повністю викуповують. Знаю кілька от-таких варіантів.

– Можеш пригадати, куди востаннє проникав на такі закинуті квартири? Що там побачив?

Було це буквально недавно. Це – типовий покинутий будинок в центрі Львова, триповерховий (зазвичай дослідники не розповідають, де саме розташовані місця, щоб уникнути навали металхантерів та інших вандалів, – Ред.)

Попали ми туди трохи дивно – знайшов досить гнилу драбину, і ми з напарником через балкон залізли на другий поверх. Поки ліз, половина балкону піді мною прямо взяла і обвалилася. Але на стареньке горище нам вдалося попасти.

Одна із знахідок під час чергової вилазки. Фото: Андрій Роюк
Одна із знахідок під час чергової вилазки. Фото: Андрій Роюк

За тим сміттям, яке ми там знайшли, одразу зрозуміли, хто там ще давним-давно проживав. Були це євреї. Серед усього старезного мотлоху лежало багато літератури, газет на івриті. Точно знаємо, що у цих євреїв були родичі в Америці – знайшли старенькі американські консерви, повні пачки сірників зі США. Поруч лежали цікаві пляшки горілки Бачевських. Прийшли б трошки пізніше – такі цікаві артефакти просто викинули б. Бо будинок зараз реконструюють.

– Тобто на час вилазки ви були не самі?

Та ні, звісно. На першому поверсі були робітники, щось собі робили в одному приміщенні. Решта квартир були покинуті, то вони собі й зробили там кімнати відпочинку – перекушували, чвертку випивали.

Коли ми залізли – нас не побачили. А-от злізати через балкон, який наполовину обвалився, вже не хотілося. Тому мали евакуйовуватись через робітників. Словом, ва-банк.

В той час чоловіки собі спокійно оббивали стіни, і точно не очікували побачити когось іншого. Слів було небагато, все розповіли їхні квадратні очі. Робітники не розуміли, як тут взялися люди, якщо будинок стоїть сам по собі, а внутрішнє подвір’я було закритим. Ну й поки вони відходили з шоку, ми швиденько усунулися.

Але одного разу сталась цікавіша ситуація. Якось вдалося проникнути на територію покинутого львівського кінотеатру, який закрився десь на початку 2000-х. Ще, коли було мені 6-7 років, ми за татом ходили туди на «Тома і Джері», «Бетховена». І тут приходиш на те саме місце через поза 20 років. Дивні відчуття були.

Покинутий львівський кінотеатр. Фото: Андрій Роюк
Покинутий львівський кінотеатр. Фото: Андрій Роюк

Було там щось містичне. Ми трошки собі фотографували і на якийсь момент виключили ліхтарі (світло в приміщенні не працювало, – Ред). І тут чуємо – хтось встає і починає ходити. При тому: кінотеатр ізольований, додаткових приміщень не було. А напарник стояв біля мене і не рухався. Безліч питань – і так мало відповідей.

Покинутий львівський кінотеатр. Фото: Андрій Роюк
Покинутий львівський кінотеатр. Фото: Андрій Роюк
Покинутий львівський кінотеатр. Фото: Андрій Роюк
Покинутий львівський кінотеатр. Фото: Андрій Роюк

А саме місце дуже атмосферне. В тому плані, що ми звикли бачити людей у кінотеатрі. А тут панує тиша, яку не порушували вже майже 20 років. І це насправді заворожує. Заради таких моментів хочеться далі й далі займатися цією справою.

Ще буквально недавно побував в дуже специфічному місці – покинутій друкарні. На момент фотографій залишився там один директор, який, по суті, був і охоронцем.

Покинута львівська друкарня. Фото: Андрій Роюк
Покинута львівська друкарня. Фото: Андрій Роюк

Чим цікава друкарня – вона розташована у промислових приміщеннях будівлі початку ХХ століття, що додає певної родзинки до нього. Більшість вікон, дверей та перекриттів є автентичними та належать до зразків промислової архітектури того періоду.

Старенька німецька гільйотина. Фото: Андрій Роюк
Старенька німецька гільйотина. Фото: Андрій Роюк

Крім цього, потрапляєш місцями то на початок 2000-х зі старенькими комп’ютерами з 98 Віндовсом, у 80-ті зі стареньким «Електроном» та станками. Був і дуже оригінальний експонат – довоєнна механічна гільйотина німецького виробництва

Військові секрети і екскурсії

– До речі, а як щодо військових обєктів. Ви ж теж їх досліджуєте?

Як тобі сказати, ми справді знаємо трохи цікавого про військові об’єкти. Але з початком війни ні лазити, ні оприлюднювати фотографії не будемо. Бо ворог не спить. Ти прекрасно розумієш, що ці світлини можуть заподіяти шкоду державі. Тут варто бути відповідальним.

Колишній військкомат у Львові. Фото: Андрій Роюк
Колишній військкомат у Львові. Фото: Андрій Роюк

Колись ми лазили. З того, що можна говорити, – були на радіолокаційній станції «Дніпро», яка недалеко від Мукачева. Під час «холодної війни» ця система стежила за космічним простором, щоб виявити старт балістичної ракети противника, яка була направлена на територію СССР на відстані 4 тисячі кілометрів.

Хотіли ми туди проникнути нелегально. Але все було під колючкою, хоч і виглядало, як покинуте. Коли наша команда таки дійшла до головного входу, до нас виглянув майор. І, на диво, дозволив піднятися на антену і провів нам невелику екскурсію. А так більше за військові об’єкти говорити не хочеться.

РЛС «Дніпро». Фото: Андрій Роюк
РЛС «Дніпро». Фото: Андрій Роюк

– Скажи, за весь час ти вже дослідив реально велику кількість обєктів – більшість львівських заводів, різні покинуті бази, бомбосховища, бункери. Тобі не набридло за стільки часу кудись проникати, фотографувати і про це писати?

Ясно, з часом хобі притуплюється. Особливо, коли розвиваєшся, змінюєшся, дорослішаєш. Але, чесно, мені ще досі цікаво. Досліджувати можна не тільки Львів і область. Але й інші регіони України. А там на ціле життя вистачить.

Тим більше планую займатися екскурсіями на певні об’єкти. Ще всі карти не розкриватиму, ретельно поки готуюся. Попит, як бачу на прикладах друзів з Кривого Рогу та Києва, є. Та й сам періодично показую людям цікаві місця.

Десь серед львівської промзони. Фото: Андрій Роюк
Десь серед львівської промзони. Фото: Андрій Роюк

– А де саме збираєшся робити екскурсії?

Тут зараз довго думаю. Перші пропозиції будуть по горищах та львівських підземеллях. Ми їх досліджували величезну кількість часу і точно маємо, що розказати. За Полтву не знаю – бо це досить небезпечно. Та Львів має й інші особливі місця, які можуть здивувати. І буде чудово допомогти зацікавленим людям відкрити для себе Львів з абсолютно іншого боку. Тим більше, що є команда досвідчених людей, закоханих в такі родзинки рідного міста. Ми маємо, що розказати і показати.

Синєокий Петро,
ІА ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Top
2018-09-21 20:24 :30