Новини » Суспільство 8 березня, 2018, 8:17
«Жінок можна вживати тільки у виїмкових випадках…»
Ольга Хамедова
Ольга Хамедова

Напередодні 8 березня, свята химерного і суперечливого, феміністського за задумом і патріархально-радянського за реалізацією (зі згадками один раз на рік про «слабку» стать і незмінним третім тостом «за жінок!»), я передивлялася в мережі добірку старих газет «Сурма» за 1930 рік у контексті моїх дослідницьких інтересів – про взаємодію ґендеру та ідеології. Мою увагу привернула стаття з промовистою назвою «Що загал не знає про розвідку? Жінки-розвідчики» (ч.3 (30), березень 1930 р.). Я очікувала знайти невигадані історії про героїчних жінок, але зміст виявився трохи іншим...

Суспільно-політична газета «Сурма» видавалася УВО (націоналістичним українським формуванням «Українською військовою організацією») упродовж 1927-1934 років і поширювалася націоналістичним підпіллям нелегально на західноукраїнських землях, окупованих Польщею.

Суспільно-політична газета «Сурма»
Суспільно-політична газета «Сурма»

У статті цього видання подано практичні поради організаторам підпілля, як можна використовувати жінок у розвідці (насамперед, як спокусниць та повій): «Жінка-розвідчик здебільше має два заняття: розвідку й проституцію. Жінка-любовниця може зискати й найбільше довіри мущини та нерідко може віддати великі услуги, коли її жертвою є військовий старшина чи дипльомат…».

Найбільша проблема для керівництва розвідки у тому, що жінки мають слабкість... закохуватися у тих, за ким мають шпигувати і псують всю справу: «жінки-любовниці не все витримують у своїх ролях до кінця: бо з хвилею, коли жінка полюбить зраджуваного нею мущину, кінчиться її розвідча роля». Щоб не бути голослівним, автор наводить чимало історій розвідниць, які втрапили в таку «халепу»: «в р. 1916 приїхав до Копенгаґи молодий старшина німецького ген. штабу з важною місією. Шеф англійської розвідки в Данії заанґажував до нього дуже гарну жінку, якій вдалося зискати симпатії німця. Та вже невдовзі прийшла ця жінка до бюра англійця, положила на стіл пачку банкнотів і вибухнувши плачем заявила, що не буде нічого дальше витягати від німця, тому що його любить!».

Далі журналіст демонструє свою шедевральну обізнаність з усіма можливими патріархальними стереотипами і упередженнями щодо жіноцтва. Жінки, на його думку, зрадливі, примхливі, емоційно нестабільні та прочая-прочая: «жінки, далеко легше, ніж мужчини, є здібні до зради, бо дають скорше опанувати почуванням (страх, ненависть, любов), то знов використовують своє становище для приватних порахунків...»; «нерідко примхуватість та непослідовність жінки може попсувати й найкращий плян». Автор не помічає, що його аргументи спростовують його ж тезу про зрадливість розвідниць, адже закохані жінки категорично відмовлялися від проституції. Хоча у жінки в будь-якому разі вибір був небагатий: або повія, або зрадниця народу. Тому стаття завершується логічною порадою про застосування такого, на думку автора, не високої проби «товару»: «жінок можна вживати тільки у виїмкових випадках та до конкретних завдань...».

Звісно, ця стаття здатна і розлютити, і розсмішити. Але жінка в патріархальному суспільстві завжди мислилася як товар, знаряддя боротьби, ресурс, який при нагоді можна використати. Це ми і бачимо у статті «Жінки-розвідники», в якій автор силкується довести природність використання жіночої принадності у розвідці. Його аргументи не є провокативними чи шокуючими для тогочасної читацької аудиторії, адже такий погляд на жінку як представницю демонічного світу з її «плотською», «бісівською» природою закладений у традиційних віруваннях українців. Згадаймо образ відьми в українській міфології, який є і відразливим, і принадним одночасно, адже наділений потужною сексуальною енергетикою. Автор статті «Жінки-розвідчики» досить раціонально прорахував, якою може бути користь визвольній боротьбі від жіноцтва: мовляв, раз вони вже т-а-акі, то нехай хоч шляхетну місію виконають… І хіба можна дорікнути невідомому авторові далекого 1930 року за те, що він мислить, як переважна більшість сучасних українських чоловіків?

Ольга Хамедова, літературознавець,

доцент Київського університету імені Бориса Грінченка

Довідка.

Ольга Хамедова кандидат філологічних наук, доцент, літературознавець, дослідник гендерних питань. З 2008 по 2014 рр. викладала на кафедрі історії української літератури і фольклористики Донецького національного університету. З 2014 р. – і по нині – доцент кафедри української мови та літератури Київського університету імені Бориса Грінченка

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
Top
2020-11-25 02:16 :10