Жінка на дереві
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Один з перших драматургічних творів в Україні, який дійшов до наших часів, присвяченій темі домашнього насильства – знущання чоловіка над дружиною. Виданий був він в соцініанській друкарні в Ракові (зараз Польща), десь між 1609–1610 роками. Називався він «Трагедія руська, дуже гарна й коротка, тепер по-новому оброблена».

Я впевнена, що то була реальна історія, яку коротко можна оповісти так. Піп Микита взяв дівчину, яка виховувалась у монастирі і одружився з нею супроти її волі. Звати її було Юга, тобто Ївга. Не витерпівши побоїв, жінка втекла від нього і дітей, і сховалась у лісі. На прохання повернутись до чоловіка категорично відмовилась. Врешті її справу розглянув церковний суд і помирив з чоловіком. Уявляю, як цікаво було дивитись виставу на цей простий сюжет жінкам, як вони обговорювали ту історію. У п’єсі Юга вилізла на дерево і веде бесіду з тружельниками, церковними слугами, які намагаються спокусити її пирогами, щоб вона злізла, і завести додому. Спершу попадя пручається: «Говорите, що Микита пирогів наготував, а я знаю, що він собі пояс торгував, щоб мене лускав по череві, по ногах, по спині, по голові…». Якось її вмовили, але вдома замість пирогів її чекає розлючений чоловік: «Дам же їй тепер проскур дубових і пирогів березових». Побачивши це, Юга втікає до короля Сандра (Олександра), тобто звертається до світської влади. Вона розповідає, як піп бив її по животі, коли вона була вагітна. Король посилає татар за Микитою і коли той стає перед ним, каже: «Вбивав ти жінку по череві був пасом, коли ходила дітками тим часом. За діла твої, великі злості велю в тобі зм’як шити кості, дайте ж йому, татарове, дубцьом, хай пустить рубцьом». Налякавши попа, король передає його церковному суду, який помирив подружжя.

Жінка в цій драмі постає жертвою насильства і викликає у глядача співчуття. Вона має право на захист. Для мене «Трагедія Руська» асоціюється з відомою в Карпатах піснею «Червона ружа трояка», де жінка покидає чоловіка-п’яницю і дітей, і перепливає на човні через Дунай. За Дунаєм – край, звідки не повертаються, край свободи, що у кельтській міфології називають Авалоном.

Так українки боролися проти домашнього насильства. Не терпіли ради дітей, як терплять зараз їхні сучасниці. Зверталися до суду або просто тікали. За перелюб чи дітозгубництво їх карали дуже жорстоко, але втеча жінки від жорстокого чоловіка не вважалася злочином в очах громади. Побої фіксували, з винуватця брали штраф, могли й покарати батогами. Домашнє насильство ніколи не вважалось суто сімейною справою. То в наші часи гендерної рівності щороку жертвами насильства стають тисячі жінок, яким і тікати нема куди, що самим, що з дітьми. Тільки сховатись у лісі.

У червні жіноче свято, яке називалось «брикси», коли жінки могли робити все, що хочуть: бешкетувати, їздити на чоловіках верхи, змушувати їх виконувати найхимерніші забаганки. Та й у деяких місцевостях жінка мала право час від часу покинути дім і розважатись цілий день з приятельками, про що повідомляла заздалегідь родину. У Західній Європі жінка могла вкластись на цілий тиждень у постіль, нібито хвора, і приймати гостей з подарунками як королева. Не думаю, що букетик тюльпанів чи парфуми раз на рік, зміцнять сімейні стосунки, бо ще невідомо, чи взагалі щось отримаєш, а право бути бешкетною, розкутою на своє жіноче свято мали всі особи прекрасної статі і, звісно, отримували від цього величезну втіху. Як сказав мені колись один мудрий чоловік: найздоровіший і найморальніший той світ, у якому жінки залишаються жінками, а чоловіки – чоловіками.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
Top
2020-11-25 11:50 :56