вівторок, 27 лютого, 2018, 15:36 Політика
Валерій Калниш: Нам, журналістам, треба згадати, хто ми і для чого працюємо
Валерій Калниш. Фото Катерини Хорощак
Валерій Калниш. Фото Катерини Хорощак

Восени 2017 року з’явилася інформація про те, що компанія Dragon Capital на чолі з чеським підприємцем Томашем Фіалою придбала розмовну радіостанцію України – «Ера ФМ». Крім цього, у медійному активі компанії – популярний український тижневик «Новое время» та однойменне інтернет-видання. Головним редактором оновленої радіостанції «Радіо НВ» став Валерій Калниш, який до цього працював журналістом і редактором у виданнях «КоммерсантЪ-Украина», «РБК-Украина» та радіо «Вести».

Про початок журналістської кар’єри, спробу зміни медійної філософії та егоїзм у професії ми й поговорили з паном Валерієм.

На скільки я знаю, в Запоріжжі ви вели кримінальну хроніку на одному з телеканалів.

– Ні, в Запоріжжі я вів автомобільні програми на телеканалах «Алекс» і «ТВ-5». І це при тому, що я дуже боюсь автівок, я не керую.

Найкращий спосіб боротися зі страхом – розповідати про нього?

– Напевно, але я так його й не подолав, за машинками спостерігав тільки збоку. Вирішив, що краще буду професійним пасажиром, буду знати, де вмикається радіо, де повертати праворуч-ліворуч.

Потім ви працювали в газеті, заразна радіо. Останнє – це врешті-решт те, що ви шукали?

– Я люблю радіо, але я не ставив перед собою глобальну мету там працювати. Взагалі, я виявився в журналістиці випадково. Це був кінець 90-х, тоді я навчався в ЗНУ (Запорізький національний університет) і побачив на дошці оголошень: «Потрібні журналісти в журнал «Приз»«. Я відпрацював там три місяці, писав абсолютно дурні замітки з розряду «10 способів познайомитися хлопцеві з дівчиною». За три місяці я отримав 50 гривень.

Потім стався випадок, абсолютно щасливий, як на мене. Мені потрібно було роздрукувати курсову роботу. Коли я прийшов до свого товариша в газету «Запорозька Січ», на першому поверсі там тривав конкурс – відбирали журналістів для телеканалу «Алекс». Із 100 людей обрали двох – мене і мого запорізького товариша Лівана Шішінашвілі.

Зараз ви би змінили свою журналістську карєру на іншу?

– Напевно, ні. Я нічого іншого не вмію. Не вмію працювати руками, хоч у мене батько був будівельником, а у мене з цим не вдалось. У нас в Запоріжжі така сім’я – вже четверте покоління працює на Запоріжсталі. У мене вся сім’я – це люди праці. Можливо, я би замислився щодо письменства, але це з роками.

З березня розпочнеться трансляція оновленого Радіо Ера під вашим керівництвом. У попередніх інтервю ви говорили, що радіостанція загалом залишиться у форматі news and talk, але програмна сітка таки буде урізноманітнена. Розкажіть, будь ласка, яким чином.

– Ми хочемо зробити симбіоз між дискусійним майданчиком та повним і оперативним інформуванням новинами. Різниця між «Ерою» і новоствореним « Радіо НВ» полягає в тому, що ми хочемо задати більш швидкий темп для зміни тем. Зараз одна тема обговорюється годину. Це занадто повільно.

Ми вводимо поняття лінійних ефірів, коли тема буде змінюватися раз у 13 хвилин. Будемо більше запрошувати гостей в ефір, робити включення з місць подій за допомогою регіональних і зарубіжних кореспондентів. Ми розширимо лінійку авторських програм за рахунок фахівців своєї справи.

Треба відійти від формули, що якщо ти журналіст, ти можеш знатися на всьому. Програми мають вести ті, хто дійсно в темі розбирається. Здавалося б, знайти в нашій країні 15-20 фахівців не важко, але не так все просто. У людей мають бути навички спілкування з аудиторією.

Ви говорили, що хочете змінити медійну філософію, повернути довіру аудиторії до журналістів. Що може завадити це зробити?

– Перш за все, ми самі собі можемо завадити. Все-таки нам треба згадати, хто ми і для чого працюємо. Хочемо чи не хочемо, ми все одно перебуваємо в тому інформаційному полі, яке є. Вирватися з нього, спробувати його перебудувати і повернути уявлення про те, що журналістика – це факти, якщо говоримо про новини. Ми повинні повернути те, заради чого люди слухали радіостанції і дивилися телесюжети. Це, перш за все, інформування. Ми повинні внутрішньо перебудуватися.

Ми не хочемо гнатися за сенсаціями. Це принципи, що ближче до BBС. Існує певне уявлення, чим BBС відрізняється від Assosiated Press. Другі женуться за оперативністю і намагаються бути першими. На BBС готові поступитися в боротьбі за швидкість, але видати повніший матеріал. Ось це нам ближче. Ми краще почекаємо, отримаємо більше інформації, підтвердження з різних джерел, тільки після цього вийдемо в ефір. Може, ми будемо трохи повільними. Але думаю, це піде нам на користь.

Коли я працював на інтернет-сайті, там була боротьба цих концепцій. Я дійшов до розуміння того, що повні матеріали читають краще і більше людей, ніж оперативні.

Ви говорили, що радіостанція повинна вийти на самоокупність. Яким чином? Розважальним вдається це за рахунок великої кількості реклами, а розмовній?

– Так само будемо виходити на самоокупність за рахунок реклами. Ми не будемо джинсувати і продавати своє ім’я та авторитет. Згідно з законом, ми можемо продавати 12 хвилин реклами щогодині. Ціна на рекламу встановлюється рекламної службою та генеральним директором.

На розмовній станції реклама коштує більше, ніж на розважальній. Одна справа дати рекламу в музичному ефірі – заплатити за авторські права, за використання пісні (в середньому до 10 000 гривень на квартал). Грошові вкладення в розмовному радіо порядком вище. Тут і зарплата журналістів, ведучих, продюсерів, вартість виробництва вище і аудиторія інша.

Ви плануєте розширити свою цільову аудиторію, залучити молодь. До яких хитрощів будете вдаватися, щоб зробити радіо більш цікавим для нового сегменту слухачів?

– Це навіть не стільки хитрощі, скільки планування. Будемо розширюватися за рахунок тих тем, що близькі цій аудиторії. Припустимо, не будемо говорити весь час про розмір пенсії. Додамо більше науки – це зараз в тренді. Поговоримо про нові робочі місця. Ми ж приблизно розуміємо коло інтересів людей віком 35 +. З розрахунку на це будемо будувати свою сітку.

Минулого року у вас вийшла книжка «За слова відповідають». Ви взяли інтервю у декількох відомих журналістів. Що вас спонукало до цього? Як ви відбирали своїх «героїв»?

– Історія давня. Коли я був молодим журналістом, я думав, що хочу займатися документалістикою. Тоді редактором блоку документальних програм на каналі СТБ був Сергій Буковський. Ось вони оголосили якийсь конкурс для авторів сценарію. Я приїхав до Києва, ми поговорили. Я запропонував Сергію зробити фільм про 10 найвідоміших журналістів країни.

Мені було цікаво. Звичайно, я захоплювався Сергієм Рахманіним або Юлією Мостовою. Хотілося розповісти про цих людей, як вони дійшли до такого життя.

Потім ми робили програму про Книжковий Арсенал і у мене в ефірі з’явився власник видавництва «Брайт Бук» Дмитро Кириченко. Він після ефіру каже: «Напиши книжку про історію українського «Коммерсанта»«. Але я відповів, що це наша спільна історія, я не готовий її монополізувати так. Я йому запропонував знайти автора, який би зробив йому цикл інтерв’ю з редакторами відомих видань. Він мені подзвонив через два дні і каже: «Слухай, я знайшов автора. Це ти!». Тоді я згадав про ту ідею, що пропонував Буковському.

Книга йшла важко. Я писав її більше двох років. Тому що журналісти, вони в кадрі хороші, дуже влучно і швидко говорять. Насправді, вони дуже часто зривають дедлайни. Кисельов читав своє інтерв’ю більше року. Це була 5-годинна розмова. Ми сиділи в кабінеті на радіо «Вести». Я навіть не ризикував включати світло, сиділи в напівтемряві, щоб не збити його.

Але, знаєте, це, перш за все, самолюбство і марнославство. Просто тепер можу поставити собі пташку – книга – є!

То чого більше в журналістиці: егоїзму чи альтруїзму?

– Звичайно, журналісти – це егоїсти. Як інакше? Дуже часто виходить так, що молоді журналісти йдучи в професію, думають, що журналістика починається з них. До них – нічого не було. Ніхто не знімав сюжети, не писав замітки. Це люди, які думають, що їм є що сказати. Я дуже скептично до цього ставлюся. Мені цікава думка дуже невеликого кола людей.

Журналістика це все-таки ремесло. Це послідовність нудних, неозброєних для ока дій. Я виходжу з того, що я ремісник. Насамперед до себе ставлюся критично. Можливо, є люди, яким пощастило, і вони творці. Можливо, тому що вся моя журналістська діяльність – це робота чисто з інформацією. Тут творчість хіба що в тому, як ти знайдеш джерело, а не в тому, як ти опишеш, що людина тобі сказала.

БЛІЦ

Ваша найприкріша помилка за час карєри?

– Мені соромно за пару заголовків.

Журналістика – жіноча чи чоловіча професія?

– У масштабах світу – чоловіча, в Україні, судячи з кількості жінок у професії, – жіноча.

Який найдивніший лист/повідомлення від слухача/ки ви отримували?

– Сценарій фільму про собаку. Не знаю, як я міг допомогти в цьому, але я прочитав.

Скільки коштує ваша колонка/матеріал?

– У мене немає прайсу. Завжди кажу: зійдемося на середній ціні.

Найбільший гонорар, від якого ви відмовлялися за замовний матеріал?

– Дві тисячі доларів.

Три речі про людей, які ви зрозуміли за життя?

– Треба завжди залишатися людиною. Раціональність – це правильно, але річ, що рідко трапляється. Сім’я важливіша за все, навіть за професію.

Євгенія Науменко,
 для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2018-05-26 03:17 :46