п'ятниця, 23 лютого, 2018, 9:53 Політика
Селфі з Небесною сотнею: як вберегти пам’ять про Майдан
  • Дівчата роблять селфі на фоні місць загибелі Героїв Небесної сотні. Фото: Андрій Сніжко/ZIK
  • Мати запалює свічку біля пам'ятної дошки вбитого на Майдані сина. Фото: Андрій Сніжко/ZIK
  • На Алеї Героїв Небесної сотні скоро постане меморіал і музей. Фото: Андрій Сніжко/ZIK
  • На Алеї Героїв Небесної Сотні. Фото: Андрій Сніжко/ZIK
  • Портрет Сергія Нігояна в Сквері Небесної Сотні. Фото: Андрій Сніжко/ZIK
  • Знищений та відновлений революційни триптих на Грушевського. Фото: Андрій Сніжко/ZIK
  • Постмайданівський мурал «Час змін». Фото: Андрій Сніжко/ZIK
  • Ще одне місце пам'яті - Алея загиблих в АТО біля Михайлівського монастиря. Фото: Андрій Сніжко/ZIK

Двоє дівчаток-підлітків посміхаються і грайливо надувають губки в камеру смартфона, витягнутого на довгій палці. Їм весело і радісно. Вони роблять чергові круті селфі на пам’ять… на фоні похоронних вінків з траурними стрічками, символічних могильних брил алеї-цвинтаря Героїв Небесної сотні та сліз одинокої матері, яка цього ранку, як і щодня, прийшла поставити свічку у пам’ять про свого сина, розстріляного тут. За чотири роки після Майдану спогади тих подій такі різні…

Чи можна зберегти пам’ять?

В лютому 2014 року той хлопчик, як і тисячі інших свідомих українців (і не лише), вийшов на Майдан, щоб назавжди змінити хід української історії та власноруч створити її нове вільне майбутнє. Він зробив це ціною свого життя. Як і понад сотня інших смертників, чиї імена поступово стираюся в свідомості суспільства, перетворюючись в ефемерну формулу-пам’яті «Герої Небесної сотні» або «загиблі активісти Революції Гідності». Лише камінь, бруківка, цегла великого міста міцно зберігають спогади про ті події та імена кожного учасника, який, вийшовши раз на Майдан, вже ніколи не повернеться додому.

Найбільша спроба зберегти пам’ять буремних подій 2014 та жертовності активістів Майдану починає втілюватися лише зараз в проекті меморіального комплексу Героїв Небесної сотні біля однойменної алеї в центрі Києва (вул. Інститутська).

Володимир Бондарчук, голова ГО «Родина Героїв Небесної сотні» розповів про конкурс на цей проект, в якому був членом журі: «Це буде не лише меморіал, а комплекс з двох частин: Музей Революції Гідності, який має бути побудований на ділянці Інститутська 3-5, і власне меморіал. Музей Революції Гідності має включати, по суті, не тільки сам музей, а й громадський простір для проведення прес-конференцій, інформаційний центр, як місце дискурсу на будь-які теми об’єднання і відтворення «духу Майдану».

Проте формування такого унікального і знакового для України й Києва меморіального комплексу викликає деяку тривогу сьогодні. Адже організацією проектного конкурсу заходилася опікуватися німецька фірма, обрана для того, щоб зробити його незаангажованим та прозорим. Відтак це виключило комунікацію проектантів з родичами загиблих, з рядом громадських організацій Майдану, які в принципі були позбавлені можливості надавати свої пропозиції до майбутнього будівництва. Хоча окремі ідеї були враховані раніше в технічному завданні: збереження хреста над алеєю та пішохідної зони, створення каплички.

В червні 2018 року будуть відомі переможці музейної частини проекту, а цими днями країна дізналася про переможців на меморіал. Це львівські фахівці з архітектурного бюро «МІstudio», які працюють нині в Роттердамі – Ірина Волинець і Марія Процик.

«Ми хочемо зробити якісний громадський простір в центрі Києва, який дасть змогу не лише вшановувати пам’ять Героїв Небесної сотні, а також створюватиме простір для дозвілля і відпочинку мешканців міста. Нашою основною ідеєю було облаштування паркової алеї зі 107 деревами, які символізують 107 загиблих Героїв Небесної сотні. І на початку вулиці Інститутської ми створюємо меморіальну стелу, де буде ім’я кожного з Героїв. Ця меморіальна частина дасть змогу родинам вшанувати своїх загиблих родичів, а звичайним мешканцям – прийти і покласти квіти, запалити свічку і вшанувати пам’ять», – розповідають архітектори «МІstudio».

Позитивний досвід

Проте, говорити про однозначне ставлення до подібних місць поки не доводиться. Для однієї частини суспільства Герої Небесної сотні завжди будуть святинею, чиї портрети стоятимуть поруч з іконами, а меморіали будуть відвідуватися як храми. Але інша – дивитиметься на це як на чергову міську атракцію для модних селфі чи об’єкт комерції.

В контексті сказаного варто нагадати досвід створення Скверу Небесної Сотні – між Михайлівською площею та Майданом у 2015 році. Невеличку, але вкрай цінну ділянку землі у старому центрі міста відвоювали самі кияни після Майдану, коли частина місцевих корупційних чиновників втекла за кордон. Вони віддали цю землю в довготермінову оренду і планувати будувати тут чергові елітні комерційні об’єкти чи багатоповерхівки.

Натомість люди зробили сквер, дитячий майданчик, міську міні-ферму, простір для культурного і освітнього відпочинку громадян. А португальський художник Алешандре Фарту «Vhils» зобразив на одній зі стін портрет Сергія Нігояна, одного з перших вбитих на Майдані.

Та навіть попри те, що сквер урочисто відкривала громада з митцями за участю Президента України П.Порошенка та португальського посла, міських чиновників, вже нова влада Києва з мером В.Кличком заходилася лобіювати далі знищення скверу через побудову тут величезного паркінгу для автівок. І постмайданівське суспільство почало новий вир боротьби за простір і пам’ять вже з тими, з ким стояли поруч на Майдані і кого делегували у владу.

«Питання стосовно Майдану і ролі цих подій у процесах формування колективної пам’яті – дуже непросте і має багато «смислових шарів». – вважає Світлана Шліпченко доцент, директорка наукових програм Центру урбаністичних студій Києво-Могилянської Академії. – Важливо розуміти, що все це потребує ще й часу, дистанції. Перше, – це вписання, переживання, усвідомлення травми у просторах міста; друге, – стосунки двох іпостасей міста: подвійний статус Києва як «Києва-міста» і «Києва-як-столиці», і центрального локусу розгортання подій Революції Гідності; третє, – питання «культури комеморації» (спільної пам’яті – від ред.), підтримки пам’яті у просторах міста. Для більшої частини людей ці об’єкти є частиною ще живої, «безпосередньої» історії, пов’язаної з подіями їхнього життя – з одного боку, з іншого ж – це відображення/втілення тих цінностей, за які вони йшли на барикади, а потім – на війну. Тому вони вважають важливим зберігати їх для наступних генерацій».

Спогади на стінах

При тому урбаніст Світлана Шліпченко закликає обережно ставитися до масових практик збереження пам’яті Героїв, які зараз активно поширюються країною: «Люди прагнуть і мають право увіковічити пам’ять тих, хто віддав своє життя, захищаючи країну. Водночас, я дуже боюся, що така «хвиля комеморацій» може призвести до безособової масовості – коли ми матимемо цілу низку втілень збаналізованих «образів» у пам’ятниках та ще й низької якості виконання».

Хоча сьогодні нашу пам’ять про ті події повертають здебільшого унікальні мистецькі проекти. Щоправда, згадки ці часто не позбавлені скандалів, як трапилося із графіті-триптихом вуличного художника на псевдо Соціопат. Неординарні портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки в революційних образах на місці найбільших зіткнень часів Майдану 2013-14 рр. по вулиці Грушевського були знищені власником крамниці меблів класу люкс. Це, своєю чергою, призвело до широкого громадського протесту і кампанію під гаслом «Барига, поверни історію!».

Згодом «ікони» Революції Гідності вдалося відновити. Але цей епізод показав значимість подібних символів для суспільства, наскільки глибоко в нашій свідомості ще лежить біль у зв’язку з тими буремними подіями, і він просто так не зникне.

Спогади про Майдан і часи потому відтворюють і низка інших арт-об’єктів в різних районах столиці, переважно в центрі. Зокрема, звертають увагу на себе мурали українського арт-дуету «Interesni Kazki». «Час змін» по вулиці Стрілецька, 6 був створений майже відразу після Майдану, на початку війни. Композиція відтворює боротьбу шестирукого українця-козака зі змієм, який охопив земну кулю і вкрай нагадує Путіна. Козак встигає все: і шини на Майдан підносити, і зупиняти просування російських танків.

Інша робота митців «Український святий Георгій», по вулиці Велика Житомирська, 38 зображає змія, що хапає землю і зі сходу, і з заходу. Художники так коментують її: «Наша країна в центрі геополітичної конфронтації. Її намагаються розділити й розірвати на шматки дві цивілізації: східна – Росія і західні країни у формі блоку НАТО. А для України ці дві цивілізації – по суті, одне чудисько-змій».

Є низка інших робіт, які постають дороговказами пам’яті. Як от, мурал французького художника на псевдо «Seth Globepainter», який ще 2014 зобразив Україну у вигляді двох підлітків в синьо-жовтих кольорах, які відвертаються і сидять спинами один до одного, але пов’язані ланцюгами з тризубами по рукам і ногам (вулиця Ольгинська, 4).

Тож доки дівчата з селфі-камерою продовжують розглядати результати своєї фотосесії на алеї Героїв Небесної сотні, зажурена мати завершує молитву біля синової світлини з чорною стрічкою, витирає скупу сльозу і поспішає в новий день, на роботу, в турботи, в безкінечні поверненням пам’яті до часів, коли над Майданом луною розтеклися відзвуки пострілів і втрачених життів…

Андрій Сніжко,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-06-18 06:21 :04