понеділок, 19 лютого, 2018, 14:33 Події
І. Геращенко про смерті на Майдані: Ті страшні дні пам’ятаю до хвилини
Штурм Євромайдану 18 лютого 2014 року. Фото: ZIK/EPA/SERGEY DOLZHENKO
Штурм Євромайдану 18 лютого 2014 року. Фото: ZIK/EPA/SERGEY DOLZHENKO

Перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко описала події, коли почалася стрілянина на Майдані, як проводилася евакуація поранених і почалися перші смерті.

Про це у Фейсбуці пише перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко.

Подаємо допис повнотектово:

«Ці три страшні дні, які пам’ятаю до хвилини, назавжди залишаться в пам’яті.

Забитий регіоналами кабінет спікера Рибака, ми з тодішніми лідерами опозиції й жінками-депутатками вбігаємо в той схрон й вимагаємо розпочати засідання ВР, приймати рішення, щоб зупинити трагедію. Криваві, густо намазюкані червоною помадою губи впливової радниці Януковича, закутаної в брендове шмаття, цідять нам в спину: «Ви будете сидіти в тюрмі, дуже скоро»...

Перші страшні звістки про стрілянину на вулицях Києва, в Раду заносять кількох поранених, в одного вибите око. «Беркут» і ОМОН не пускають карети швидких до ВР, ми з Оленою Кондратюк і Ірою Купрейчик мчимо в Маріїнку, там в наметах антимайдану п’яні тітушня й орки катують поранених. Вони впізнають знайоме обличчя й матюкаються, погрожують проломити нам голови. Як не дивно, врятував мене тоді... Равреба, ідейний опонент і ненависник Майдану, але колись в молодості ми разом працювали на «Інтері», й він сказав щось таке тим агресивни, п’яним тіткам і оркам, що, мовляв, «они (тобто, ми) майданутые сволочи, но смелые, видите, пришли к нам, не побоялись». Ми дивом вмовляємо допустити карети швидких, лікарі заходять в той намет, з якого на сніг стікають цівочки крові й витягають звідти непритомних хлопців, з проломленими головами. Я везу першу карету в лікарню номер 17. А жінки-колежанки супроводжують наступні машини. Ми розділяємося, Оксана Продан чергує в лікарні швидкої допомоги, Олена Кондратюк, Mariya Ionova,Ірина Луценко, Лілія Гриневич, Ирина Купрейчик, Александра Кужель, Тетяна Донець, Марія Матіос, Тетяна Слюз – наступні кілька днів ми живемо в київських лікарнях, допомогаємо, збираємо ліки, чергуємо, щоб беркут і міліція не вивезли поранених в тюрму. (Вибачте, дорогі колежанки, якщо когось випадкового не перерахувала,бо Людмила Денисова з іншими жінками чергувала тоді в Маріїнському палаці, а Ольга Богомолець надавала першу допомогу пораненим в готелі «Україна»).

...Перша усвідомлена смерть, коли в ординаторську заходить молодий чоловік і шепоче: «я – папа... Саши Плеханова»..., й його ведуть в морг на опізнання, і лікарі, що багато бачили, кусають губу й плачуть. Й нас відпоюють якимись краплями…, але воно не розсмоктує той ком в горлі, що й зараз перехоплює, як бачу фото білявого світлого Хлопчика.

... Дівчачий білий телефон в крові..., ноші з дівчинкою з простріляним горлом, її мчать в операційну, а телефон дзвонить і висвічує на екрані «Тато», й я беру трубку, й там кричать «Леся!», й шепочу: «Лесю зараз оперують, все буде добре!» (так ми познайомилися з Лесею Жуковською); й пів-Києва під лікарнею з питанням: які ліки потрібні... й червоний фломастер, що виводить в реєстраційному журналі – ПОМЕР. Не забудемо...».

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-19 19:22 :06