вівторок, 13 лютого, 2018, 9:09 блоги Суспільство
Як би не намагались знищити історичну пам’ять чужинці, насправді ніщо не зникає
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

У школі нас посилали збирати каміння на колгоспному полі за рікою. Мене ще тоді здивувало, звідки там шматочки тиньку і цегли, але я навчена була нікого не питати. Дорослі сердились, коли діти питали щось про минуле. Їхнє минуле було сповнене болю і страху. Вже геть потім я побачила старі мапи, на яких зображено було квадратики будинків, може, з двадцять. То був присілок Хатки. Так я вперше познайомилась із цим словом ПРИСІЛОК. Якщо село уявити собі як планету, то супутниками будуть присілки.

Самостійності вони не мали – в метричних книгах не позначені присілки, лише номери будинків. Тому я не знаю, де хто мешкав. Треба подивитись земельні кадастри. Те місце ніхто вже не називає Хатки. Там було колгоспне поле, потім городи. Ми теж мали там загін. Земля там неродюча і тепер все заростає самосійними кущами. Я пам’ятаю рівну, вигладжену землю і тепер розумію, що Хатки знесли бульдозерами і все зарівняли. У польських джерелах є назва присілку Вигоди. Мабуть, так називали Хатки. Чи може то якесь інше місце, бо в нас у селі ніхто про нього не чув.

Багна – другий присілок, що прилягав до лісу між Урожем та Нагуєвичами. Я пам’ятаю там яблуні, що не встигли здичавіти. У Багнах видобували руду і соляну ропу. Можливо, десь є навіть залишки печей, але місце там болотисте і небезпечне. Я знаю, що наш сусід Славко Гомзяк, вже покійний, звідти. Він собі побудував там мисливський будиночок. Його тягнуло туди все життя. У 1938 році там мешкало 20 людей. Гомзяки були родичами Івана Франка і він там бував у гостях.

Був у нас і хутір між Урожем і Винниками – Мости. Мені про нього розповів чоловік на прізвище Павлик, який там народився. Я вирішила сама знайти це місце. Довго ходила і натрапила на горбок, звідки з землі виглядали дверцята від печі. Бульдозер не міг усе розрівняти, просто нагорнув землі. Павлик поставив собі на старість хату, з якої видно Мости. Тепер він може щоранку дивитись, як над його хутором сходить сонце.

Ви певно знаєте, що у 50-і роки комуністична влада знищила хутори та присілки і планети втратили свої супутники. Зник цілий пласт селянського життя. Зник з буденного життя, але насправді продовжує існувати у назвах, документах, тільки ніхто це не намагається реконструювати, ніхто не хоче увійти в той тунель, в кінці якого сяє сонце, бавляться діти, ростуть сади і брязкають відра об цямриння криниць. Де трохи більше свободи і нема отієї лінійної одноманітної забудови і меж, за які сваряться.

Присілки як ті зірки, що давно згасли, але світло від них йтиме ще дуже довго. Доки існує світ. Є села, які знищили ще в 15 столітті татари, і люди туди не повернулись, а назви сіл досі сяють. Дивовижно.

Як би не намагались знищити історичну пам’ять чужинці, як би не намагались забути про минуле свої, насправді ніщо не зникає. Воно буде з нами говорити і навчати забутої мови, доки існує людство. Ота грудочка синього вапна як зріз стовбура дерева роду. Двічі на рік білили густо підсиненим вапном хати і коли мені десь трапиться побачити таку хатину, мене охоплює безмежна ніжність до людей, які там живуть.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-08-22 08:45 :44