live
Новини » Суспільство

Альтернатива є: огляд української журналістики в режимі «зрад» і «перемог»

Журналістика

Працюючи в журналістиці, не раз і не два наражався на гнівні закиди в бік медіа-спільноти від друзів, знайомих і просто випадкових попутників по життю. «Що за «сміття» ви даєте в ефір!? Доки триватиме ця дебілізації нації?», – волають вони.

Про це пише кореспондент ІA ZIK Андрій Сніжко.

В таких випадках вдаватися у фактологічні чи наукові дискусії не доводиться. Радше – змовчати, чи відкараскатися на манер: «Ви ж самі винні! Дивитеся це, створюєте їм рейтинги, вони на вас і заробляють».

Бо надто довго і складно пояснювати наскільки комерційним є «медіа-організм». Як на Рубіконі міленіуму українська журналістка зробила серйозний крен з інформаційного поля в інформаційно-розважальне, чи поготів – в тотальну шоунізацію…

Тоді кілька великих українських медіа-холдингів, перейнявши найгірші західні зразки роботи, запровадили використання у вітчизняній журналістиці формули F:(6С = 1Г). Таким чином Страх + Сміх + Сльози + Сенсацію + Секс + Скандал було комерціалізовано в рейтинги, які приносили цим медіа-структурам прямі Гроші у вигляді реклами, джинси, різного роду інвестицій. «Хітами продажів» вечірніх новини стали повідомлення з кримінальним душком, скандали – навіть рівному місці, щемливі для серця історії про криваві походеньки Чупакабри в сусідньому селі, чи маніяка Гени, який 20 років працював працелюбним сантехніком в найближчому дитсадочку, а потім зірвався «з котушок»…

Сьогодні ці тренди так само актуальні, і вони не менш агресивно нав’язуються публіці по той бік екрану. Хоча два десятиліття журналістської еволюції, а ще більше події останніх років, показали – намітилися певні зміни.

Сучасна українська журналістка увійшла в новий режим роботи – «зрад» і «перемог». Між цими вітчизняними Сциллою та Харибдою наші медійники ладні повністю розкрити свій непрофесіоналізм, хоча б тому, що «зради» продаються, мов гарячі пиріжки, а «перемоги» видаються такими бутафорськими і мізерними, що їх просто ніхто не хоче помічати. А може, ми геть розучилися пишатися своєю країною і досягнутим на шляху спільного розвитку?

Ми із захватом та в багатьох уповільнених повторах ладні слухати слова віце-президента США Д.Байдена, який розповідає про публічне шмагання в Україні «сучих дітей». Тішимося з того, що нашу державну політику визначають сивочолі мужі з Капітолійських пагорбів. З не меншим задоволенням ладні прочитати у вранішній газеті, як один французький чи італійських експерт заявив про провал реформ в Україні, чи поготів – «смачно» висловився про нас, як «fail state» – неспроможну державу. Ну, нехай хоча б курс долара з наступного тижня став 40 грн. – і то вбогому радість! Дарма, що йому першому від того буде непереливки…

Яка альтернатива?

Невже ми так і приречені ходити манівцями далі?

Переконаний, що ні. В цьому я зміг пересвідчитися, будучи запрошеним Інститутом податкових реформ до кола медіа-експертів престижного конкурсу для економічних журналістів України – «Національна премія Media.ETC». Щойно в Києві завершився вже другий всеукраїнський відбір кращих робіт з відповідної тематики. Він виявив, що не все так погано в «датськім королівстві», хоч і не без гріха…

Понад 200 журналістських робіт різного жанру отримали організатори, журі та експерти. Серед них чимало було відверто неякісного інформаційного продукту, програм і статей написаних в стилі 1980-х. Були безумні авторські експерименти з психікою читача/глядача/слухача. Або й відверта джинса, піар та спекулятивні матеріали. Те, що їх творці називають себе журналістами та ще й надсилають на відбір до національного конкурсу, не вкладається в здорову голову, але ставить сумний діагноз нашій журналістиці.

Проте навіть серед цього мотлоху були 2-3 десятки справжніх паростків нової медіа-генерації: навіть не за віком (хоч молоді серед них було чимало), за духом та світоглядом.

Це фахівці, які простими словами, а не «пташиною мовою», могли розказати непосвяченим про складне. Як зробили Альона Щербакова з «Телекомпанії «СТС», коли розповіла куди підуть кошти на ремонт доріг внаслідок бюджетної децентралізації, чи Дмитро Литвиненко з «СТБ», оповідаючи про альтернативні джерела енергії та можливість кожному економити на комуналці, чи Ірина Семенова, яка довела навіщо Черкасам потрібна муніципальна велопрограма.

Серед поданого були й справжні молоді інновації. На перший погляд, банальна справа підготовки школярів до випускного з мінімальним бюджетом для більшості стала б «сімейним головним болем», але в творчих руках молодих журналісток з ТРС «Бориспіль» Христини Бельскіте та Юлії Каспарової все це перетворилося на квест – історію, яка здатна зробити нудну економіку захоплюючою.

Були серед конкурсних робіт і дуже мотивуючі історії. Наприклад Алли Кошляк з «Hromadske.ua», як студенти в підвалі відкрили вигідний інноваційний бізнес для себе і багатьох друзів… з чищення кросівок. Не серйозно? Можливо, якби авторка не відзняла понад 50 подібних історій малого бізнесу, який тонкою павутинкою єднає всю країну, закладаючи основу нового каркасу змін – в головах людей, в усій державі.

Виходить, не лише на сміття можна втрапити в нашому інфопросторі. Позитив все-таки трапляється. Звісно, його треба підтримувати, зокрема через такі конкурси як «Національна премія Media.ETC», інші майданчики творення позитивних змін. Йому важче пробитися в ефір. Але це можливо! Сьогодні – мудрими ініціативами, завтра – в масовому порядку, коли ви самі налаштуєте свої приймачі та голови на позитив.

 

Loading...