четвер, 1 лютого, 2018, 9:45 блоги Регіони
Ще не перевелися на Гуцульщині майстри-різьбярі
Олександр Масляник
журналіст, літератор
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook
  • Фото: Олександр Масляник/Facebook

Один знайомець-різьбяр, до слова, небезталанний, однак хворобливо амбітний й безмірно самозакоханий в себе, два роки поспіль при зустрічах переконував мене, що, окрім нього, рідного, нема на всій Гуцулії майстра талановитішого й продуктивнішого. Та що там майстра – підмайстра вдень за свічкою не знайдеш!

То усе ремісники й заробітчани, які масово штампують непотріб й навіть не мріють про високохудожні мистецькі роботи; вони ніколи не чули про канони і традиції гуцульської різьби. Ніде нема справжніх майстрів, навіть у гуцульській столиці – Жаб’єму! А у селах й присілках – і поготів!

Крапля камінь точить. Я вже готовий був сприйняти апріорі ту агресивну інвективу, однак багаторічне журналістське правило нікому не вірити на слово і ретельно перевіряти інформацію увімкнуло свої гальмівні механізми. Почав збирати досьє, опитував експертів, телефонував мистецтвознавцям, одним словом, вирішив докопатися до істини. А вона, як відомо, десь посередині від крайніх точок… Коли ж зібраного матеріалу стало більше, ніж достатньо, не роздумуючи, поїхав до Косова – мистецької столиці Гуцульщини.

Тут отримав відповіді на усі запитання. Чи не перевелися ще справжні майстри, чи може хтось бодай стати в тінь Шкрібляків? На глум мене не брали, однак були подивовані самою постановкою запитання. Хвала Богові, не перевелися на Гуцулії майстри-різьбарі, є кому продовжити справу великих Корпанюків і Девдюків.

У Косові дивують своїми глибоко філософськими роботами Степан Бзунько, Микола Стринадюк, Мирослав Радиш, Петро Корпанюк і Василь Бович. Мистецьку славу Гуцульщини творять Роман Бортейчук з Верховини, Галина Олійник з Вижниці, Павло Ягнюк з Рахова, Юрій Семчук з Космача, Віктор Клепацький з Путили, десятки інших майстрів дерев’яної графіки.

Іван Кочержук, голова Косівського осередку Національної спілки художників України, не роздумуючи, повіз мене до творчої робітні Миколи Стринадюка. «Побачите усе самі!», – посміхнувся в вуса.

Побачив. Враження – неймовірні! То не просто орнаментальні дереворити, то закодовані у таємних символах глибинні смисли Буття – екзистенція від Миколи Стринадюка. Ні, культовий засновник екзистенціоналізму Серен К’єркеґор, його послідовники Мартін Гайдеггер, Габрієль Марсель, Карл Ясперс, Жан Піаже, Юрґен Габермас, Жак Рансьєр чи Петер Слотердайк надійно чуються на своїх філософських верховинах, а от одкровення від Миколи Стринадюка, унікального Майстра з Косова, то вже інший рівень самопізнання.

Стринадюкові нарації вже давно позбулися часових чи географічних ознак й своїм творчим універсалізмом й повнотою належать Усесвіту – черпає звідтам глибинні смисли й гріє його, той неосяжний Макрокосм, своєю мистецькою щирістю й довершеністю.

Він цікавий, бо правдивий, народна традиція стала його найпершим маркером, вже потому через гуцульський модерн творчо розширив етнофілософські обрії. Сильний своєю мистецькою сутністю – закоріненістю в реальне життя. В його творах з оригінальним пластичним та орнаментальним вирішенням поєднані традиційні прийоми різьби із зовсім незвичними модерними винаходами, однак в усіх творах домінують гармонія та смак.

Що зриває його з ліжка й змушує горбитися над заготовкою, поперемінно шукаючи під рукою тільки різьбарям знані інструменти («рівчак», «листівник», «скосок», «футчик», «друлівник», «ямничок», «втискач»), щоб вивіреним професійним рухом Майстра (чи нейрохірурга?) нанести усталені орнаментальні мотиви («моршінка», «кривулька», «завиваник», «крижики», «сікачці», а ще – «гадючки», «копитця», «плайи», «парканець», «пацьорки», «зорки», «кучері»)? Бо то – його стихія! Тут він почувається Паном!

Я ж почуваю так: скажу – бо мушу! 

Хоч щось своє, не казане ніким… (Євген Плужник).

«З усіх утрат втрата часу найтяжча», – писав наш український філософ Григорій Сковорода. Ми іноді бездумно тратимо свій безцінний час власного короткого життя на речі, які прийшли, мов тінь, і тінню кануть в небуття...

Микола Стринадюк у лихі 90-ті теж пробував бізнесувати, однак вчасно отямився й повернувся до різьби. Було нелегко. Per aspera ad astra – до зірок через терни. Праця і нічого, окрім праці, на довгі десятиліття. Так ремісник став Майстром.

Грунтовні знання здобув у Косові – мистецькій столиці Гуцульщини. Багато читав, експериментував, кожен твір наповнював експресією. Він не жартує, коли каже: «Ідеї черпаю з космосу». Хтось сприймає це за жарт, однак не той, хто сам творить.

З життєпису: Микола Стринадюк народився 23 березня 1962 року в родині різьбярів-ремісників (батьки виготовляли дрібні сувеніри у цеху, що були в радянські часи організовані майже в кожному колгоспі).

Художню обробку дерева вивчав в Косівському училищі (нині Косівський державний інститут прикладного й декоративного мистецтва). Тут навчався і старший брат Ігор, теж різьбяр (мешкає в Нью-Йорку). Після технікуму працював у виробничо-художньому об’єднанні «Гуцульщина». Пізніше зайнявся інтер’єрами: оформлював ресторани, кафе, будинки культури.

Молодший брат Тарас, сини Богдан і Захар продовжують родинну справу, закінчили Косівський інститут, а Богдан – ще й Львівську академію мистецтв. Усі працюють з деревом, шукають себе в мінливому океані творчості – їх різьба розмаїта, багатогранна і глибоко символічна.

Усі роботи (щоб не продати докучливим колекціонерам) дарує своїй дружині – чарівній Галині, яка є його музою, подругою і вірним другом. Тому в їх затишному будинку у Косові вже сформований музей Миколи Стринадюка – близько сотні власних робіт. Оригінальною є й колекція старовинних й раритетних порцелянових горняток (понад дві сотні).

Не так вже й багато у час тотального споживання залишається простору для екзистенційних, а, отже, духовних пошуків, що вже самі по собі є завжди пошуком інтимним, відтак нецікавим для середньостатистичного обивателя. Ремісники є у кожному творчому фаху, однак лише істинні мистці творять глибинні філософські наративи, часом навіть не відаючи про їх високий космологічний смисл.

Вже одні назви робіт свідчать, як відповідально ставиться до Слова: «Дорога в небо», «Лабіринт енергії», «Сакральна Косівщина»« «Космацька феєрія», «Гуцульський код» «Імпровізація». Мене заінтригувала робота «Ходить сон». Та не кожен маляр-живописець на полотні й фарбами доб’ється розкриття теми, а тут – на деревориті… однак від побаченого завмер. Досконало!

Є у Стринадюка знаковий твір «Різдвяна зірка», виконаний на тонованій груші з додаванням перламутру, який на темному тлі засяяв, як справдешні зірки. Таріль відрізняється від інших якимось сяянням, передаючи глядачеві вічну атмосферу Різдва… Достоту – оpus landat artificem – твір хвалить майстра.

Споглядаючи таріль, розумієш одне: якщо мистець сам не пережив своє власне Різдво, він не зможе передати іншим його сяєва, тільки глибоке його розуміння і пережиття дозволяє тішитися тому факту, що Син Божий народився. Тому й сяє Різдво перламутром, мосяжними цвяшками… Раз відкритий у власному єстві Бог сяє з кожної життєствердної мистецької візії, ба навіть наснажує майстра для її нелегкого втілення. З тарелі на таріль кочує Світове дерево, на якому посеред Едему на «живому камені» – вічна присутність Бога, який живиться сповіддю, яка, по суті, і є найбільшою творчістю... За Гессе, музика творчої мови стає символом усесвіту й нашого життя.

Найскладніший етап роботи – інкрустація. Спочатку в дереві робиться відповідна виїмка, відтак деталь із перламутру (рогу, срібла) обтісується до потрібного розміру напилком і ставиться на клей. Малюсіньких елементів в одному тарелі може бути кілька тисяч. Однак головне – сама композиція. Тут уже – самоосвіта й власний стиль.

Стринадюкова екзистенція активізує виражальні можливості фактури, знаково-символічної мови, за якими стоїть глибинне світовідчування, мистець концентрує увагу на енергетичній силі прадавніх карбів. Орнаментальніть у дереворитах-рукотворах – це драматична візія світу і буття.

Найпопулярнішим серед його робіт є цвіт папороті – енергетично потужний, експресивний. Будь-яка варіація орнаментів має свою синенергію, треба лишень відчути її підсвідомо. Отоді вже можеш іменувати себе Майстром.

Різьбити – нелегко. Устократ важче вловити новаторську ідею, «прокрутити» її подумки, накидати ескіз. Власне вже перші штрихи олівцем на білому аркуші дозволяють йому бачити викінчений твір. Досвід? Так, однак ще додайте той когнітивний й одухотворений стан, який звемо натхненням. Трударі не чекають на особливий стан – беруть і роблять!

Нелегко глибинно усвідомити достоту сакральний, позначений неперервним творчим пошуком неосяжний гуцульський усесвіт цього воістину неперевершеного чародія дереворізьб! А все тому, що роботи видатного гуцульського Майстра Миколи Стринадюка направду позначені печаттю високого духу, несуть в собі екзистенцію й закодовану у глибинних смислах-символах праісторію давнього й утаємниченого гуцульського краю.

Хочете пізнати гуцульську душу? Йдіть до Стринадюка!

(Косів-Львів)

 

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-25 22:47 :06