В упівки «Чайки» завжди було два набої: один – ворогу, інший – собі, – «Історична правда»

ZIK

До 50-х років минулого століття через радянські концтабори пройшло понад 10 мільйонів осіб, більше третини із них – жінки. Суворий клімат і каторжна праця позбавили їх жіночності та підірвали здоров‘я. Нелюдські умови, приниження а, часом, навіть і зґвалтування відбирали усі надії на порятунок. Дехто не витримував та, щоб нарешті позбутись страждань, просто накладав на себе руки.

Що ж допомагало вижити українкам у такому страшному паралельному світі та чи змогла їх зламати репресивна система ГУЛАГу? Відповідь на ці питання шукали журналісти проекту «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).

Однією із тих, хто став бранкою ГУЛАГУ, була Марія Гаврилів. Номер «П-952» на десяток років замінив їй ім‘я та прізвище. Хоча нині пані Марії уже майже 90 років, та може повторити його просто посеред ночі, навіть не задумуючись. Жінка розповідає: була ще 14-літнім дівчам, коли теплу хатину у селі Хишевичі на Львівщині їй замінила холодна упівська криївка.

«Прийшла боївка до моєї мами, і кажуть: «Чи віддасте доньку в УПА?». Мама відповіла: «Як Бог велить, хай так буде». Я залишила своїх тата і маму вже старенькими», – пригадує пані Марія.

Відтоді зовсім юна упівка на псевдо «Чайка» завжди мала при собі невеличкий пістолет «шістку» і два набої. Один – для ворога, інший – для себе. У Карпатах дівчина пройшла медсестринський вишкіл і раз на місяць вона залишала криївку, вирушаючи до Львова по ліки. 

«Я завжди виїжджала до Львова, маючи чоловіче лахміття. Ходила у полатаних штанях, то в поїзді із мене вічно сміялись. Під Високим Замком була невелика криївка спеціальна для ліків, я туди йшла, набирала потрібні медикаменти і ховала їх не в сумку, а в те лахміття», – каже Марія.

Та одного дня у Львові дівчині доручають ще одне, відповідальне та вкрай небезпечне завдання – цього разу, окрім ліків, має привезти із міста ще й зброю. Упівка заходить у будинок під номером 24 на вулиці Артема, та робить один довгий дзвінок до першої квартири – за кілька секунд їй відчиняє хлопчина Петро. За домовленістю, він передає упівці дві сумки, наповнені зброєю.

«Він знав, де у Львові багато складів зброї. Був таким хитрим хлопцем, що міг дістати не менше 30 пістолетів», – наголошує колишня ув‘язнена.

Ще кілька разів Марія приїздить до Петра по зброю для повстанців, та формальні стосунки швидко перетворюються на романтичні. Палкі залицяння парубка не залишили дівчину байдужою, тож уже через кілька місяців закохані таємно повінчалися. У квартирі Петра вони дали одне одному обітницю після війни неодмінно взяти шлюб вдруге.

«Коли священик нам давав шлюб, сказав: «Як вернетеся обидва живі і здорові, беріть ще раз, то не гріх, то по Божому», – розповідає Марія.

Та сімейне щастя тривало недовго. Вже у перший спільний Великдень 1948 року у домівці молодого подружжя несподівано лунають кілька тривожних дзвінків. Петро відразу схоплюється з місця і береться ховати зброю.

«У нас було так: якщо один дзвінок, значить свої, якщо більше – зрадники. Під умивальником була криївка невелика, там Петро заховав зброю», – пригадує жінка.

Відтак, 19-річну медсестру УПА Марію Гаврилів арештовують просто на очах коханого. У тюремній камері Дрогобицької в’язниці дівчина опиняється в одній лише сорочині. Після трьох місяців жорстоких допитів юну упівку засуджують до 10 років таборів суворого режиму. Марія опиняється у Мордовії, за 4 тисячі кілометрів від Красноярського краю, куди на 5 років запроторюють і її Петра.

«Він приніс мені передачу до Самбора. Там на нього уже щодня чекали, адже знали, що прийде. Його сильно катували, про один пістолет таки зізнався, тож і всю зброю, яка пропала, «повісили» на нього», – каже Марія Гаврилів.

Та тоді ані Марія, ані Петро ще не розуміли, у яке пекло потрапили.

Про шокуючи історії бранок ГУЛАГу, від яких стигне кров у жилах, говоритимуть кандидати історичних наук Оксана Кісь та Леся Бондарук у пост-шоу «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані».

Loading...
Loading...
Loading...