вівторок, 23 січня, 2018, 11:27 Львів
Двері у минуле: Про пана Стефка зі Львова та кінець історії
Юра Мартинович
репортер, оператор, письменник
Фото: Google Maps / Юра Мартинович
Фото: Google Maps / Юра Мартинович

Львів, вулиця Гоголя. Порубані на шматки сині двері дивляться на нас. Вони історія, якої більше немає. Та вдивляючись у клапті дерева, фарби й заліза – можна розгледіти, щось дивовижне.

Ці старі двері прожили цікаве життя. Їм було сто років! За цей час портал двох світів, між двором і коридором, бачив, як тисячі людей міняли все довкола. Та й самі двері змінювалися. Вони були то чорними, то коричневими, то синіми, то червоними, то знову синіми, – і продовжували стояти.

Двері спостерігали, як машини заміняли коней, як дерева поруч виростали і їх пиляли, як не одні пристрасні губи цілувались, як не одна пляшка алкоголю була випита, як собаки їх дзюрили, як люди билися, стріляли, а погода гриміла й дощила. Все це було аж до того дня, який змінив все.

..Пан Стефко любив свою панку Касю. Їх любов тривала довгих шістдесят п’ять років. Та пані Кася померла...тромб, серце. Стефко дуже засмутився. У них нікого не було. 

Старенький чоловік замовив гарну й велику труну. Стефко й Кася уже багато років відкладали частину пенсії на достойні похорони. Коли труну привезли на вулицю Гоголя, то постала дилема – вона не влазила у вузькі двері. Старі двері не піддавалися маніпуляціям, а трунарі не сильно старалися їх відкрити. Зрештою, старий Стефко набрався нервів, взяв сокиру і став їх рубати... Дивні зміни постигли сині двері – емоції зробили їх меншими. Труну таки занесли, а двері згодом доштукували.

Сусіди не довго згадували цей вчинок пана Стефка. Старому забудькуватому чоловікові було байдуже до того. Здавалося, він просто чекав свого кінця. 

І от, не минуло й кількох місяців, як вчора, пан Стефко відійшов у вічність до своєї Касі. Не знаю, чи то сусіди вирішили так згадати старого чи знову труна була завелика, та я бачив, як люди рубали ці сині двері... Їх час прийшов, столітнє життя завершилося. Та зовсім скоро на їх місці з’являться нові двері, яких чекатиме своя нова, неповторна львівська історія...

P.S. Одного разу, я йшов вулицею Гоголя, а там намагалися відкрити старі двері у під’їзд. Їх стукали сокирою, було багато людей. Далі я йшов іншою вулицею і бачив труну, яку несли у будинок. А у кінці моїх мандрів, синя фарба була розлита на дорогу… Здавалося, що тут цікавого? Та все ж, у тому всьому каламбурі я розгледів цю історію побудовану на деталях і фантазії. Минуле відходить з кожним новим кроком, та пам’ять все збирає і робить з того хаосу логіку. Такий художній спосіб мислення дозволяє бачити у буденних речах щось більше – цікавий зв’язок.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2018-05-24 07:03 :30