неділя, 21 січня, 2018, 11:11 Суспільство
М. Р. Стех: Варто б відродити у Києві храм «Великий Микола»
Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Йоган Вольфганг Гете сказав колись, що архітектура – це застигла музика. Він мав на увазі те, що планування архітектурних споруд спирається, як і музична композиція, на гармонію чисел, і магію математичних пропорцій: ліній, контурів і площин в архітектурі, або звуків і тиші в музиці, глибоко впливає на позасвідомі, емоційно-інтуїтивні нетрі нашої психіки. А втім, архітектура це теж застигле в камені відбиття духовних прагнень людей даної епохи.

Приміром, будівлі європейської готики, вертикально витягнені в небо арками склепінь і височезними вежами готичних соборів, виражали прагнення людей середньовіччя сягнути небес, прославити владу Бога та церкви на землі. Зате архітектура Ренесансу, гармонійно раціональна і практична, оперта на античних ідеалах краси, була архітектурою гуманізму, виразом віри в людину і силу її інтелекту. А коли під впливом історичних випробувань, на заміну ренесансові прийшло драматичне бароко, то внутрішні конфлікти людей тієї епохи знайшли віддзеркалення в архітектурі складних конструкцій, контрастних форм, емоційно насичених ліній і накопичення, аж до переситу, прикрас. Бароко – це архітектура душевної кризи, а водночас нових духовних злетів європейської людини на порозі модерних часів.


В Україні епоха бароко ХVІІ і ХVІІІ віків – це особливо важливий період національного розвитку. Це час відновлення української держави і культурного відродження. Та це також епоха постійних воєн і руїни, героїчних перемог, але й безглуздих поразок, внутрішніх суперечок, що врешті довели до падіння Гетьманської України. Це час гартування людського духу: віри в можливість неможливого, і водночас усвідомлення суєти та ілюзорності всіх людських поривань. І хоча духовні стремління наших предків, людей бароко, розчинилися в плині зникаючих століть, вони таки залишили сліди, застиглі в камені побудованих ними храмів, палаців, парків, кам’яниць...

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Українську архітектуру того часу влучно називають «козацьким бароко», бо світогляд та естетичні смаки саме козацького стану визначили своєрідний стиль нашої архітектури тих часів. У західній Україні, куди бароко прийшло раніше, прямо з Італії, будівлі, насамперед, католицькі костели, досить точно відтворювали стиль італійських зразків. Але чим далі на схід, в глибину козацьких земель, тим своєріднішою ставала барокова архітектура. Одні з неповторно українських козацько-барокових споруд – це т. звані хрещаті церкви у козацьких полкових центрах, які дуже цікаво інтерпретував культуролог Анатолій Макаров.

Стилістика тих знаменитих козацьких соборів не тільки відходила від західного бароко, а принципово відрізнялася від мурованої архітектури Київської Русі. Адже базовані на плані візантійської тринефної базиліки, староруські храми Києва, Чернігова, Галича мали чітко визначений початок: передній фасад; і мали кінець: абсиди за вівтарем. Їхні інтер’єри були поділені на функціональні частини: місце для хрещення, місце для вірних, місце для духовенства, і в усіх частинах були ієрархічні розмежування на головні і підлеглі. Бо сама конструкція церкви відтворювала ієрархічний порядок княжої держави.

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

А полкова церква козацької доби повністю покидає цю традицію. Замість неї вона бере за основу хрещатий план сільських дерев’яних церков, особливо поширених в центральній і східній Україні. Такі церкви не мали чіткого початку і кінця; вони однакові з усіх боків, себто відкриті до всіх частин світу, всіх людей, усіх суспільних станів. Відкриті інтер’єри, не поділені за ієрархією на головні або підрядні частини, виражали демократичний ідеал козацької спільноти, в якій центральне місце мала вільна людина, рівна посеред рівних. А водночас ця структура втілювала філософію бароко, ідею єдності земного і вічного, скрізь і завжди незмінного, єдиного для всіх людей, незалежного від перспективи і кута зору. Це ірраціональна барокова модель земного світу, який вростає у небеса, тому й іноді бані церкви, унікальної української форми, символічно малювали у колір неба, всіяного зірками.

Але наприкінці ХVІІ ст., за панування гетьмана Івана Мазепи, виникла ще інша концепція козацького бароко. Це час спроб гетьмана будувати сильну державу, й замість козацького ідеалу анархічної особистої свободи, Мазепа свідомо втілив у своїх будівничих проектах інший стиль: повернення до традицій Київської Русі, проте збагачених наймодернішими здобутками бароко. В тому дусі він відбудовує і перебудовує старовинні київські храми: св. Софію, Золотоверхий Михайлівський чи Успенський собор Печерської Лаври. А водночас будує нові храми, найхарактернішим з яких був Микільський військовий собор у Києві, т. зв. «Великий Микола». Цей величний храм, побудований на плані давніх руських святинь, мав строгий ієрархічний порядок: фасад, і абсиди, і функціональний розподіл інтер’єру. В ньому людина почувала себе уже не рівною серед рівних, а незначною часткою великого релігійного та державного організму.

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Храм «Великий Микола» був яскравим символом у  прагненні козацької еліти збудувати сильну гетьманську Україну на питомих традиціях Київської Русі. І може саме тому, цей храм був таким ненависним для колонізаторів України. В час української революції 1918 р., наступаючи на Київ, більшовики Муравйова спрямували артилерійський обстріл саме на цей собор. Тоді вони не змогли його зруйнувати, але їхню нищівну справу продовжили в страшних 30-х рр. сталінські функціонери. Великий Микола став одною з перших жертв варварської кампанії масового нищення українських церков, насамперед барокових, – може й тому, що був символом «мазепинських» державницьких амбіцій України, тяглості її традицій від Київської Русі, а водночас органічної поєднаності з Європою. І, може, з тих самих причин варто було б сьогодні цей знищений собор відбудувати, подібно до того, як були відтворені (попри контроверсії) зруйновані радянською владою Успенський собор та Михайлівський Золотоверхий.

Загалом, в архітектурі козацького бароко нема переситу, який був характерним у тому стилі в Західній Європі. Наше бароко простіше, інтимніше, підкреслено духовне. Бо навіть у величних і ошатно декоративних храмах «Мазепинського стилю», немовби перенасичені орнаменти в дійсності нагадують розмалювання українських сільських хат, естетичний дух народної культури, і просте розуміння краси, як чогось однозначно доброго, даного людині Богом, як відбиття раю на землі. А водночас чогось напівреального, як світ «якби» вигадливого барокового театру, про який ми вже поговоримо наступним разом.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-08-17 00:15 :29