субота, 13 січня, 2018, 16:32 Суспільство
Щастя не може тривати вічно. І це прекрасно
Богдан Тихолоз
літературознавець, франкознавець

Думку собі думаю – про щастя. Щастя – це здатність сповна відчувати радість буття, ясно усвідомлюючи власну скінченність. Усвідомлення власної скінченності без відчуття радості від повноти буття – це безодня відчаю – цілковита протилежність щастя.

Бездумна радість, ейфорія без усвідомлення власної скінченності – це солодка ілюзія, дурман, шал, наркотичне сп’яніння, – не справжнє щастя, а його ерзац, дешевий замінник.

Справжнє щастя – дуже конкретне, анітрохи не універсальне, локалізоване в часі і просторі відчуття – ні, не абсолютного задоволення собою і світом (нібито всю горілку випито, всі книжки прочитано, всі таємниці кохання звідано, – дурня це все, а не щастя!), а того, що саме тут і зараз – файно. От файно, холєра, і все. Справу завершено, пісня вдалася, дощ закінчився/почався, сніг випав/розтанув, борщ засмакував, чарка пішла, як щур по жолобу, діти тішаться, жінка усміхається, всі здорові, сонечко світить, гори димлять, море хвилюється раз, два, три... – не так уже й важливо, що саме з попереднього переліку чи з-поза нього. І зовсім необов’язково (та й неможливо...), щоб усе нараз. Аби файно. І відчуття, що саме в цьому «файно» – вся повнота буття. Чи радше життя. Відчуття, що живеш. І розуміння, що це рано чи пізно закінчиться. Саме тому, що це життя, а не буття. Буття нескінченне (можливо...), життя закінчується смертю (достеменно так!..). Бо якщо не закінчиться ніколи – то не щастя, а якийсь райський сад для ледачих пенсіонерів, вічний курорт без терміну путівки, солодкава нудота, солодка вата з парку розваг, що липне до рук і вуст, заступаючи світ Божий й отруюючи смак до життя справжнього...

Щастя – це наше маленьке персональне безсмертя в смертному світі смертних.

Думаю, по-справжньому безсмертні мусили б бути глибоко нещасні. Навіть у раю. Їм там було б смертельно нудно;)

Щастя – як спалах блискавки чи світанок, чи відчуття свіжості, яке проймає, коли відчиняєш вікно у морозну ніч чи пірнаєш у солону морську воду у літню спеку, чи та мить, коли сходиш на вершину гори і бачиш перед собою краєвид довкола, розчиняючись у ньому.

Щастя не може тривати вічно. І це прекрасно. Це не лимонад і не пісні Поплавського. Воно не може бути лише солодким. Йому пасує шляхетна гіркота – гіркота розуміння, що це не назавжди.

Ось таку собі думку думаю. Не думаю, що надто гірку.

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2018-04-24 06:07 :59