середа, 10 січня, 2018, 11:18 Суспільство
Десант у пекло
Юрій Михальчишин
народний депутат України VII скликання,
кандидат політичних наук (2009 р.), радник голови СБУ (2015-2016 рр.)

У грудні 1944 року командир елітного 6-го парашутно-десантного полку Люфтваффе 37-річний барон фон дер Гейдте отримав завдання за вісім календарних днів розробити та підготувати надзвичайно ризиковану та неоднозначну операцію – нічну висадку в американський тил парашутного десанту в рамках наступальної операції.

Для забезпечення секретності командування не дозволило залучити до операції досвідчений 6-й парашутний полк, адже виведення його з фронту не могло не залишитись непоміченим для американських розвідувальних служб. В результаті фон дер Гейдте дісталася змішана десантна бойова група, у яку 2-й десантний корпус поспішив сплавити найменш мотивованих та дисциплінованих бійців. Втім, близько 150 десантників з його власного полку самовільно залишили підрозділ та приєдналися до командира.

На штабній нараді командувач групи армій «Б» фельдмаршал Вальтер Модель, майстер гнучкої оборони з досвідом Курської битви та Нормандської кампанії, подивився на десантників якось проникливо та співчутливо. Він лаконічно пояснив їм, що від успіху останнього німецького контрнаступу на Заході залежить єдиний шанс завершити війну без розгрому, потиснув руки та побажав удачі в бою.

Для десантної операції командування Люфтваффе зуміло нашкребти зі всієї Німеччини 112 військово-транспортних літаків «Юнкерс-52», які могли перекинути до цілі 1300 парашутистів. Завдання десантників полягало у висадці на лісисті висоти північніше бельгійського містечка Мальмеді та захопленні транспортної розв’язки, якою рухалися до фронту танкові резерви американців. Розв’язку треба було втримати протягом 24 годин до підходу танкістів з 12-ї танкової дивізії СС, які мали проривати фронт у тому ж напрямку.

Транспортники «Юнкерс» піднялися в повітря опівночі 17 грудня 1944 року посеред сильної хуртовини та шквального вітру з високою хмарністю, і навіть літаки-слідопити, які мали вказувати маршрут та точки стрибків, не могли тримати стрій. Найращі пілоти німецької транспортної авіації загинули в засніжених степах навколо Сталінграду, де до останнього намагалися утримати «повітряний міст» для оточеної 6-ї армії фон Паулюса, та на Туніському плацдармі в Африці, де оборонялася армія Роммеля.

Значна частина пілотів вперше здійснювала бойовий виліт у нічних умовах, тож не варто дивуватися, що майже 250 десантників висадились над німецьким Бонном (80 км від зони десантування), частину розкидав сильний вітер, а деякі літаки взагалі повернулися на аеродроми з десантом на борту. В точці висадки фон дер Гейдте зумів зібрати близько 300 боєздатних бійців без важкого озброєння та жодної польової радіостанції, які приземлилися деінде.

Зате ефект розгорнутого віяла під час десантування справив враження на американське командування, яке за оперативними повідомленнями з широкого фронту зробило висновок про масштабний десант із залученням щонайменше однієї німецької парашутно-десантної дивізії. На боротьбу з десантом американці відрядили в тил піхотний полк та кілька батальйонно-тактичних танкових груп, які безуспішно метались засніженими лісовими дорогами.

Тим часом, група фон дер Гейдте марно виглядала біля дорожньої розв’язки есесівські танки та бронетранспортери – через відсутність радіозв’язку десантники і гадки не мали, що броньований авангард 12-ї танкової дивізії застряг в американських оборонних порядках. Після триденної рекреаційно-туристичної діяльності по коліна в снігу з одноденним раціоном харчування та одним боєкомплектом на бійця було вирішено прориватися самостійно в бік німецьких позицій. Це вдалося зробити близько третині бійців.

Підполковник фон дер Гейдте командував проривом з поламаною рукою, обмороженими ногами та запаленням легенів; довівши своїх людей до крайньої точки маршруту, він заночував у місцевих мешканців та на ранок потрапив у полон. В таборі військовополонених барон-десантник пробув недовго, і у липні 1947 року повернувся на Батьківщину, де одразу зайнявся науково-педагогічною та громадсько-політичною роботою.

Жив на пенсії до 1994 року.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2018-04-26 03:09 :19