Про старі некрополі у галицьких селах і містечках
Богдан Волошин
письменник, журналіст
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk
  • facebook.com/lvivsk

Свідомий того, що тема не дуже святочна. Радше навпаки. Але ніц не годен з собою зробити. Зрештою, ще Монтень писав, що міркувати про смерть – це означає роздумувати про свободу.

Мушу зізнатись, що за можливості завжди навідуюсь на старі некрополі в селах і містечках галицьких. Особливо взимку. Бо зима забирає все зайве – листя, траву, кущі, і можна в деталях розгледіти старовинні пам’ятники на похованнях.

Вони такі різні: часом грубуваті і наївні, інколи вражаюче вишукані і пластичні, часто занедбані і розбиті... Але вони завше мене зворушують щирістю і чимсь таким... Теплом, чи що. Теплом пам’яті.

Я намагаюсь вгадувати, хто були ті люди, що спочивають під тесаним каменем, що вони досягли, ким були, про що мріяли. І вслухаюсь у тремтливу тишу, яку не порушує навіть вітер. Дивовижне це відчуття – говорити і думати з тими, хто вже перетворився на спогад, траву і молоді паростки кленів.

Усі вони були до нас, були чиїмись предками. І, напевно, хтось про них згадує, думає, говорить до них, звівши лице до неба. А, можливо, я останній, хто з ними говорив. І від цього зимнішає камінь і чорнішають тіні. Чи говоритиме хтось до нас? Не впевнений. Як не впевнений, що ми їх почуємо. Зрештою, пам’ять потрібна живим. Якщо вони ще залишились...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-17 01:58 :40