вівторок, 26 грудня, 2017, 9:37 блоги Політика
Мер-інноватор 2017: пошук об’єктивного у суб’єктивному
Андрій Сніжко
журналіст, політолог
Фото: Українська Правда
Фото: Українська Правда

Добігає завершення загальнонаціональне голосування «Рейтинг українських мерів-інноваторів», яке має визначити мера міста з населенням до 500 тисяч осіб, де найуспішніше впроваджуються інновації. Цей проект ініційований відомими українськими журналістами, громадськими організаціями та Міжнародним самітом мерів, і триває з 18 грудня 2017 до 11 січня 2018 року. Відповідно вже 12 січня буде підбито результати цього волевиявлення, останній етап якого ще триває у вигляді електронного голосування на сайті відомої інформагенції.

20 найкращих мерів

Це, так би мовити, фінал, до якого організатори та журі обрали лише п’ять найбільш інноваційних та прогресивних мерів з «топ»-20-ки, в яку на попередніх етапах обирали з 400-х запропонованих кандидатів-мерів майже всіх міст України. Звісно, під час цього, як кажуть організатори, «незаангажованого та професійного відбору» не обійшлося без гучних скандалів.

Найбільший – роздули журналісти навколо молодого мера Ірпеня, що на Київщині, який нібито незаконно і масово проводить забудову міста, натомість геть не дбає про соціальний та інфраструктурний розвиток населеного пункту. Що, м’яко кажучи, не відповідає дійсності, адже лише за кілька років врядування той встиг створити для громади з десяток парків та скверів, десятки кілометрів нових доріг та каналізації, стадіон, дитячі садочки і т.д.

Дісталося чимало негативної критики і меру Тернополя Сергію Надалу, і ще кільком фігурантам рейтингу. Натомість «ореол небесної слави та героїзму» надали меру Глухова, відомому Мішелю Терещенко. Проте жоден з оспіваних в медіа-сюжетах так і не потрапив до фіналу. Натомість з’ясувалися цікаві тенденції.

Українське суспільство вперше отримало загальнонаціональний рейтинг міст та мерів, який дає відносно прозоро виявити особливості розвитку (як позитивні, так і негативні) регіонів та окремих населених пунктів. Це, у свою чергу, дасть можливість імплементувати здобутий досвід в інших громадах, у розвитку країни загалом, краще сформувати виборцям свою думку щодо керівників міст, легше знайти омріяне місце/місто для життя, навчання, роботи. Це – позитив.

Але помітні й негативні тенденції. Не все у відборі прозоро та безхмарно. Не зрозуміло: чому проти одних представників з «топ»-20-ки (обраних за незрозумілим принципом, а може – вказівкою ззовні!) знімають цілі викривальні фільми та журналістські програми-розслідування, а інших підносять на лаврах, забуваючи одвічний припис – «не сотвори собі кумира»? Та, мабуть, це тільки підтверджує суспільну потребу таких конкурсів, формування кваліфікованої публічної дискусії про урбаністику і бажання людей зробити кращими місця для життя навколо.

До слова, крім названих прізвищ у 20-ку включено: Богдана Андріїва (Ужгород), Владислава Атрошенка (Чернігів), Анатолія Белея (Броди), Юрія Бову (Тростянець), Вадима Бойченка (Маріуполь), Володимира Гаразда (Долина), Олексія Каспрука (Чернівці), Тараса Кучму (Дрогобич), Віталія Лукову (Вознесенськ), Руслана Марцінківа (Івано-Франківськ), Володимира Миколаєнка (Херсон), Сергія Моргунова (Вінниця), Олександра Симчишина (Хмельницький), Ігора Слюзара (Коломия), Сергія Соломаху (Миргород), Сергія Сухомлина (Житомир), Володимира Хомка (Рівне).

Пятірка фіналістів

Досягати подальших покращень доведеться із п’ятіркою мерів: Житомира, Вінниці, Вознесенська на Миколаївщині, Долини на Франківщині, Тростянця на Сумщині. Безперечно, все це достойні реформатори та інноватори, але чому в «топі» опинилися саме вони, а не інші – не відомо. Це чистої води суб’єктивне рішення організаторів та журі.

Цікаво, що система голосування вже видає попередні підсумки. Якщо ви голосуєте за мера Вінниці Сергія Моргунова, вона каже, що більшість голосуючих погоджується з вашим вибором… Але, чи заслужений він? Тим паче, що голосувати може кожен, а не лише вінничани, з будь-якого комп’ютера один раз. А це вже підґрунтя для маніпуляцій, штучного накручування голосів, використання ботів і т.д. Тим більше, що Вінниця дісталася у спадок Моргунову від нинішнього прем’єра, попереднього мера цього міста Володимира Гройсмана. А сам край вважається показовою вотчиною партії влади та особисто Президента. Тож здобуття відповідної народної симпатії лише додасть «піар-бонусів» владі та підтвердить правильність обраного політичного курсу міста (читай – країни). Ну, принаймні, цього б так хотілося товаришам у владі.

Вінниця переможе?

Втім, ніде правди діти, в цьому суб’єктивному просуванні є доля об’єктивних заслуг вінницьких голів та колективу мерії. Мені дуже часто за цей рік довелося відвідувати Вінницю, бачити прогресивні зміни на власні очі, спілкуватися про це з містянам та посадовцями різного рівня. У місті вдалося створити ефективну систему сучасного європейського громадського транспорту, дешевого і зручного, який на деяких маршрутах майже повністю витісняє такий транспортний покруч доби 90-х, як маршрутка. Наприклад, в удавано «прогресивній» столиці цього не вдалося, попри мільйонні капіталовкладення. Зупинки громадського транспорту обладнано зручними та детальними схемами, які немісцевим дають змогу швидко визначитися – куди і чим краще рухатися. Відповідальні служби уважно слідкують за чистою вулиць, дворів, прибудинкових територій та під’їздів. Тут відсутня ще одна прикмета 90-х і країн третього світу – ларьки. А зі стихійною вуличною торгівлею йде сувора боротьба.

Власне цим і багато чим іншим займається Цілодобова муніципальна варта, яка має сучасний міський центр оперативного реагування. Тут працюють самі вартові спільно з чиновниками та працівниками Національної поліції. Тому, якщо в місті «всевидяче око» веб-камер фіксує якесь правопорушення, то присутність на варті поліцейського дає змогу дуже оперативно вирішити проблему, а подекуди – попередити злочин.

А якщо це питання бюрократично-адміністративного характеру, тоді вступають в роботу вже чиновники. До них звертаються цілодобово і з усіх питань. Навіть парадоксальних: як вінничанину краще організувати екскурсію Личаківським цвинтарем у Львові, або у який київський виш краще влаштувати дитину…

Щоправда, якщо з цим вдається впоратися, то багато іншого залишається без належної уваги роками і десятиліттями. Наприклад, центральна вулиця Соборна з дуже активним рухом людей і транспорту в багатьох місцях не має елементарних безпечних регульованих пішохідних переходів. З іншого боку, майже нічого не робиться в давно приєднаних до міста віддалених районах, як от Лука-Мелешківська. Тут немає доріг, вуличного освітлення, взимку не прибирають сніг тощо.

Самі місцеві розповідають і про інші проблеми Вінниці, такі типові для всіх міст України: непрозорий розподіл земель громади, відсутність дитячих садків, неякісне прибирання снігу взимку, особливо на тротуарах і зупинках транспорту, які стають нездоланними перешкодами для громадян.

Чи враховує «Рейтинг українських мерів-інноваторів» такі типові і нудні дрібнички міського життя? Чи він лише концентрується на окремих фактах стрімкого прогресу та інноваціях? Якою б не була відповідь, але крім об’єктивності оцінювання ми наштовхуємося на іншу, більш важливу, проблему – більшість українських міст позбавлені системності розвитку. Наперед часто виносяться якісь показні речі, залишаючи за лаштунками купу, роками невирішених, прикладних питань, безладу, до якого неохоче звикають… В такий умовах хіба може йтися про об’єктивність та системність оцінювання успіхів розвитку наших міст?

Втім, дорогу здолає той, хто йде. Згадане національне голосування може стати важливим кроком у формуванні нової публічної та плюралістичної системи оцінювання. Окрім того – трибуною для справедливої критики з боку суспільства та професійного середовища. Тож з нетерпінням чекаємо остаточних результатів та їх критики.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-07-16 19:08 :07