понеділок, 18 грудня, 2017, 19:13 Події
Війна за український Донбас об’єднала людей, – «Стежками війни»

Війна на Донбасі досі триває, а військові, які тримають лінію оборони, – не статистика, а цікаві та харизматичні особистості зі своїми емоціями та сумом за рідними.

Про це йдеться в сюжеті проекту військових журналістських розслідувань «Стежками війни» (щосуботи о 16:00 на телеканалі ZIK).

Війна за український Донбас об’єднала людей, які, може, не зустрілися б за інших обставин. Проект «Стежками війни» сконтактувався з підрозділом, де живуть військові різних національностей, щоб з’ясувати, що їх об’єднує та як їм вдається жити в братерстві у тісному бліндажі вже цілих півроку.

Один з них – командир ротно-тактичної групи із позивним «Алан». Такий позивний він собі обрав через осетинське коріння.

«Сімнадцять моїх бійців подані 28-ю бригадою на нагородження державними нагородами. Тому я вважаю, що ми не даремно тут знаходимось», – розповідає «Алан».

Військове помешкання бійців охайне. Підлога вистелена цеглою. Гріють повітря буржуйки, а затишну атмосферу створюють домашні улюбленці.

«У нас ніхто не ображений. Навіть собачка Моня завжди задоволена. Те, що їмо ми, їсть і вона, таким чином задоволені усі», – каже боєць із позивним «Пітон».

На війні він з 2014-го. Окрім військової справи, «Пітон» любить куховарити та доглядати за чотирилапими.

«Окрім собаки, у нас є і коти. Звуть їх Боцман, Кефір та Федір», – розповідає «Пітон».

«Я бачив таких собак, які відчувають артобстріли. Але, мабуть, перед цим їм потрібно побувати під таким обстрілом, тоді вони починають відчувати. У нас в 2014-му маленька собака потрапила під артобстріл ще в Красногорівці. Після цього, ми, завдяки їй, відчували початок обстрілу за півтори-дві секунди», – зазначив «Алан».

Третім мешканцем бліндажу є боєць із позивним «Карен». На війні він також з 2014-го. За національністю – вірменин, проте народився і виріс у Криму.

Цей бліндаж, як і усі інші, відірваний від цивілізації, втім його мешканці вдаються до різноманітних хитрощів.

«Електроенергії у нас не вистачає, тому «харчуємось» від села. Протягнули електроенергію самі на майже два кілометри», – розповідає «Пітон».

На цій позиції бійці вже півроку. У кожного, окрім бойової посади, є і додаткова спеціалізація. Наприклад, «Пітон» до війни працював на будівництві.

«Мій досвід мені допоміг в облаштуванні бліндажу, проте тут я більше спеціалізуюсь на кухні. Іноді мене підміняють хлопці, наприклад, «Карен» серед нас найсмачніше готує м’ясо. Я ж можу приготувати смачний суп або борщ», – зауважив «Пітон».

За новими нормами, які ухвалив Кабінет міністрів, бійці на передовій мають отримувати три літри питної води та 4800 кілокалорій на добу. Наші герої розповідають: продукти їм привозять раз на десять днів.

«Ми дуже вдячні волонтерам, які привозять нам те, чого не вистачає: фрукти, мед. Що ж стосується продуктів, то все забезпечує армія. Нам привозять овочі, яйця, сир, ковбасу», – переконує «Пітон».

Замість холодильників, продукти зберігають в армійських дерев’яних ящиках. Воду військовим щойно привезли, за її зберіганням також уважно стежать. Якщо закінчиться вода, до криниці швидко не збігаєш. Звичайні побутові дрібниці на передовій здаються в рази складнішими.

Пітон зізнається: у мирний час постійно мав проблеми з роботою. Бувало, працював на якійсь роботі по одному дню. Крім того, він у свій 41 рік – холостяк. Втім, нещодавно зустрів на Донбасі дівчину, з якою планує одружитися.

«Вона чеченка за походженням, молодша від мене на два роки. Ймовірно, саме цього мені і не вистачало», – зізнався «Пітон».

У командира «Алана» до війни був власний бізнес. У 2015-му прибуткову справу змінив на службу: спочатку в Нацгвардії, а потім – в Збройних Силах України.

«Я вже якось звик до такого життя. Діти мої вже дорослі, до слова, син теж військовий, він контрактник. Дочка вчиться, тому тил у мене надійний. Тому я можу сміливо знаходитись тут стільки, скільки потрібно моїй Батьківщині», – розповідає «Алан».

Півроку, один бліндаж, багато військових. У кожного свій характер, проте якщо розпочнеться якийсь конфлікт, тікати нікуди.

«Карен», як і більшість добровольців, до війни з військовою справою ознайомлений не був.

«Раніше я плавав на річковому кораблі – від Херсона і аж до Києва. Мені дуже подобалась моя робота. Сподіваюсь, що коли війна закінчиться, я зможу до неї повернутись», – каже «Карен».

«Дуже сильно сумую за своєю дружиною та сином. Син мені постійно пише листи. Коли приїжджають волонтери з нашого міста, вони мені їх привозять. Ось він пише: «Мій дорогий татусю, ти ще не поїхав, а я вже сумую…». Він гордиться тим, що я захищаю Батьківщину. Я виховую його патріотом, тому що тільки такі діти згодом будуть справжніми українцями, які поважатимуть свою країну», – переконаний «Карен».

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-07-16 13:36 :27