четвер, 14 грудня, 2017, 9:55 Львів
Жіночі організації та музеї відзначили ювілей Олени Степанівни
<nbsp;>

125-річчя від дня народження Олени Степанівни зібрало на ювілейний вечір у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» письменниць, поеток, дослідниць історії, журналісток, мистецтвознавок, волонтерок та популяризаторок жіночого руху в Галичині.

Під час вечора пам’яті «Доторкнутись до тиші родинних реліквій» згадували родину Дашкевичів: Олену Степанівну її чоловіка генерала Романа Дашкевича, а також їхнього сина – історика Ярослава Дашкевича. Про чин батьків, пов’язаний із становленням добровольчих формувань Українських січових стрільців, присутнім розповів директор обласної наукової бібліотеки Іван Сварник. Його розповідь ілюструвала добірка фотографій початку XX ст.

Іван Сварник
Іван Сварник

«Ці світлини повинні у вигляді великих банерів прикрашати наше місто й промовляти світові про 100-річчя Української революції», – сказав голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України полковник Петро Костюк. Він наголосив не тільки на актуальності об’єднавчого потенціалу для народу України таких особистостей, як перша українська жінка-офіцер Олена Степанівна, а й на запровадження відзнак її імені для сучасних військовослужбовок, а також поверненні в національне військо питомих українських військових звань.

Петро Костюк
Петро Костюк

Своїми спогадами із присутніми на вечорі членкинями Ліги українських жінок та Союзу українок поділилася авторка книжки «З-під знаку Стрільця: Олена Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах» Анна Кос.

Із зацікавленням аудиторія сприйняла фільм Христини Процюк «Її визнав світ», у якому розповідається про долю Степанівни та її останній прижиттєвий прихисток у Львові на вул. Козацькій, 11-а, де львівська влада досі не спромоглася вирішити проблеми музеєфікації пам’ятки історії, гідної пошанування національної героїні.

Про нагальність для сучасників популяризації постаті Олени Степанівни говорила Любов Долик, чия патріотична лірика, опублікована в журналі «Дзвін», не залишила байдужим нікого в залі. Письменниця повідомила про роботу львівського жіночого літературного клубу над підготовкою спеціального видання, присвяченого історичним героїням, чиї життя змінило світ.

Любов Долик
Любов Долик

«Серед них особливе місце належить Степанівні. Як не дивно, але до зацікавлення постаттю Олени Степанів-Дашкевич мене підштовхнула моя дитина – вихованка «Пласту». І я відкрила для себе незвичайно потужне джерело мотивацій та прикладу вірного й безкорисливого служіння Батьківщині», – пояснила Любов Долик, котра із співавторкою попередніх збірок львівського жіночого літературного клубу романісткою Дарою Корній, яка також була присутня на ювілейному вечорі, сприяє просуванню української книжки на східні терени та в осередки захисників України.

Родзинкою ювілейного вечора стала ексклюзивна демонстрація реліквії, що зберігається під опікою архівістки Галини Сварник у Меморіальній бібліотеці-архіві Ярослава Дашкевича. Виставка одного експоната представляла куртку Олени Степанівни, у котрій вона повернулася із сталінських концтаборів. Пошита із грубого сірого сукна та виплетених вовняних рукавів і коміра, ця одіж зігрівала ув’язнену Степанівну в «другому російському полоні».

<nbsp;>

Арештантський шлях Степанівни до мордовських спецтаборів безпосередньо розпочався із слідчого ізолятора МГБ – тюрми на Лонцького. Із наукових кіл її, доцента й співробітницю установ Академії наук, вирвала інспірована комуністичною владою кампанія звинувачень в тому, що ця немолода вже жінка залишалася символом українського визвольного руху. Постійний нагляд, численні провокації, виклики на допити із намаганням інкримінувати зв’язок Степанівни із Романом Шухевичем, завершилися арештом 20 грудня 1949 року. Підставу знайшли в її домашній книгозбірні, принагідно знищивши не тільки бібліотеку, а й родинні реліквії, листування, світлини, картини. Через 8 місяців після арешту Степанівни у Львівському історичному музеї спалили її стрілецький одяг, а 1952 року був спалений у спецфонді Львівської філії бібліотеки АН УРСР олійний портрет Олени Степанів, що його 1917 року намалював Осип Курилас (цей твір належав до фондів Національного музею у Львові)

У тюрмі на Лонцького, за свідченням співкамерниць, Степанівну допитували щовечора. Вона стійко зносила фізичні й моральні тортури, підтримувала тих, хто втрачав надію. За її наполяганням зранку всі робили гімнастику, вона знаходила чим підбадьорити та розрадити пригнічених. На знак вдячності співкамерниці вишивали голкою із риб’ячої кістки сорочку для сина Степанівни, арештованого незадовго перед тим. Місцеві карателі визначили Степанівні термін ув’язнення 25 років та конфіскацію майна, вища інстанція затвердила вирок на 10 років, замінивши ім’я героїні на чотири каторжанські номери, які мали бути нашитими на одяг політв’язнів.

Саме цей табірний одяг, що зберігся до нашого часу але вже без номерів, і був представлений львів’янам у співпраці двох музейних установ.

Марта Гартен,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-07-19 16:33 :32