понеділок, 11 грудня, 2017, 18:01 Суспільство
У Києві – російські Бородін і Рахманінов, а у Львові – українські Скорик, Лисенко та Моцарт

Відомі літератори та громадські діячі Брати Капранови обурені тим, що «українські консерваторії та музшколи сьогодні виховують російських музикантів». Адже якщо глянути афіші філармоній, то можна переконатись, що грають тут чимало російських класиків, тоді як українських – катма. На щастя, у Львові такої проблеми немає.

Спочатку наводимо допис Капранових на їхній Фейсбук-сторінці.

«Соліст київської філармонії Антоній Баришевський буде виступати з різдвяною програмою «Дзвони». Окрім європейських Ліста, Гріга та інших він гратиме Мусоргського, Бородіна, Рахманінова і... жодного українського композитора. Українці не писали і не пишуть музику про Різдво? Та наче пишуть. Це програма на експорт, де не знають наших? Та ні, гратиме у Києві.

То в чому причина?

У тому, що талановитому і прекрасному, без перебільшень, піаністу Антонію Баришевському навіть на думку не спадає грати українських композиторів, бо він – випускник української консерваторії. А українська музична освіта цілком будується на російській музиці, тому в голові у кожного випускника – «могучая кучка», яку туди закладають з перших нот. А Лисенко, Ревуцький, Леонтович, Лятошинський для них – екзотика, про яку треба спеціально згадувати.

От зараз багато сперечаються про те, як відрізнити українського музиканта від інших музикантів. Але ж усе просто – для українського музиканта українська музика – це основа, перше, що спадає на думку, те, що він найкраще знає.

І формує це – виховання, перш за все – система освіти.

Якщо сумніваєтеся – поцікавтеся програмами консерваторій, подивіться афіші філармоній і порахуйте там кількість українських творів. Зайдіть на концерт найближчої музшколи і послухайте, кого там грають.

А потім випускники цих закладів знову кладуть «могучую кучку» в голови наступних поколінь

От не хочеться матюкатися, але, б..дь, коли це закінчиться?»


Пробігшись вулицею Чайковського та Нижанківського (тут розташовані львівська Філармонія та Консерваторія, – ред.), на щастя, переконався у тому, що у Львові такої проблеми не існує. Пам’ять, не надто затятого прихильника класичної музики, також не підказує приводів для турботи.

У Філармонії лише у грудні грають Шуберта, Генделя, Вівальді ще декількох мало відомих необізнаним меломанам авторів. Поряд з ними – українських Лисенка, Скорика, Людкевича, Барвінського, Колесу, Нижанківського, Кос- Анатольського й інших.

Цілком очевидно, що любов до цих авторів, за формулою Капранових, виконавцям привили у тій же Консерваторії. Ще й наставництво українського метра Мирослава Скорика, очевидно, відіграє неабияку роль.

І ще пригадалось з останніх яскравих спогадів про свято класичної музики у Львові – фестиваль присвячений Моцарту Молодшому. Захід, безперечно, європейського рівня, який робить промоцію не лише великому композитору, але й Львову, у просторі якого він творив три десятиліття. Ставить його в один рівень з Віднем та Зальцбургом.

Очевидно, що Києву ще далеко до цієї планки. Але слід пам’ятати, що музична традиція, пріоритети та освіта є не меншим показником приналежності до певної цивілізації, аніж мова, література чи політика.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2018-01-24 10:00:18