понеділок, 27 листопада, 2017, 10:14 блоги Економіка
Поштові перевезення: ліфт вгору – «до лікарів» чи вниз – «у морг»?
Мирон Іваник
громадський і культурний діяч

Багаторічне заняття однією справою змушує проводити життєві паралелі до аналогів у професійній діяльності. Довелося колись «на пальцях» пояснювати відвідувачу необхідність видання книги «Санація і банкрутство підприємств». Щодо необхідності видання книги – дискусії не було. Щодо назви книги – були проблеми із поясненням термінів. Людині добрій, мудрій, ліфтеру за професією. Але вдалося, на прикладі ліфту у великій клініці. Ліфт, який везе хворого вгору – отже, до лікарів, до порятунку життя – то це санація. Ліфт, який везе тіло нижче першого поверху, отже в морг – це банкрутство.

Розійшлися друзями, бо я розуміюся у ліфтах, а ліфтер – у економіці.

Із добрими та мудрими людьми взагалі приємно спілкуватися, незалежно від їхньої професії, освіти чи віку. Та бувають ситуації значно печальніші, іноді й трагічні.

Однокласник, шкільний друг, в міру лінивий у своєму таланті до віршування, дозрів до видання своєї книги. Це після 20 років скайпових чи телефонних розмов із американськими містами-містечками, де він за цей час проживав. Один із перших віршів (зразу по переїзду туди) завершувався оптимістично:

Усі ми марим рідним краєм,
Ночами Господа благаєм,
Щоб українські казнокради
Вступились від корита-влади.
Щоб стали нами керувати
Правдиві наші демократи,
А не комунівські вар’яти.
Тоді Нью-Джерзійські «Багами»
Послали б ми до …тої мами
Й вернулись до своєї хати
Щоб вільно в ній хазяйнувати.

(с) Степан Цабак, 1998р.

Не повернеться він, як і тисячі інших, хоч батьківська хата і бажання є. Причин багато, одна із них – ліфт тільки донизу, там де банкрутство і морг. Зробив я книжку, опублікував у Інтернеті та друканув мізерний тираж на папері. Просив у соцмережах читати емігрантську лірику. Окремі вірші (цитований уривок вище – частина найпопулярнішого вірша) набрали навіть декілька тисяч переглядів. Дійшло до виконання обіцянки надіслати друки у США. Тут далі – про мораль, банкрутство і неповернення емігрантів.

Частину цього мізерного тиражу люб’язні державні поштарі прийняли, направивши до віконечка «там буде швидше і дешевше». Взяли гроші, немалі як для сьогодні, пообіцявши за них купити та наклеїти марки поштової оплати. Чеку, правда, не дали, бо чемно пояснили, що за марки чек не видають. Давно було, океанський лайнер за цей час встигне перейти океан та повернутися домів. Та поет своєї книги так і не отримав. Не отримав він і наступної посилки, вже з іншого, не «дешевшого» поштового вікна, навіть із чеком та номером, за яким нібито можна від слідкувати відправлення.

Як почувається поет, який бачив, але не може потримати в руках свою книгу? Приблизно як дитина, якій показали цукерку, але заборонили відкривати обгортку. Або художник: ось тобі олівець, але ти ним не малюй! Тобто поет жодного з відправлень не отримав.

Мої візити з метою пошуку до поштарів (почали впізнавати) закінчувалися однаково швидко: півгодинна перерва на обробку відправлень, технічна перерва, обідня перерва, «зависнув» комп’ютер (всіх версій не пам’ятаю). Десь із третього разу пані із «вікна, де дешевше», тобто та, що брала гроші і переконливо розповіла про неможливість видати чек, вже навіть не перепитувала про цей чек.

Візити поета до поштарів американських закінчувалися ще гірше. Там не розуміють, що у світі ще є країни, які не присвоюють супровідного штрих- коду для відправлень. Для звичайної людини, яка живе у нас, давно зрозуміло: посилка вже не дійде. Її загубили-викинули-не відправляли: що завгодно. Але настільки брутально брати гроші за послугу, яку ніхто не збирався виконувати – це треба вміти втрапити у таке … становище. Тобто, найпростіше у цій ситуації – змиритися з обманом, додрукувати книгу та скористатися послугами іншого оператора. Що і зроблю. Але відлуння цього обману знаходить мене щодень. У дорогущій рекламі про «найнадійнішого поштового оператора», у публікаціях про абсурдно високі зарплати вищого керівництва державних корпорацій, у щоденних (включно з неділею) скандалах щодо цих керівників.

То живі чи в якій ліфтовій стадії перебувають нині великі державні корпорації? Приміщення, бюджети на рекламу, ребрендінги, захмарні зарплати: ніби все добре. Працює корпорація. Але посилки не доходять, працівники – лукавлять, менеджмент – жирує і нікого не боїться. Чи може вже не працює корпорація? Недавня заміна «фірмових» кольорів та логотипу, давніше дорогуще «покращення» сайту, перманентні погрози строгих силовиків засадити до цюпи керівництво «найнадійнішого поштового оператора» не закінчуються нічим. Це вже не цікаво читачам – слухачам – глядачам жодного пристойного інформресурсу. Знову нове керівництво знову замовляє новий дизайн, нові медійники строчать нові аргументи про нові досягнення – так і живемо. Але опуститися до брутального обману роздрібного клієнта – це новизна. Це як у морзі – труп покрився задавненими трупними плямами. По чиємусь недогляду забули похоронити. Ребрендінг моргу – теж вартує робити іноді. Але там – недорого. Пофарбувати двері: банка фарби – півсотні гривень, пензлик – ще двадцять. Маляру – півсотні за роботу. І ребрендінг – готовий.

Але поки нам втюхують перефарбовані автівки, недостовірний сайт, нове «молоде керівництво» із прогнозованими постсовковими трупними плямами на фасаді корпорації та корупційною безнадьогою, хочеться кричати.

Та признайте вже тих ділків банкрутами! Вони не зможуть реанімувати (здійснити санацію) колись дійсно суперпотужного держпідприємства. Ліфт догори не їде. Ліфт – вже у підвалі.

А якщо банкрутство – ліквідація, то що залишиться? Залишиться багатовікова традиція міряти відстані між містами не від магістрату, а контори дійсно найнадійнішого поштаря. З давніх-давен для пошти містяни виділяли або найдостойніше місце у центрі, або найкращу будівлю. Ця будівля була предметом гордості громади міста, як і її поштарі. Та й зараз цих будинків повно. В них можна створити чудові галереї, бібліотеки, крамниці чи казино. Можна і пошту відкрити. Але таку, що виконує доставку вантажів, без злодійкуватого персоналу та із відповідальним керівництвом. Персонал той точно має бути новим – не брехливі прислужки, які гніву начальства бояться більше, ніж Закону держави. Закону про доставку відправлень, закону про обов’язкову видачу чека при здійсненні покупки.. Багато людей все ще намагаються дотримуватися перевіреного закону «НЕ ВКРАДИ!» – але на цьому важко наполягати.

З обіцяним ліфтом та мораллю ніби розібрався, тепер про повернення емігрантів. Колись великий Кубійович основною метою створення Енциклопедії Українознавства визнав знищення СРСР. Цитата: «Плоди українського Духа, виховані на чужині…перейдуть в Україну, сьогодні чи завтра. Продукт Духа перейде кордони і буде вдячно прийнятий рідною землею». На жаль, совок і совєтів ще досі не знищено, попри значне зростання атрибутики незалежної держави. Залишками совка у економіці – державними корпораціями часто керують та працюють у них не Громадяни з великої літери, а прислужки постсовкової вірності не Закону держави, а корпоративному псевдостандарту відданості начальству.

Емігранти не повернуться із-за багатьох причин:

  • Тут не потрібні поети, бо вони схильні мати свою думку;
  • Тут можна безкінечно брехати і красти. Бо якщо ти своєю брехнею і крадійством не створюєш проблем начальству – тобі за це нічого не буде;
  • Тут нікому виганяти торговців із храму (правда, за останні пару тисяч років з цим є проблеми у багатьох народів);
  • Тут символами Держави, національним багатством: надрами, культурною спадщиною, бюджетом, майже всіма ресурсами та здобутками попередніх поколінь розпоряджаються незрозумілі сірі персони, які збудували свій «садок вишневий коло хати» у країнах, де лежать вкрадені цими персонами народні гроші.

І головна причина неповернення. Люди, які прожили у країнах традиційних буржуазних цінностей, звикли до універсального правила: Закон є дієвим лише тоді, коли він один для всіх. Коли основним гарантом його виконання є страх незворотності покарання за переступ межі, визначеної суспільством. А тут – країна безмежних можливостей, та лише для ребрендованих пройдисвітів.

P.S. Дорогою зі Львова до Івано-Франківська недавно загублено дві посилки із книгами відомого поета зі Львова…

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-21 11:48 :36