неділя, 12 листопада, 2017, 13:00 блоги Суспільство
Скільки у вас влито батьківської любові – стільки й віддасте, якщо зумієте
Анничка Королишин
письменниця, пластова виховниця

Настане час, та й вже він ось є, що будеш досягати споминами тих стежок, що ними тебе вела впевнено тепла міцна татова рука. І буде тобі щеміти серце за світом, у якому любили тебе безумовно. Перехопить горло на якусь мить, бо то втрачений світ. Але ти бодай на малу часину свого життя запізнала, який він принадний.

Жіноча сутність потребує захисту й піклування від чоловічої не менше, ніж чоловічий світ потребує жіночого догляду.

У такій гармонії виростає хтось третій щасливо. Інакше – шукає по світах за тим щастям взаємного порозуміння, наражаючи душу на ціле гроно любовей, але тої одної, що людині з природи мала би належати – не знаходячи.

Люди тягнуться до любові, вигадують собі казкових принців чи принцес, голови свої і тіла набекрень обертають часом, аби лише заявити: «моя любов найвища».

А все, що потрібно – любити самому безумовно.

Просто?

Попробуйте.

Міра вашої сили і вашого безсилля виявиться тоді вповні. Скільки у вас влито батьківської любові – стільки й віддасте, якщо зумієте. Можна уявляти про себе бозна що, але перевищити міру данності з тим, щоб віддати більше, ніж отримано – це, направду, життєвий подвиг.

Пересічній людині у її щоденній круговерті та безумовна самовіддача зайва, бо вона не приносить видимого зиску. Тій же, що віддає більше, ніж у неї було закладено, потрібно розуміти, що чинить вона немудро, хоча й щиро. Бо для її самовіддачі нема місця помежи людських світів.

Приходити до інших з відкритим серцем – природна потреба людини. Так вона повертає собі давню дитячу ілюзію, що є оточена любов’ю і захищена. Але почуття, котре не має міри, направду, не є данністю з природи, а є лише пожаданням спинити для себе принадний час.

Бо кожен, хто готовий безмірно віддавати любов, у собі носить потребу бути любленим. Таку ж велику, що творить цілий хаос пожадань. Людина губиться межи ними, коли не має точки опори, з якої можна почати відлік свого життя наново.

Якщо ви прагнете любити, будьте готові довго і терпляче творити місце, яке поєднає дві сутності у одну. Будьте подорожнім, готовим до мандрівки і пошуку. Але будьте й домівкою, куди можна повертатися.

Не загубіться на шляху любові.

Одного разу з тої вашої праці виникне цілий принадний світ, за яким комусь, хто зазнав щастя, настане час озирнутися. Будьте творцем райського саду, загосподареного поля, що у них зерна вашої любові зростають доглянутими. То ваша частка вічності, реальна і можлива вже, поки триває час вашого життя.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-10-19 12:42 :10