четвер, 26 жовтня, 2017, 13:36 Політика
Павло Казарін: Завдання України – витримати 12 раундів
Павло Казарін. Фото: Анна Ільченко
Павло Казарін. Фото: Анна Ільченко

Павло Казарін про виклики нових технологій для світу, зміни, які неминуче відбудуться в нас, і переваги, які дозволять нам перемогти.

Публіцист і теле/радіоведучий Павло Казарін має одну фобію: прокинутись у вересні 2013 року. «Уявіть, ви встаєте вранці і знаєте все, що буде далі: Янукович не підпише асоціацію, вийдуть двісті студентів, їх поб’ють… Майдан, штурм, утеча Януковича… В ніч із 26 на 27 лютого почнеться війна – росіяни захоплять владу в Криму, потім Донбас. Кому ви зможете це розповісти? Єдине, що, в принципі, з цим знанням можна було зробити у вересні 2013 року – це купити долар по 8», – розповідає він. Події, про які говорить Павло Казарін, зробили з таких, як він – людей, здатних точно та оперативно осмислювати й описувати те, що відбувається в країні, та допомагати іншим це зрозуміти – нову інформаційну еліту. Втім, як пояснює публіцист, виступаючи перед спільнотою Школи журналістики Українського католицького університету, це лише складова ширшої, всесвітньої тенденції.

Нові технологій створили реальність, яку ми спрощено називаємо «блогерами». Люди, які спілкуються зі своєю аудиторією безпосередньо й не маючи потреби в редакціях. Ще декілька десятиліть тому подібні дії були б неможливими. Яскравий приклад цієї нової реальності – Дональд Трамп. Йому не потрібен CNN для того, щоб комунікувати зі своєю аудиторією, він має Twitter. Якщо телеканал оголошує Трампу бойкот, це не забере у нього багатомільйонної аудиторії в соціальних мережах. Він писатиме там все що завгодно, навіть таємниче слово covfefe. Дональду Трампу ніщо не заважає робити граматичні помилки, бо у блогосфері відсутній медійний запобіжник на дурість.

Сьогодні – це зіпсоване вчора

Соціальні мережі створюють видимість так званого «ліфта», перестрибування через сходинки. І світ на це так само реагує. Качинський, Фіцо, Орбан, навіть Путін – це все відповіді на новітні технології. Через якісні та кількісні зміни ми кожні п’ять років потрапляємо в незвичну для нас реальність. Чому це важливо проговорювати? Тому що людина насправді хоче стабільності й прогнозованості. Цей запит маніпулюється на рівні того, що з’являється велика кількість політиків, які забороняють ідею контрреволюції. Ідея революцій пов’язана з образом завтрашнього дня. А коли світ з технологіями руйнує всі колективні ідентичності, включно з гендерною, людям хочеться повернутись у минуле. Володимир Путін – це концентрована історія про те, що «шлях у завтра – це дорога у вчора». Тому вся Росія будується на ідеї повернення до Радянського Союзу разом з імперським прапором. Сучасна боротьба в Європі між єврооптимістами і європесимістами, прихильниками національних кордонів і держав, це певною мірою, відповідь на стрімкі світові зміни.

Павло Казарін. Фото: Анна Ільченко
Павло Казарін. Фото: Анна Ільченко

Зміни: між Мартіном Лютером Кінгом і Бараком Обамою – 56 років

В Україні проходять ЛГБТ-прайди й щороку люди радикально-консервативних поглядів протестують проти цього. Не важко усвідомити, яке глибоке розчарування чекатиме на них в майбутньому. Чому? Коли в суспільстві виникає тема боротьби за права якоїсь меншини, це означає, що дуже скоро ця меншина отримає те, на чому наполягає. Між Мартіном Лютером Кінгом і Бараком Обамою – 56 років. Сьогодні нам здається дивним, що жінки по всій Європі не мали виборчого права.

Якою може бути публічна дискусія років через 50? Виходитимуть нові традиціоналісти і говоритимуть про те, що шлюб – це союз між чоловіком і жінкою, чоловіком і чоловіком, жінкою і жінкою, але ніяк не між людиною і андроїдом. Найближчим часом ми сперечатимемось про те, імплантувати дитині чіп для зв’язку з бездротовими мережами при народженні чи краще дочекатися підліткового віку.

Відсутність політичної еліти

Наша головна проблема пов’язана не зі старими елітами, а з громадською позицією. Домовитися про друзів і ворогів не складно. Куди складніше домовитися про розуміння добра й зла. У нас в країні не вироблений єдиний соціальний стандарт. Що вважати корупцією: винен той хто дає чи бере? Кишеньковий злодій краде не гаманець, він краде громадську безпеку.

В Україні політична діяльність сприймається як щось ганебне. Можна почути фрази на кшталт «краще дочка легкої поведінки, ніж син депутат». У нас ніхто не сприймає політику як простір для облаштування життя. Тому люди так радісно кричать про скасування депутатської недоторканності. Якби за часів Януковича у депутатів не було б недоторканності, то до 2014 року не було б опозиції. Її або купили б, або посадили.

Антиелітарний запит суспільства обумовлюється історичним досвідом країни. Довгий час територія, яка входить у сучасну Україну, була частиною чужих імперій. Для цих мешканців людина з мандатом, яка розпоряджалася колективним благом, завжди була людиною з метрополії і не мала нічого спільного з корінним народом. Тому Україна завжди відмінно вміла вибудовувати горизонтальні зв’язки для протистояння чужій для себе вертикалі. А коли в 1991 році прийшла пора будувати власну вертикаль, досвіду не було.

Павло Казарін. Фото: Анна Ільченко
Павло Казарін. Фото: Анна Ільченко

Проблема українських ультраправих – відсутність картини вчорашнього дня

Україна відрізняється тим, що, на відміну від Угорщини, Польщі, Росії, у нас немає образу «ідеального вчора», в яке можна було б повернутися. У вигляді Радянського Союзу воно дискредитоване російською анексією Криму і вторгненням на Донбас. Ми, навпаки, прагнемо від нього максимально дистанціюватися. А куди повертатися? В часи УНР, яка проіснувала декілька років і як державний проект зазнала краху? За часів козацтва були абсолютно інші географічні межі. Проблема наших ультраправих – відсутність картинки вчорашнього дня.

Українська фрустрація з приводу того, що нічого не відбувається, значною мірою пов’язана із завищеними очікуваннями на Майдані. Ми схожі на боксера, який виходить на ринг і вважає, що виграє у свого суперника нокаутом у першому ж раунді. А суперник виявляється досвідченим і доводиться боксувати 12 раундів. А це вже зовсім інша дистанція. Це історія не про спринтерський марафон, а про стаєрський – коли потрібно враховувати дихання, не втомитися, не зламатися. Це абсолютно інша тканина суспільного життя. Ось ми зараз боксуємо ці дванадцять раундів. В принципі, якщо нічого не станеться, переможемо просто за рахунок молодості та історичної логіки.

Записала Наталія Шимків,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-20 20:08 :25