Новини » Суспільство 16 жовтня, 2017, 14:09
Едуард «Діля» Приступа: Це не ми прийшли кудись із підлою і кривавою війною
Едуард «Діля» Приступа. Фото Данила Михнюка
Едуард «Діля» Приступа. Фото Данила Михнюка

Едуард «Діля» Приступа про свою перемогу над раком, нову музику та про те, чому нізащо б не виступав у Росії.

Два роки тому Едуард Приступа, більше відомий публіці як Діля – музикант, співак і продюсер, колишній учасник групи «Танок на майдані Конго» – дізнався, що хворий на рак. Зрозумівши, що в Україні його не вилікують, наважився на публічне прохання про допомогу. Гроші на операцію в Ізраїлі для Ділі жертвували сотні людей – знайомих і незнайомих. Завдяки їхній допомозі Едуард переміг рак і нещодавно повернувся на сцену з новими піснями. Говоримо з Ділею про видужання, музику, вчителювання, війну і про те, чи варто українським музикантам виступати в Росії.

Едуарде, ви остаточно видужали? Чи потрібні якісь процедури для повного відновлення?

– Взимку відзначатиму два роки після одужання – операцію мені зробили 19 лютого 2016 року. Час дуже швидко летить. Слава Богу, зараз почуваюся добре. Веду звичний спосіб життя, займаюся спортом, працюю, записую нові пісні. Коли хворів, я був вегетаріанцем, а зараз харчуюся за принципом «якщо організм чогось хоче, я йому не відмовляю». Звичайно, максимально дотримуюсь здорового харчування. А ще маю кожні чотири місяці проходити обстеження, здавати кров на онкомаркери. В інших поцедурах потреби немає.

– Ваш приклад довів, що соціальні мережі можуть допомогти в біді. Ви сподівалися, що так швидко зберете потрібну суму?

– Зовсім не сподівався. Я довго вагався, чи взагалі писати про свою хворобу. Але я знаю, як працює наша медицина і як вона поводиться з людьми. Не хочу жодним чином образити хороших лікарів, які справді є, але ні для кого не секрет, як у нас працює Міністерство охорони здоров’я, які там схеми закупівлі ліків. Та й лікарні такі, ніби тебе женуть по етапу. Це був справжній жах. Потім так сталося, що все-таки знайшлися лікарі закордоном, проте й ціни помножились у тисячу разів. Тож я зважився.

Отримати допомогу від стількох людей я навіть не мріяв. Кілька годин я сидів в інтернет-банкінгу і переглядав список імен із різних міст, вимовляючи вголос кожне, бажав щастя і дякував. Це було надзвичайно приємно. Дуже вдячний кожному! На жаль, зателефонувати кожному неможливо просто фізично. За всіх, хто мені допоміг, я замовляв у церкві молебень.

– Вашу музику можна поділити на два етапи – до і після хвороби. В чому для вас найсуттєвіша різниця?

– Мені важко сказати, чи це справді так. На якомусь етапі я відчував депресію. Думав, чи виступати далі, чи зайнятися чимось іншим – можливо, піти в таксисти… Я ніби плив, діяв за інерцією й не обдумував своїх кроків. Проте на початку цього року відчув надзвичайне натхнення. Тоді ми з Орестом Крисою дописали альбом «22» на вірші українських поетів. Презентація цього альбому відбулась у дванадцятьох містах, зокрема п’ятьох німецьких. Це були камерні концерти, які пройшли дуже гарно.

– Ви далі плануєте продюсувати групу AstartA?

– Ми співпрацюємо з дівчатами вже давно. Я завжди був продюсером, так би мовити, граючим тренером, перебував одночасно і на сцені, і в кріслі адміністратора. Матеріалу на третій альбом у нас вистачає, тож невдовзі почнемо його записувати. Я в захваті від того, як співають Інна і Аня, в них чудові голоси, які мотивують мене створювати нові пісні.

– Крім того, ви викладаєте вокал дітям…

– Так, спершу мене запросили до творчої майстерні «Світлиця» провести кілька уроків. Проте, коли ми почали проводити заняття двічі на тиждень, згодом довелося перейти на три рази – діти приходили і приходили. І врешті залишився. Викладати я намагаюся не за класичним стилем – маю власну методику. Багато залежить від самої дитини. Якщо вона має бажання грати на фортепіано, я допомагаю акомпанувати собі, створювати власні пісні українською і англійською. Деякі діти приходять уже зі своєю музикою.

Є в нас і музична терапія – заняття з дітьми, що мають певні розлади. Вони майже не розмовляють, тож ми займаємось ритмікою і граємо специфічну музику. Батьки бачать, що це їм допомагає.

Отже, аби встигати всюди, я почав раніше прокидатися. Хочу більше читати книжки, вивчати мови, приділяти більше уваги сім’ї та творчості, ходити у спортзал.

Едуард «Діля» Приступа. Фото Данила Михнюка
Едуард «Діля» Приступа. Фото Данила Михнюка

– Останнім часом ви виступаєте в невеличких залах. Чому?

– Це певний етап творчості – такі собі промо-виступи. Найближчим часом планую виходити на великі зали. Поки що намагаюсь підготуватись, прийти до тями фізично та психологічно. Відверто кажучи, ці два роки були для мене справжньою катавасією. Я багато чого розумію, проте ще більше став не розуміти. Перечитавши купу філософських та релігійних творів про щастя, я хочу постійно змінюватись на краще.

– Записана з Орестом Крисою пісня «Війна» – це ваше особисте бажання висловитись щодо подій на Донбасі чи вияв вдячності нашим військовим?

– Так, я хотів віддячити солдатам, які воюють. Тепер я маю змогу заспівати їм пісню. Її написали Орест із репером Фрілом. Коли мені запропонували записати «Війну», звісно, не міг не погодитись. Ми вирішили заспівати її разом, і вона увійшла до альбому «22».

 

– Будуть ще пісні про війну?

– Як на мене, пісень про війну написано достатньо. Є проект «Пісні, народжені в АТО», випускаються альбоми та диски. Я не раз про це думав, але вирішив, що не варто оспівувати війну – краще творити музику, що несе людям позитивні посили.

– Про позитив і мистецтво поза політикою говорить і фронтмен гурту SunSay Андрій Запорожець, який їздить виступати до Росії. На вашу думку, це правильно?

– Я намагаюсь не судити колег за їхні дії. Кожна людина має відповідати тільки за себе. Думаю, що Андрій відповідає за себе і робить це згідно зі своїми переконаннями та уявленнями. До того ж, коли дивишся на наших політиків, то не знаєш, хто вчиняє гірше.

Я можу відповісти за себе. Моя особиста позиція: навіть якби я був на піку популярності і збирав у Росії повні зали, я б припинив там виступати. Так, музика не має кордони, не має меж. Але я маю власні переконання і принципи. І маю розуміння, що не ми прийшли кудись із підлою і кривавою війною. Ми живемо на своїй землі. І хоч що в нас тут відбувається, хоч як у нас є, це – наша справа й наша відповідальність. Це не справа сусідніх держав.

– Як вам вдається попри все лишатись оптимістом?

– Я вирішив для себе займатися суто музикою, своєю справою. Також я розумію, що на все воля Божа. Комусь бути зіркою і збирати стадіони, комусь – бути президентом, комусь – прибирати вулиці. Так, у моєму житті є певні досягнення, за якими стоїть важка праця. Проте чимало людей, які теж роблять величезну роботу, не досягають серйозних зрушень. Мені здається, в цьому є певний Божий задум. Не треба гніватись і жалітись, краще сприймати ситуацію такою, як вона є. Буває, з тобою сталося щось погане, наприклад, проспав і спізнився на літак. А потім дивишся новини і розумієш, що насправді тобі надзвичайно пощастило. Не треба невдачу сприймати як негатив. Впевнений, що Бог вирішує, в кого він забере, а кому дасть. Справа людини – обирати, що саме робити їй.

Дем’ян Лінник,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-19 15:25 :45