неділя, 15 жовтня, 2017, 11:41 блоги Суспільство
Кохання, що побороло час у книзі «Дружина мандрівника в часі» Одрі Ніффенеґґер
Юлія Толстих
середньостатистична львів'янка

Часто кажуть, що справжність кохання між двома людьми перевіряється часом і відстанню. Тоді можемо сміливо вважати, що книга Одрі Ніффенеґґер «Дружина мандрівника в часі» розповідає про справжнє кохання. Яке пройшло «перевірку» усіма цими випробуваннями.

Але банальним романом про любов цю книгу точно не назвеш. Як стає відомо одразу з назви книги, вона про фантастичну здатність чоловіка переміщуватися в часі. Але тут насправді йдеться не про переміщення, як цікаву пригоду, яка може змінити долю людства.

Головний герой з дитинства мандрує в часі, але, на жаль, не може контролювати ані часу, коли зникає з реальності, ані часу і місця, куди потрапляє. Часом це минуле, іноді майбутнє. Ці подорожі його виснажують, потребують хорошої фізичної підготовки, і до того ж можуть бути дуже небезпечними.

Тож Генрі Детембл – не супергерой, який може врятувати світ, повернувшись у минуле. Здатність переміщуватися в часі – це його генетична хвороба, з якою він намагається боротись.

«Я з’являюся з нізвідки, голий… Ніколи не міг прихопити щось зі собою. Ні одежі, ні грошей, ні документів. Більшу частину моїх «мандрів» проводжу, роздобуваючи одяг і намагаючись заховатися.»

Генрі – бібліотекар, який полюбляє нічні клуби, випивку і дівчат; інтелектуал-клаббер з іронічним ставленням до життя (незвичний персонаж, еге ж?). І ось вже ближче до тридцяти, він знайомиться із двадцятирічною Клер Ебшир, яка й стане його дружиною.

Клер чекала з нетерпінням цієї зустрічі в реальному часі, бо у шестирічному віці вона вже познайомилася із дорослим Генрі. Він, дорослий, приходить до неї, маленької, з майбутнього, на їхню улюблену галявину, розповідає їй цікаві історії, допомагає з навчанням, фактично «виховує» собі дружину змалку:)

«Тепер мені цікаво, чи це означає, що майбутнє – місце, куди можна піти; тобто потрапити туди іншим шляхом, а не просто дорослішаючи… Боюся майбутнього; воно – мовби велика скриня, наповнена таємницями, чекає на мене.»

Натомість після їхнього реального знайомства в теперішньому часі, вже Клер змінює Генрі, впливає на нього, стає його опорою і стимулом до життя. Власне, ще невідомо, хто головний герой у романі Ніффенеґґер. Відчувається жіноча сила у творі. Боротись, кохати і ніколи не падати духом.

Можна заплутатись у цьому всьому, і на перших сторінках книги не зразу вловлюєш, що, коли і з ким відбувається, але згодом звикаєш до чіткої продатованої структури тексту, і на емоційному рівні проживаєш всі зустрічі разом з героями. Розповідь ведеться поперемінно від імені Клер та Генрі.

У дитинстві Клер чекає на чергову зустріч із таємничим дорослим чоловіком з майбутнього, а потім, дорослою жінкою, коли Генрі вже стає її чоловіком, доводиться чекати його щоразу, коли він зникає у невідомому напрямку. Щойно він був поруч, обіймав її, і ось, за мить, від нього залишилася лише купка одягу. В цей час він мандрує до неї у дитинство або у їхнє спільне майбутнє, або у власне дитинство. Все життя чекати. Чи всім під силу це витерпіти? Все життя хвилюватись, що коханий десь ТАМ голодний, або мерзне, або його схопила поліція, або його хтось лупцює… Клер залишається лише чекати...

«Чекаю Генрі, не знаючи, де він, чи з ним усе гаразд. Важко бути тим, хто зостається.»

Генрі мандрує в часі, тобто повертається, в тому числі, до неприємних подій, які трапились. Наприклад, він матиме можливість після втрати близької людини, повернутись у минуле, щоб ще раз її побачити. Але змінити те, що сталось, не може.

«...вільний вибір існує, коли ти у власному, теперішньому часі. У минулому ми можемо робити лише те, що вже робили, і можемо бути тільки там, де вже були.»

Ця книга про стосунки. Не ідеальних людей, а просто щиро закоханих. Де б Генрі не був, є людина, до якої він завжди прагне повернутись. Після чергової подорожі, яка, можливо, була небезпечною, він повертається у тут-і-зараз, у теплі обійми коханої дружини Клер. Це те, що дає йому сили не здатись. Вона завжди тут, чекає на нього. Вона єдина – незмінна в цьому світі. І коли вже фізично Генрі знеможений, Клер дарує йому крила...

Якщо вже говорити про те, що не сподобалось у книзі, тоді це те, що у ній було трохи забагато сексу. Наприклад, голий чоловік, який з’являється перед 6-річною дівчинкою. Або Генрі-молодший, який прибуває з минулого, кохається із Клер, у той час, коли Генрі-старший з теперішнього спить поруч з ними в цей час. Мені хотілося більше ніжного засинання в обіймах, аніж сексу. Щоб повніше відчути їхнє щастя, коли вони є просто зараз одне в одного і ніхто нікуди не зникає.

Не можу сказати, що майже 600 сторінок тексту прочитала одним ковтком. В якийсь момент відволікалась на інші справи, але мені дуже нетерпілось дізнатись, якою ж буде наступна зустріч героїв, коли Генрі потрапить поміж грати у бібліотеці, чи не зникне він з власного весілля, а головне – чи станеться геппіенд.

Книга безсумнівно варта уваги. Довго залишається післясмак. Але він більше щемкий, аніж радісний, із дрібкою суму. Приходить чітке розуміння, що варто цінувати кожен момент, який можеш провести з коханою людиною. Вписую книгу до списку маст-рід порад.

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-21 11:34 :13