«Корона». Справа не у маєтках і капіталах, а у загостреному почутті обов’язку
Тетяна Вергелес
головний редактор Інформаційного агентства
«Західна інформаційна корпорація» (IA ZIK)

Читаю оцю новинку з серії «Бібліотека газети» «День» – книгу «Корона, або Спадщина Королівства Руського». Вона особливо «смакує» після художніх романів, де головне – емоції, переживання, особистісні драми, внутрішній світ героїв. Бо врешті-решт хочеться з тісної кімнати самопоїдання – на повітря, на зовні, у світ, на волю ширшого бачення й відчуттів. Така свобода, простір, свіже повітря – «Корона». Читаю повільно і вдумливо.

Україна і монархія (нехай і конституційна)? Хіба це можливо? Фантастика, абсурд, нереальність. «Ми такого не вчили». Отож-бо. «Якби ви вчились так як треба…». Хто б то у радянську епоху досліджував і вивчав спадщину Королівства Руського? Хто б дозволив українцям сягнути аж такого коріння, такої суті? Тепер це доступно – було б бажання. Буде бажання – будуть знання, будуть знання – позначиться на сучасному житті. Цю шляхетну ідею й закладає у свою «книжкову справу» Лариса Івшина. «Сьогодні вкрадена в України історія штовхає Росію на нові злочини. Я не втомлююся повторювати, що нині триває війна не за територію, а за наше місце в історії», – пише вона у передмові. За місце в історії мусимо працювати для свої дітей.

Фото: Facebook
Фото: Facebook

Мені симпатично те, що книга своїм вступом відштовхується від ідей В’ячеслава Липинського: ось постать, яка по-суті не вивчена, про якого хочеться знати все, вичерпно, хочеться від і до почитати його праці, а нема; Таня Малярчук недарма назвала свій роман про нього «Забуття». «Історія української еліти, творців справжніх проривів і успіху була й досі, значною мірою, залишається татуйованим знанням. Натомість нас схиляли вивчати наші невдачі…», – каже Лариса Івшина.

Чимало з книги вже лягло на душу і «прояснило голову». Це і розповіді істориків про взаємопідтримку, взаємовиручку двох братів – князів Данила і Василька (виняток в історії, який так хочеться мати за приклад, наперекір вічному розбрату), і про «кращих мужів прадавніх часів (що це таке і з «чим це їдять», історичні паралелі із сучасною українською олігархією), і про три столиці короля Данила, про долю великої княгині Романової, про «Мазепу – архітектора європейської України» тощо. Щось викликало дискусії – як от «Молдавська держава – один із нащадків Королівства Руського»… Пізнавальні статті про монархії сучасних європейських країн… Все струнко, всі лягає у лінію задуму.

Можна не вірити, піддавати сумнівам, що «королівська спадщина» нам сьогодні чимось допоможе. Так, комусь хочеться, щоб тим українцям вже нічого не допомогло. Але, мені здається, такі книги як «Корона» вже роблять свою добру справу: дають усвідомлення, що ми не є в історичному сенсі «голі, босі й додому далеко», повертають нам істинну суть поняття еліти, розуміння того, що «еліта не виникає «з пробірки», це народний продукт. Справа не у маєтках і капіталах, а у загостреному почутті обов’язку. Загострене відчуття обов’язку, а не королівська корона у прямому сенсі – ось мета цієї надзвичайної публіцистичної праці під назвою «Корона, або Спадщина Королівства Руського».

P.S. Важливо: такі книги потрібно читати старшокласникам і студентам, бажано щоб вони були у рекомендованій літературі. Стиль викладу досліджень – легкий, «втягувальний».

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-19 02:48 :51