Унікальні сербські монастирі
Тарас Чорновіл
журналіст, політичний діяч
Монастир Святих Архангелів Гавриїла і Михаїла у Ковилі. Фото: Тарас Чорновіл
Монастир Святих Архангелів Гавриїла і Михаїла у Ковилі. Фото: Тарас Чорновіл

Майже кожна країна (за винятком може однієї-єдиної, назву якої в порядному товаристві вимовляти не прийнято) має свою унікальну й неповторну звабу, те заради чого сюди варто їхати. У Сербії є дуже гарні й дикі гори, цікаві міста, є Дунай, урешті-решт. Але подібне можна побачити й деінде. Що насправді унікальне – це сербські монастирі. Ну ще, мабуть, фольклор, але тут не про нього, хоча на знаменитий конкурс народних духових оркестрів у Гучі колись потрапити таки мрію. А щодо монастирів, то я запланував до них справжнє паломництво. Дорога плани жорстко урізала, а випадково куплена на заправці карта всіх сербських монастирів ще жорсткіше обсікла амбіції. Я ж думав за кілька поїздок побувати ледь не в усіх. А їх же багато сотень, якщо не поза тисячу...

Першим по дорозі, який ми відвідали, став монастир Святих Архангелів Гавриїла і Михаїла у Ковилі. Він не найдавніший (заснований ніби ще в 13 віці, але нинішній монастир – це від межі 16-17-го століть), не найвидатніший, не найгарніший та не найбагатший. Він просто виявився першим, який я побачив, коли планував маршрут. Напроти, по інший бік Дунаю, вздовж Фрушскої Гори розкидані півтора десятки не менш цікавих і відоміших. Але третину з них я вже колись відвідував, а в інші надіюся прийти помолитися на зворотній дорозі.

Ковиль став хорошим початком цікавої дороги. Він дуже тихий і затишний, та й просто гарний. А ще розміщений на краю великих дунайських плавнів у місцині перенаселеній лелеками – ледь не на кожному стовпі цього чи то містечка, чи то великого села в гніздах бузьки з потомством. Спершу пробували рахувати, але після сотні збилися. А до монастиря треба було їхати через все поселення.

Детальніше про монастир у Ковилі можна прочитати в сербській Вікіпедії (ніби все зрозуміло, але можна й включити переклад).

У Сербії, як і майже всюди, у церквах фотографувати не дозволено, тому взяв на душу гріх і пофоткав з-під поли, коли ніхто не бачив.

Монастир Ресава, присвячений святому Манасію, не належить до найбільш гідних у своєрідній монастирській ієрархії, але зазвичай його називають найгарнішим у Сербії. Хоча й з гідністю теж усе нормально склалося. Якщо не з церковною, то, принаймні, зі світською. Монастир став місцем правління та останнього спочинку кількох видатних сербських деспотів. Тут видихнули й заспокоїлися – деспот у Сербії – це лише титул правителя в пізньому середньовіччі та на початку ренесансу. Містечко, біля якого зведено монастир, навіть назву має Деспотово. А в одному з монастирів, до яких так і не потрапив, є саркофаг з написом «Мощі святого деспота...». Тож з цим усе в нормі.

Сербія, монастир св. Манасія (Ресава). Фото: Тарас Чорновіл
Сербія, монастир св. Манасія (Ресава). Фото: Тарас Чорновіл

Те, що монастир виконував часом роль світської столиці для всього народу, недвозначно підтверджують надмогутні мури, зведені за всіма правилами середньовічних фортифікацій.

Розміщений монастир трохи збоку від автостради (кілометрів за 30-40) у дуже гарній місцині невисоких гір та пагорбів. Коли вертався до автостради південним маршрутом, весь час хотілося все зафотографувати (дорога звивалася по гребеню довгого пасма), але фото нічого не передає – треба бачити самому.

Монастир зведений деспотом Стефаном Лазаревичем на початку 15 століття.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-18 22:25 :42