вівторок, 27 червня, 2017, 10:41 блоги Суспільство
Джазове відлуння трагедії Саліни
Мирон Іваник
головний редактор видавництва «Знання»

Незабаром вийде книга «Червоне яблуко, срібні мечі», де, зокрема, є наша з Тетяною Вергелес бесіда про мою малу батьківщину – Старосамбірщину, про значення історій таких малих батьківщин для історії України, для її майбутнього. Відповідаючи Тетяні, не міг оминути трагедію Саліни у червні 1941 року. У червневі дні 2017-го пасує згадати Саліну. Пропоную уривок з книги.

А чи не пересолювали страв? Адже Старосамбірщина – батьківщина солі. Як це позначалося на місцевих традиціях, у побуті, у свідомості? Чи велися між людьми якісь особливі розмови на цю тему?

– Ні, страв в нас не пересолюють. Все в міру, все так, щоб смачно. А якщо серйозно, тема солі в тих селах навколо Добромиля в часи мого дитинства і юності була табуйована через чорну сторінку в історії Другої світової трагедії у Саліні, урочищі поблизу села Солянуватки, де була соляна шахта. Про трагедію Саліни ми почули, коли Радянський Союз припинив існування.

Я збиралася пожартувати куховарний пересіл-недосіл, а вам, чую, болить тема солі…

– Не збаналізована літераторами «сіль землі», а звичайнісінький натрій хлор теж тягне мене домів та спонукає до роздумів про рідну Добромильщину. Сіль тривалий час була еквівалентом валютного обміну на рівні зі сріблом. Соляний бізнес кілька століть був предметом важливих конкуренційних непорозумінь солеторгівців – чумаків-наддніпрянців та їх колег-бізнесменів – галичан. Приналежність до цього бізнесу була гарантією стабільних доходів. Бізнес-географія наших предків сягали Піренеїв та Балтики. Спроби регулювання – були предметом жорстких політичних компромісів та системної корупції у владі: майже як зараз. Приналежні до бізнес-імперії солеварів часто носили прізвище Зварич (ще досі трапляється), а тоді це було брендом.

Закінчилося це в один день. Червень 1941 року. Перші москалі зігнали активних селян із довколишніх сіл та містян. Німці наступали дуже швидко, виконати вказівку про розстріл такої кількості людей (понад 3600 осіб) – не було змоги, то ж їх живими чи недобитими покидали у соляну шахту. 3600 осіб у місті, яке мало менш як 5000 виборців!

Після того, як місто зайняла гітлерівська армія (це були словацькі вояки), навіть не було значної потреби створювати у місті комендатуру, поліцію та інший насильницький апарат нової окупаційної влади: совєтів просто ненавиділи.

Нинішній літній Добромиль із відчиненими вікнами автівок та російським шансоном із цих вікон: чому? Ще живі очевидці трагедії Саліни, вчителі та зменшення страху вже достатньо зробили для оприлюднення страшного злочину росіян перед Добромильщиною. Чому російська музика?

Дослідники нібито знущань українців над поляками-євреями-німцями: куди ви поділися? У соляну шахту російські садисти-окупанти кидали всіх заможних чи активних місцевих жителів, не перебираючи із національністю. Де ви є, «захисники» поляків, семітів та антисемітів? Чи гонорари за пам’ять не платять? То хоч приїдьте – помоліться, без гонорару. Кажуть, що щиру молитву небесна бухгалтерія зараховує у позитивний баланс.

 

(«Непокараний злочин»)

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-19 10:23 :52