субота, 24 червня, 2017, 9:09 блоги Суспільство
Гринів. Від скіфів до сьогодення
Богдан Волошин
письменник, журналіст
Фото автора
Фото автора

Це така насолода! Літо не дає зачинити вікно на ніч і спиш, огорнутий пахощами трав, сінокосу, прокидаєшся із пташиним голосінням, вдихаєш ранкове повітря і відразу бадьорієш, струшуєш сон і усміхаєшся сонцю. День все ще безкінечно довгий, дощі теплішають, а думки молодшають. Знову, як в юності, сприймаєш кожну нову стежку чи дорогу, як виклик і знову хочеться розпустити ноги, щоб побачити щось нове на мапі моєї кишенькової Галичини.

Отож треба тримати слово бодай перед собою. Десь місяць тому похмурого дощового дня я потрапив в неймовірно мальовниче село Гринів, що зовсім недалечко від гамірного Львова. Тоді Камула ховалась в хмарах, небо сірою плахтиною висіло над головою, барви зблякли й згасли. І пообіцяв собі, що обов’язково навідаюсь сюди за сонячної погоди, щоб добре розгледіти усі кшталти села під Камулою.

Нині мав кілька вільних годин, то вирішив виконати свою обіцянку і почалапав у Гринів.

Добиратись до нього дуже просто. За умови, що у вас міцні ноги, легкі кеди і нема страху перед простором. Їхати від Сихівського мосту будь-якою бібрецькою маршруткою хвилин 15. Виходити на зупинці «Відники». Праворуч скрут на «Бухту вікінгів», але мені треба ліворуч. На пагорбі пливе у небі капличка, а за нею... Завше, коли стаю над кручею у цьому місці – мені хочеться літати.

Бо перед очима постає неймовірна панорама на величезну долину, помережану дорогами-жилами, розорану, окультурену, обрамлену смарагдовими горами і засіяну острівцями сіл. Така класична Галичина, де лани завше горнуться до пагорбів і гір. Десь там в далині мріє серед долини літописний Звенигород, ліворуч ледь видніється Шоломия, але мені треба в інший бік – стрімкою дорогою в напрямку Коцурова.

Минаю мальовничі Відники і новеньким гостинцем чалапаю вздовж гряди, милуючись яскраво-зеленими нивами, темними плямами лісу на схилах і блаватовим небом. Ногам легко йти новеньким асфальтом, думкам просторо, дихається в ритмі кроків, у голові звучить якась мелодія. «Confessa» Андріано Челентано. Дивно, зазвичай у мандрах мені вчувається щось народне. Часом не втримуюсь і в полі на все горло затягну: « Чому розплетена коса, а на очах блистить сльоза-а-а-а!» А тут «Confessa». Муркаю собі під ніс і йду. Чалапати треба якихось 5 км, може трохи більше. Себто десь з годину. Я вклався в 40 хвилин.

За півгодини поворот на ґрунтовку, що провадить до села на горі, яке вінчає біла, як лебідь, церква. Мені саме сюди. Краєвид вражаючий: село обліпило схил гори, що круто здіймається з долини і впирається в темну хмару соснового лісу на вершині.

Піднімаюсь не вулицею, а заґумінками – стежкою, що провадить запліччями, поміж городами і садками, дорога, поросла травами, пахне землею і літом. Добре. Так добре, що хочеться простягнутись горілиць під старою яблунькою і пити очима холодну синь неба, втішатись летом стрижів і ластівок, вбирати сонячне тепло і думати про щось вічне. Але мені достатньо просто постояти на вітрі і смакувати краєвидами, що відкриваються з гори. Повірте – це правдива насолода і жодні слова цього не передадуть. Це треба відчувати шкірою, ногами, вбирати очима.

Ледь помітна дорога пірнає в яр, і я опиняюсь на сільському майдані, який прикрашає чудовий будинок «Просвіти», поруч гламурний пам’ятник Франкові і ганделик, де припалені сонцем дядьки кволо попивають своє вечірнє пиво. Залюбки б до них доєднався, але моя дорога ще не скінчена, вона спинається ще вище, круто вивертаючись на маківку гори, де постали... три церкви. Або дві церкви і каплиця. Боженьку, як сюди бабці на службу Божу ходять? Спинатись схилом дуже круто. Але воно того вартує. Бо на горі неймовірно гарно. Чомусь подумав, що тут мав би бути неприступний замок. Але його нема. Зате поблизу є інші дивовижі.

Відомо, що на південно-західній околиці Гринева, в урочищі Могила, на схилі гори виявлено ґрунтовий могильник з тілоспаленнями в урнах пшеворської і липицької культур, його досліджено науковцями. В урочищі Гора Макітра, поблизу гори – давньоруське селище ХІ – ХІІІ століть. Урочище Криве, двісті метрів від північно-східної околиці села, біля підніжжя гори Хом, на пологому березі болота – поселення пшеворської культури та давньоруського часу ХІ-ХІІІ століть. Тут, чотириста метрів від північно-східної окраїни Гринева, на вигині північно-західного берега болота – поселення черняхівської культури. В урочищі Нива, один кілометр на схід від села, на мису високого південного берега болота, на піщаному кар’єрі – поселення скіфського періоду...

Як вам таке? Поселення скіфського періоду! Античність дихає в цих горах! Тисячоліття людської історії! Божі місця, де сплелось поганство з християнством, культури різних народів, тих, що розчинились в сутінках історії, і тих, що заселили увесь велетенський материк... Тут файно думати про вічне. Бо воно поруч.

Фото автора
Фото автора

Ось дбайливо відновлена дерев’яна церковця святого Юра (1781р.). На ній меморіальна таблиця: «Антін Ангелович 14.04.1756 – 9.08.1814. Перший митрополит відновленої галицької митрополії, єпископ перемиський і холмський, ініціатор заснування греко-католицьких парафій на Буковині». А поруч біліють дивовижні хрести над могилами парохів, які служили в храмі упродовж кількох століть. Тут направду відчуваєш присутність Бога. Бо все близько – небо, шум лісу, круті схили Камули і простір Божої землі.

Сюди б екскурсії возити – і від Львова близенько, і дорогу чудову поклали, і подивитись є що, історія села й околиць багатюща... Але кому то тра. Байдужість до своєї історії призводить до того, що кожне нове покоління українців повторює помилки попереднього. Чомусь подумалось, яку б лялечку з Гриніва зробили англійці, якби він був не Гринівим, а якимсь Ґрінвілліджем...

Повертався уже вулицями Гриніва. Тут багато старих галицьких садиб польського і, навіть, австрійського часу. Чого вартує старезна дерев’яна криниця із хитромудрим кованим механізмом для підняття води! Ніде більше такого не бачив. Старі шпихліри, льохи, будинки, чудово вписані в складний рельєф, джерела, потічки...

Повертався як на крилах – Гринів заряджає неймовірною енергією. І знаю напевно, що обов’язково ще сюди повернусь: навідаюсь в урочища Нива, Могила, Криве, на гору Хом, щоб торкнутись землі, де тисячу літ тому жили люди. Напевно, вони говорили іншою мовою, їли з іншого посуду і не співали «Confessa», але я хочу почути їх голоси. Бо вони теж історія народу, який тут живе. Моя історія і моєї кишенькової Галичини.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-24 15:04 :27