Дискусії про вугілля з ОРДЛО – це велика політична афера
Ганна Гопко
громадський діяч і журналіст, народний депутат України
Вугілля. Фото: Прилепа Олександр/УНІАН
Вугілля. Фото: Прилепа Олександр/УНІАН

Обговорювати закупівлю вугілля у «ДНР/ЛНР» на рівні лише «вигідно/невигідно» та «можемо обійтись/не можемо обійтись» – означає безперспективно «зависнути» у колі гібридних понять.

Ми хочемо перемогти агресора? Якщо так, то потрібно:

  • Прагматично оцінювати реальний стан справ, вимагати публічного звіту уряду в парламенті за три роки з часу Революції Гідності, які комплексні заходи впроваджено задля енергетичної безпеки країни та який план подальших дій.
  • Підняти питання про реальну відповідальність посадових осіб за виконання ними ж підготовлених планів і заяв. В умовах війни ціною помилки або бездіяльності є не звільнення посадовця, а притягнення до відповідальності, відповідно до завданих втрат.

Йде шалений спротив монополізованої, десятиліттями вибудованої системи дерибану. Її не можна перемогти прямими симетричними відповідями на маніпуляції.

Запровадження надзвичайних заходів, про які вже зараз заявляє уряд, зумовлено не стільки дефіцитом антрацитового вугілля, скільки бажанням у ручному режимі управляти коштами оптового енергоринку, щоб спрямовувати гроші у потрібному їм напрямку.

Відбувається велика політична афера, а народ втягують та ділять на тих, хто за, і тих, хто проти торгівлі з окупованими територіями, відволікаючи від ключових питань, які б могли змінити підхід до цієї проблеми.

Тому на засіданні «Антикризового енергетичного штабу» треба піднімати питання не про віялові відключення електроенергії, а про відповідальність посадових осіб, міністра зокрема. Українці з останніх копійок переплачували за «Ротердам+» Ахметову, щоб бути незалежними від поставок із зони АТО. За різними оцінками, ця переплата становила 10 млрд грн.

Тож маємо вимагати прозорого звіту, як змінилась структура закупівель за 2016 рік, як це зробило нас сильнішими та незалежними.

Якщо цього зроблено не було, а доказом цього є збори «Антикризового енергетичного штабу», на порядку денному не просто звільнення винних, але й притягнення до відповідальності.

Із кожним днем війни ціна помилки, бездіяльності та брехні зростає в геометричній прогресії.

Замість втягування українців у маніпулятивну дискусію, уряд має демонструвати антикризові варіанти постачання енергоносіїв і рішення, як ті чи інші варіанти допомагають досягти нашої цілі – енергетичної безпеки, захисту національних інтересів у довгостроковій перспективі, позбавлення ворогів України аргументів і важелів впливу.

А що відбувається насправді?

1. Потрібна прозорість і доступ до даних. Уряд не має або свідомо не оперує фактичними даними про стан енергетичного ринку країни.

У звіті Міністерства енергетики та вугільної промисловості про стан розвитку паливно-енергетичного ринку на основі фактичних даних є інформація про видобуток вугілля, про імпорт вугілля, але немає інформації про обсяги реального споживання.

Прем’єр-міністр заявив на одному із каналів, що потреба в енергетичному вугіллі становить 24 млн тонн на рік, статистика Держкомстату вже за попередніми даними за три квартали минулого року свідчить, що ця сума може бути більшою у два рази.

Так само немає даних і щодо того, на які саме цілі і яке саме вугілля використовується. Скільки вугілля ми «закуповуємо» на власних державних шахтах на непідконтрольних територіях, як стверджує міністр Насалик, за граничними цінами Міненерго, а скільки – купуємо в Ахметова за ціною «Ротердам+»?

2. Що саме зробив уряд для підвищення енергетичної незалежності та безпеки за останні три роки?

У нас немає ринку вугілля, нафти, електроенергії, з прозорими, чесними правилами (зверніть увагу на той же звіт про стан розвитку паливно-енергетичного ринку – як і у випадку з вугіллям, ми не бачимо вичерпних прозорих даних і щодо нафти). Ми не бачимо картини в цілому.

Наприклад, одним із основних завдань на 2016 рік було ухвалення закону про ринок електричної енергії та підзаконних актів для його запровадження (хоча це мало статися ще до кінця 2015-го). Але закон був прийнятий лише в першому читанні, оскільки прозорий ринок без ручного керування галуззю не вигідний олігархам.

3. Чому Україна досі не має енергетичної стратегії з метою забезпечення енергетичної безпеки держави та Східноєвропейського регіону в цілому?

Чому не відбувається модернізації підприємств з метою енергозбереження або переходу на альтернативні види палива? Чому не пропонуються на чесний розгляд варіанти поставок із різних країн, а дискусія зводиться фактично до того, як захистити рентабельність, перш за все, Ахметова?

Читайте також: В окупованому Алчевську зупинився металургійний комбінат.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-23 21:45 :53