Новини » Суспільство 3 лютого, 2017, 13:18
Для української медицини не існує дітей-дислектиків

В Україні діти з ознаками так званої дислексії – сповільнення в оволодінні навичок читання текстів – не отримують від держави належної опіки. Такого діагнозу для нашої медицини взагалі не існує, тож малюкам приписують недоумкуватість і якесь непотрібне лікування. Окрім того, МОЗ планує ще й закрити спеціальні школи-інтернати, де навчанню дітей-дислектиків приділяють достатньо часу.

Про це йдеться у сюжеті проекту «Брат за брата» (щосереди о 22:00 на телеканалі ZIK).

Киянка Анна Вошинкіна ще на третій день після пологів зрозуміла: її маленький Тимур – не такий, як усі діти.

«У нього почали закочуватись очі. Як казала моя мама: «Він спілкується з ангелами», – пригадує Анна.

Далі було ще гірше – Тимур не міг читати та писати і взагалі не розумів букв. Медики роками приписували сотні пігулок і ставили безліч суперечливих діагнозів. І лише коли хлопчику виповнилося сім, з’явився фахівець, який нарешті зрозумів, що відбувається з дитиною. Уважно поспілкувавшись із малим, лікар виявив: у Тимура так звана дислексія.  

«У таких дітей є проблеми з читанням та письмом. Це стається через органічні ураження певних ділянок кори головного мозку, які гальмують розвиток в освоєнні цих академічних навичок», – пояснює нейропсихолог Олена Яковенко. 

До того ж, за словами медика, запідозрити у дитини наявність такого розладу досить легко. Однак українським лікарям складно встановити «дислексію», адже, як пояснюють представники МОЗу, у нас такого діагнозу просто не існує.

«Такий діагноз у нас не використовується, ставляться розлади шкільних навичок, за міжнародною класифікацією хвороб, це так званий «F-81», – розповідає кандидат медичних наук Сергій Шум.

Як наслідок, діти-дислексики отримують психологічну травму на все життя. Таких особливих малюків не розуміють ані вчителі, ані однолітки.

«У нас навіть був випадок, що хлопці накинули на Тимура якусь ряднину і просто по ньому топтались. Та найбільший мій гнів був, коли вчителька спокійно спостерігала, як діти називають його «дебілом», – обурюється Анна.

Зараз Тимур – учень інтернату для дітей з вадами мовлення.

«Вчителька пояснювала усьому класові, що моя дитина – дебіл. Йому вбили впевненість у собі заявами, що він ні на що не здатний», – розповідає мама дислектика Наталія Волчок.

«Шкільна система настільки гнобить наших дітей, що потрапляючи у дитячий колектив, вони виходять із нього психоемоційними інвалідами», – додає мати ще однієї особливої дитини Олена Степаненко. 

Діти усіх цих батьків навчаються у спеціалізованих закладах, де їм приділяють достатньо часу. Однак такі школи планують закрити, адже у Міносвіти, через програму інклюзивного навчання, вважають існування спеціалізованих інтернатів недоцільним.

«Коли дитина не може сприймати мову,  взагалі не може говорити, їй буде дуже важко навчатися у середовищі загальноосвітнього закладу. Як зможуть в інклюзії адаптуватися діти з тяжкими мовленнєвими порушеннями?», – дивується директор школи-інтернату №7 Катерина Ткаченко.

Та й в інтернаті, де працює пані Катерина, якраз борються із наслідками неуважності педагогів звичайних шкіл.    

«Часто до нас звертаються дуже пізно. От хлопчик провчився в загальноосвітній школі три класи і зовсім не вмів читати. До кожної такої дитини потрібен диференційований, індивідуальний підхід», – розповідає Катерина Ткаченко.

Відтак цілком ймовірно, що батьки особливих дітей скоро залишаться наодинці зі своїми бідами. І шлях до сприйняття такої дитини суспільством стане ще довшим.

«Ці діти здатні розвиватись, вони накопичують інтелектуальний потенціал, але поки не можуть його віддати – мозок доростає», – каже Олена Яковенко.

Та й не слід забувати, що безліч геніїв чи культових особистостей – Ганс Крістіан Андерсен, Людвіг ван Бетховен, Джон Леннон,  Пабло Пікассо, Кіану Рівз, Стів Джобс – теж у дитинстві страждали від дислексії.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-09-21 07:36 :29