live
Новини » Суспільство

Очільник Львівської психлікарні: Якщо на 11 грн для хворого тягнути ще рік, медицини не буде

Виконуючий обов’язки головного лікаря Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні Олександр Губар

Виконуючим обов’язки головного лікаря Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні став 33-річний психіатр Олександр Губар, який до того був завідувачем лікувально-реабілітаційного відділення критичних станів цього медичного закладу. Про те, як доктор Губар бачить проблеми психіатрії в Україні загалом і Львівської психіатричної лікарні, зокрема, а також про допомогу військовим, які воювали на сході країни (адже Олександр Губар безпосередньо працював з демобілізованими бійцями, які переживають посттравматичний стресовий розлад, знає їхні потреби і проблеми) – у розмові для IA ZIK.

Психіатр вважає, що львівську психіатричну лікарню треба робити більш відкритою, щоб розвіяти дещо упереджене ставлення (стигматизацію) щодо неї. А загалом психіатрія в Україні є віддзеркаленням системи, що панує в державі. І для подальшого розвитку одна і друга конче потребують модернізації.

Також він пояснив, чому військові, які потрапляють в лікарню, не хочуть звідти йти. «Армія є дуже структурованою організацією. Попри те, що відбувається довкола, ця структура дозволяє не розгублюватися, тобто це стабільна організація, незважаючи на зовнішню загрозу. Коли ветеран повертається до цивільного життя, він бачить, чим тут люди займаються, і йому це не подобається. Він дезорієнтований, (не розуміє, де ворог, а де друг), позбавлений підтримки з боку держави. А потрапляючи у психіатричне відділення, він отримує те, що мав в армії – структуровані рамки, де все зрозуміло: є лікар, медсестра, режим – може піти і прийти, може поговорити з тим, хто його зрозуміє. Вийти з цих структурованих рамок військовому дуже складно. Для цього потрібен реабілітаційний центр, який би виконував таку функцію, щоб людина одразу не виходила в цей світ, а могла поступово адаптуватися до нормального життя», – зазначив Олександр Губар.

Пане Олександре, як медична реформа, яку анонсує Міністерство охорони здоровя України, торкнеться психіатрії? Які зміни планують у вашій галузі?

– Напевно, торкнеться, бо реформа стосується усієї медицини. Можливо, буде запроваджена страхова медицина. Щоправда, психіатричну лікарню вважають спеціалізованим медичним закладом. Станом на січень 2017 року, окрім якихось загальних речей, ще жодних вказівок з цього приводу не було. Думаю, що нас чекає оптимізація ліжкового фонду, бюджету, запровадження електронного документообігу. Психіатрична лікарня де-факто відрізняється від решти установ тим, що вона виконує ще й соціальний спектр питань.

Скільки загалом зараз перебуває у лікарні пацієнтів і скільки з них проживають тут постійно?

– Загалом є 1400 ліжок, наповненість лікарні за минулий рік – близько 1270 -1300 ліжок. Мінус виходить не тому, що в якомусь одному відділенні є недобір пацієнтів, це сукупна цифра з усіх відділень. Мабуть, не можна говорити, що у нас є пацієнти, які тут живуть. Є пацієнти, які лікуються тут вже тривалий час. Скільки їх точно у процентному співвідношенні, зараз не можу сказати. Якщо говорити загалом щодо нашої та інших лікарень, то таких людей є десь близько 20%.

Які найбільші проблеми зараз має Львівська психіатрична лікарня?

– Якщо б ви запитали мене про це минулого понеділка, то я б вам активно розповідав, які я бачу проблеми психіатричної лікарні і навіть малював би шляхи їх вирішення. Але останні три дні я занурився у всю цю історію, і тому треба уточнити сферу проблем – фінансове забезпечення, господарські і медичні. Якщо говорити про господарську частину, то зараз зима показала, які в нас критичні проблеми – насамперед опалення. Є котельня, але труби, батареї в критичному стані. Також є проблема з дахами будинків. Зараз ми подали кошторис у департамент міста. Можливо, нам виділять якісь кошти на поточні ремонти. Минулого року на капітальний ремонт не виділили нічого. Також є проблема з дорогами. Серед дрібніших проблем – це фасади, забезпечення ліжками. Якщо говорити про фінансування, то для такої лікарні воно не є великим. Невдовзі будемо знати, скільки нам виділять на ліки, харчування, оплату комунальних послуг. Останнім часом величезна стаття витрат – це власне оплата комунальних послуг.

Чи правда, що на харчування одного пацієнта в лікарні виділяють близько 10 грн в день?

– Так, виходить близько 11-12 грн. Тому і потребує медична сфера нагального реформування. Якщо протягнути це все ще рік, то у нас взагалі медицини може не бути. Наразі фінансування від нас не залежить. Ми можемо намагатися в рамках останньої постанови Верховної Ради пробувати організовувати якісь платні послуги, шукати спонсорські кошти і подаватися на гранти. У нас є співпраця з польськими, німецькими колегами. Якщо нам вдасться, то, можливо, за грантові гроші щось зробимо. Зараз пишемо спільний грант з польськими колегами. В разі його позитивного вирішення, зможемо зробити сучасне приймальне відділення.

Чи є медичний поступ у лікуванні таких відомих хвороб, на кшталт шизофренії, чи все так є, як було раніше, і чи можливо вилікувати таких хворих. Адже, зазвичай, після встановлення діагнозу їхнє життя проходить у періодичному стаціонарному лікуванні і постійному вживанні ліків?

– Одужання умовно невиліковних пацієнтів – можливе. 85% пацієнтів, які звертаються по допомогу в психіатричні установи, отримують потрібну допомогу і можуть вести нормальне, якісне життя. А тих, в кого злоякісний перебіг захворювання, є не так багато. Якщо говорити про те, чи є у нас якийсь поступ, то скажу, що якісь кроки робляться, вони є достатньо важливі, але потрібно розуміти, що ця лікарня функціонувала в системі радянської медицини доволі тривалий час. А радянська медицина і психіатрія, зокрема, – це була дуже специфічна галузь. На неї були покладені такі функції, які не властиві медицині загалом. І в тому формувалося покоління лікарів. Зараз, через 25 років підросло нове покоління.

Але старі кадри продовжують працювати.

– Так, але це не означає, що вони погані. Це досвідчені, високопрофесійні люди, які передають такий досвід, який не вивчиш у книжках. Попри те, молоде покоління застосовує вже інші підходи, вони беруть участь в міжнародних конференціях, залучені до програм наукових досліджень. Мабуть, повинен нарости критичний пул таких спеціалістів і тоді буде дуже активний поступ. Думаю, що це буде вже скоро.

В народі побутує думка, що психічна сфера – це щось тонке, незрозуміле, не до кінця вивчене, а всі відхилення у психічній сфері повязують з чимось демонічним, темним. В людей є певні страхи перед психіатрією, вони скоріше звертаються до ворожок, цілителів, екстрасенсів.

– Психіка є насправді тонка і незрозуміла – тут важко щось заперечити. Мабуть, відомим є слово стигматизація (негативне ставлення). Щодо української психіатрії вона є шаленою. Трапляється, що пацієнт потрапляє до психіатра, перейшовши через всіх бабок, екзорцистів тощо. Був втрачений час, і батьки в розпачі кажуть, що не можуть собі дати з ним раду: ви, мовляв, зробіть, щоб він став спокійнішим, і ми знову будемо його лікувати у священиків. Ця стигматизація пов’язана із закритістю установи. Ніхто не знає, що тут відбувається, окрім того, що показали по телевізору. А це зазвичай негативна інформація, критичні репортажі, які є, можливо, правдиві, але це все ж таки лише один бік медалі. Тому цей заклад треба робити більш відкритим. Треба пояснювати, що є відсоток пацієнтів, які потребують ізоляції на певний період часу, і чому вони цього потребують.

А якою є динаміка психічних захворювань за останній час?

– До 2014 року динаміка захворюваності була стабільною. Взагалі, вже давно було досліджено, що стабільно 1% людей страждають на психічні розлади. Але за останні три роки через війну в країні зросла кількість людей, які потребують психіатричної допомоги. Це, звичайно, військові, ветерани АТО. Також напруга у суспільстві, невпевненість у завтрашньому дні викликають тривогу, дезадаптацію та різні розлади. Намагаємося давати цьому раду. Тепер і у військовому госпіталі функціонує клініка психіатрії.

Ви донедавна очолювали лікувально-реабілітаційне відділення кризових станів. Хто зазвичай проходить лікування у цьому відділенні?

– У це відділення потрапляють люди у гострих кризових станах (депресивні стани, біполярні розлади, шизофренія тощо) і треба їм допомагати, залучаючи інших спеціалістів – психологів, психотерапевтів і навіть соціальних працівників. Відділення будувалося на принципах так званого мультидисциплінарного підходу.

Людська психіка здатна звикнути до найжахливіших речей, але, мабуть, не у всіх людей. Це насамперед стосується військових, які побували у пеклі війни. Багато з них, повертаючись додому, потребують психіатричної допомоги. Що є найважчим у їхньому лікуванні та адаптації до цивільного життя?

– До того, як було відкрито психіатричну клініку у військовому госпіталі, бійці потрапляли до нас масово. Були окремі відділення (7-е, 3-є, 15, 31), де їх приймали. Зараз ми переважно лікуємо демобілізованих, окремих військових та прикордонників. Демобілізовані звертаються на загальних засадах після огляду психіатра за місцем проживання та його скеруванням. Здебільшого вони поступають з посттравматичним стресовим розладом, що супроводжується порушенням сну, флешбеками (психологічне явище, при якому в людини виникають раптові, зазвичай сильні, повторні переживання минулого досвіду або його елементів). Після медикаментозного, психотерапевтичного лікування починається найскладніше – незважаючи на великий громадський волонтерський рух, у нас нема єдиного центру реабілітації військових, куди можна скерувати пацієнта після виписки. Цим би мало займатися Міністерство соціальної політики. Будемо відверті, військові «зависають» у психіатричному відділенні на тривалий час, бо вони не хочуть звідси йти. Армія є с дуже структурованою організацією. Попри те, що відбувається довкола, ця структура дозволяє не розгублюватися, тобто це стабільна організація, незважаючи на зовнішню загрозу. Коли ветеран повертається до цивільного життя, він бачить, чим тут люди займаються і йому це не подобається. Він дезорієнтований (не розуміє, де ворог, а де друг), позбавлений підтримки з боку держави. А потрапляючи у психіатричне відділення, він отримує те, що мав в армії – структуровані рамки, де все зрозуміло – є лікар, медсестра, режим: може піти і прийти, може поговорити з тим, хто його зрозуміє. Вийти з цих структурованих рамок йому дуже складно. Для цього потрібен реабілітаційний центр, який би виконував таку функцію, щоб людина одразу не виходила в цей світ, а могла поступово адаптуватися до нормального життя.

Є дуже багато громадських організацій, які допомагають ветеранам

– Я схиляюся перед громадськими організаціями, волонтерами, які працюють на нашу спільну справу. Але є один момент – це міра відповідальності. Будучи на посаді завідуючого відділенням, я несу відповідальність за цих людей. Громадська організація в такому сенсі відповідальності не несе, хоча їхній внесок величезний.

Чи правдою є те, що наслідки посттравматичного стресового розладу можуть проявитися через кілька років?

– Якщо зазирнути в історію, прослідкувати наслідки війни у В’єтнамі, Афганістані, то й отримаємо відповіді на це запитання. Маючи досвід війни, людина вже ніколи не буде такою, як раніше. Питання в тому, що людина зробить з цим досвідом – чи він буде накладати величезний відбиток на її життя чи вона його опрацює і зможе жити нормально. Але такою, як раніше, людині вже не вдасться бути.

Що варто знати родичам військових про посттравматичний стресовий розлад, щоб допомогти їм адаптуватися?

– Якщо з практичної точки зору до цього підходити, то найперше – це порушення сну, подразливість, флешбеки, розгубленість, що перемежовується з імпульсивно-агресивними станами. І це все супроводжується алкоголізацією. Не тому, що людина є пияком, а для того, щоб втамувати відчуття тривоги. Якщо розглядати алкоголь як хімічну структуру, то це транквілізатор, функція якого – зняття напруги.

А чи працюють у Львові психотерапевтичні групи для військових?

– Психотерапевтичні групи працюють у 31 відділенні нашої лікарні, у лічниці ім. митрополита Шептицького, у психоневрологічному диспансері, військовому госпіталі.

Розмовляла Соломія Андрієвська,
IA ZIK



Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...