понеділок, 19 грудня, 2016, 14:07 блоги Економіка
«Приватбанківська» рушниця на стіні – по кому зрикошетить?
Тарас Шотік
кандидат економічних наук,
фахівець із бізнес-планування
<nbsp;>

«Громом серед ясного» неба сьогоднішня новина про націоналізацію «Приватбанку» стала тільки для тих, хто зовсім не цікавиться фінансовими новинами. Про причини націоналізації, її перебіг та наслідки.

Як хребет фінансової системи цілої держави опинився у одній кишені…

«Приватбанк» – один із найтехнологічніших банків, мабуть, у Європі. В Україні – так точно. В «Приваті» першими в Україні зрозуміли, що банк – не лише фінансово-кредитна установа, а й, у сучасних умовах, справжня ІТ-компанія. Інтернет-банкінг від «Привату» – справжній еталон такого роду послуг. «Приватбанк» – лідер майже у всьому. Йому належать 21% активів банківської системи держави. Частка депозитів і рахунків населення становить приблизно 35% від загальної їх кількості.

Треба визнати, що у нинішньому, близькому до монопольного, становищі «Приватбанку», не тільки його власна заслуга (хоча темпи росту «Привату» за останні 10 років удвічі випереджали загальногалузеві), а й банківської санації «ім. Гонтарєвої» – коли НБУ врешті по-дорослому зайнявся банками-одноденками та банками, які ігнорували нормативні вимоги Нацбанку. По мірі того, як зменшувалась кількість банків-«пустишок», зростала і частка «Привату» на ринку, який мав, попри усе, непохитну репутацію.

Найцікавіше, що антимонопольний комітет не може висунути «Приватбанку» жодної претензії: таке становище банк завоював у конкурентній боротьбі, зростаючи органічно, а не за рахунок поглинань конкурентів.

Причини націоналізації

Ще нещодавні походи пенсіонерів та бомжів під НБУ продемонстрували багатьом, що Нацбанк всерйоз взявся не тільки за дрібні проблемні банки, а й наступив на горло фінансово-кредитній армії справді серйозних людей. Злі язики приплітали сюди інтереси не лише Рабіновіча та Мураєва, а й Коломойського, Бахматюка, Жеваго (можливо, саме тому ці акції і вийшли відносно масштабними та отримали таке прискіпливе висвітлення із боку преси?).

Те, що більшості банків країни не вистачає капіталу – теж давно не секрет. Проте сума, яка фігурує щодо «Приватбанку» – дійсно шокує. За оцінками МВФ, «дірка» у докапіталізації «Приватбанку» десь 140-160 МІЛЬЯРДІВ ГРИВЕНЬ (!!!). Сума занадто велика для того, щоб проблему просто ігнорувати.

Формально основною причиною такої кризової ситуації називають «невиважену кредитну політику банку». Давайте все ж дивитися на речі реально: насправді, вона ще й яка виважена! Не секрет, що ті українські банки, які належать олігархам та ФПГ, слугують «порохотягом», який витягує депозити населення як джерело відносно дешевих кредитів для олігархічних бізнесів. В «Приватбанку» це було піднесено у ранг принципу: «Понад 97% корпоративного портфеля, який становив 150 млрд гривень на 1 квітня 2015 року, це були кредити, пов’язаних з акціонерами компаніям» (Гонтарєва). Вкладники «Приватбанку» кредитували бізнес фінансово-промислової групи «Приват», при цьому, наскільки можна зрозуміти, заставний фонд «випадково» обирався таким, який або коштує менше вартості корпоративного кредиту, або просто складно відчужувати.

По суті, існувало декілька альтернативних варіантів виходу із ситуації:

  1. Коломойський та Боголюбов вносять капітал у необхідному розмірі. Та, як хтось влучно зауважив: «Навряд чи Коломойський, дуже багатий і не зовсім чесний олігарх, захоче стати чесним, проте бідним». Мабуть, недарма ходить поголос, що улюблена фраза Коломойського – «Долги отдают только трусы»;
  2. Ліквідація банку – такий варіант можливий лише у поліцейській державі, яка зможе придушити масові хвилювання та протести мільйонів клієнтів банку;
  3. Не робити нічого – ну, тут як із вагітністю – саме не «розсмокчеться». Рано чи пізно банк зіткнувся б із тим, що не зміг би віддати клієнтам їхні вклади.
  4. Націоналізація. Варіант не надто хороший, призведе до того, що держборг зросте на згадані 140-160 мільярдів (докапіталізація «Привату», для підтримання ліквідності, вочевидь, буде здійснена шляхом випуску облігацій внутрішнього державного займу (ОВДЗ). Проте це єдиний варіант, який дозволить банку-гіганту встояти і втримати на плаву фінансово-кредитну систему України.

Рейдерство?

Одразу ж – ні! Націоналізація «Приватбанку» просто фізично неможлива без згоди його власників. Як вже йшлося, «Приват» – це не тільки стіни і працівники, а й складна ІТ-система, сервери, команди програмістів. І, знову ж, злі язики стверджують, що власники банку, в обхід чинного законодавства, тримають компоненти інформаційної системи (ті ж сервери) не на території України. При бажанні залишити банк собі, Коломойському достатньо було на пару днів «покласти» систему «Приват-24», щоб вивести на вулиці натовп розлючених вкладників банку. Важко сказати, що спонукало власників «Привату» здатися майже без бою – можливо, Президент змушений був пообіцяти якісь преференції бізнесу олігарха, можливо, на пана Коломойського знову повпливали із Заходу (як тоді, коли між ним та державою виник конфлікт щодо «Нафтогазу»). Це вже зараз не так важливо – головне, що банк житиме.

Так чого тепер чекати

Насправді, імовірність, що у клієнтів «Приватбанку» виникнуть якісь проблеми з доступом до своїх коштів тепер МЕНША, аніж до націоналізації, коли банк реально мав «діру» під 6 мільярдів доларів. Банкомати і термінали так само продовжують працювати, відділення та каси – обслуговуватимуть населення. Звісно, певні проблеми люди можуть створити для себе самостійно: паніка – головний ворог фінансової системи. Панікою можна «покласти» навіть цілком здоровий та благополучний банк.

Можу хіба що порадити власникам обмінників, ювелірок та магазинів побутової техніки тимчасово підняти ціни – цілком можливі «масові забіги лемінгів» у спробах втопити власну паніку у покупках цінних речей. Хлопці, можете підзаробити перед святами! ☺

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-23 11:36 :37