Новини » Світ

Виборча драма по-французьки

Франсуа Фійон. Фото: ZIK/EPA/YOAN VALAT

Якщо вам бракує передвиборчого хвилювання, подивіться на Францію, де президентські перегони наступного року обіцяють стати одним з найважливіших викликів, що стоять перед Європою.

Що за тиждень був для французької політики! За кілька днів, три центральних фігури останнього два десятиліття були витіснені у відставку. Безпрецедентно для П’ятої республіки: президент Франсуа Олланд, який перебуває на посаді свій перший термін, оголосив у четвер, 1 грудня, що він не буде балотуватися на переобрання. «Об’єктивний» аналіз ситуації стримує його від участі у гонці. Це відкриває шлях Соціалістичній партії, члени якої, теперішній прем’єр-міністр Франції Мануель Вальс і колишній міністр економіки Арно Монтебур, будуть змагатися за пост президента.

У правих справи йдуть ще більш драматично. Цього року претендента на пост президента Франції Алена Жюппе порівнювали з Хілларі Клінтон. Як кандидат від демократів, колишній прем’єр-міністр був нецікавою політичною фігурою. Жоден натовп не буде марширувати вулицями, скандуючи його ім’я, але він складе конкуренцію трьом найбільш відомим фігурам у французькій політиці: Ніколя Саркозі, Франсуа Олланду і Марін Ле Пен. Соціологи і експерти збіглися на думці, що він переможе. Так само, як вони пророчили це Хілларі Клінтон.

Ви бачите до чого усе йде. В одному з найменш захоплюючих з коли-небудь референдумів для змін та оновлення, прем’єр-міністр 9-річної давності переміг прем’єр-міністра 20-річної давності. Франсуа Фійон, колишній прем’єр-міністр Ніколя Саркозі, який посідає четверте місце в опитуваннях громадської думки, здобув вольову перемогу у другому турі республіканських виборів, здобувши 66,5% голосів при дивно високій явці (більш як 4 млн осіб). Навіть Саркозі не досягнув такого у другому раунді. Відтак, зрозуміло: Фійон став фаворитом на виборах президента Франції, які відбудуться у червні 2017 року. У час коли у лівих розкол і вони не оговталися від непопулярності Олланда і електорат готовий до змін, праві мають право на перемогу. Нещодавнє опитування дає Фійону 66% голосів у потенційному другому турі проти Марін Ле Пен, враховуючи, що ліві вийдуть з перегонів.

Спостерігачі щосили намагалися визначити ідеологію Фійона. У ніч свого першого раунду, BBC назвало його центристом, терміном, який багато французів, ймовірно, сприйняло позитивно. Достойна розсудливість Фійона на посаді прем’єр-міністра зробила його популярною, хоч і таємничою фігурою у час, коли гіперактивний стиль правління Саркозі розділив країну. І все ж, Жюппе намагався мобілізувати центристських (і навіть лівих) виборців, вказуючи на широку вільну ринкову платформу Фійона, соціальний консерватизм, і пропутінську позицію. Ліберасьон (Libération), провідна лівостороння щоденна газета, сприяла цій кампанії, зображуючи Фійона у Тетчерській перуці на обкладинці. У той час, як багато виборців, безсумнівно, хотіли б витіснити дві давні фігури (Саркозі та Жюппе), Фійон не зовсім свіже обличчя політики. У 62 у нього 35 років безперервного політичного життя, яке розпочалося у 27 років, коли його обрали членом парламенту.

Фійон досяг повноліття у політиці як «соціальний голліст», у традиції свого наставника Філіпа Сегена, одного з найбільших спікерів парламенту Франції у 1990-і роки і ключової фігури євроскептиків французького правого крила. Фійон, разом з Сегеном, виступав проти приєднання до Євросоюзу у 1992 році. Сам Фійон, однак, навряд чи буде приймати сильні антиєвропейські позиції. Прагматик, який не підтримує, наприклад, виходу з єдиної валюти, він, ймовірно, продовжить поточну тенденцію, у якій Європейська Рада, яка представляє держави-члени, отримує вплив над бюрократичною Європейською комісією у балансі всередині ЄС.

Крім того, Фійон сповідує голлістичний підхід до французької зовнішньої політики, який підтримує незалежність і баланс між Сполученими Штатами і Росією. Такий прагматичний підхід до максимізації французьких інтересів у традиції де Голля якимось чином був спотворений у антиамериканській догматичності учнями Де Голля. Наприклад, Фійон написав кілька місяців тому, що ісламський тоталітаризм та імперіалізм США є основними загрозами, які стоять перед Європою. Як повідомлялося, Фійон у ході кампанії висловлює сильні проросійські настрої, часто хвалиться своєю особистою дружбою з Володимиром Путіним, з яким він познайомився, коли той був прем’єр-міністром Росії. У тому ж дусі він виступає за підтримку Асада у Сирії і демонстративно відмовляється назвати вбивство мирних жителів в Алеппо російськими і сирійськими військами «військовим злочинами». Особисті позиції Фійона ілюструють тенденцію серед правого крила у Європі (і США), яке бачить у Володимирі Путіні оплот консервативних цінностей проти занепадницької моралі Заходу. Проте путінізм Фійона, ймовірно, не стримав виборців від голосування за нього. Пропаганду Жюппе про «позитивну ідентичність» та етнічну різноманітність багато виборців сприйняли, як наївну.

Інсайдери намагалися посилити позиції Жюппе, і він зміцнив їх у минулому році. Але у 71 він навряд чи здатний змінити себе, і він зробив свідомий вибір, щоб працювати над своїми власними центристськими переконаннями, незалежно від наслідків. Ця послідовність, однак, призвела його до поразки. На противагу цьому, Фійона сприйняли як найтвердішого кандидата від правих щодо ісламізму (про який після атак у Ніцці, він написав книгу, під назвою «Поразка ісламського тоталітаризму») та економіки (його передвиборча програма передбачає скорочення державних витрат і скасування обмеження робочого часу). Якщо основні проєвропейські політики, такі як Ален Жюппе, не можуть більш ефективно відреагувати на підйом радикалізму у країні і загрози, який він представляє для ідентичності, вони будуть продовжувати втрачати свої позиції. Але головна причина того, що Національний фронт досягає успіху, полягає не у тому, що популісти змінили суспільну ідеологію. Соціальні медіа, російська пропаганда, підроблені новини тощо мають невелику вагу, у порівнянні з тим, що реальність (терористичні акти, криза біженців, і криза євро) була дуже сприятливою для підйому французького націоналізму за ці останні кілька років.

Деякі стверджують, що м’який популізм Фійона і соціальний консерватизм можуть зробити його найбільшою перешкодою Національного фронту Ле Пен, який набирає популярності. Незважаючи на стриманий стиль, Фійон регулярно дискредитував «систему» та еліти під час своєї кампанії. Що ще більш важливо, як і Саркозі, він поставив сильний наголос на французькій ідентичності та асиміляції,що виявилося більш переконливим, ніж у екс-президента, енергійний стиль якого характеризувався відсутністю ідеологічної основи.

Франція явно не застрахована від популістських підйомів серед лівих та правих. Незважаючи на те, що Ле Пен здобула вражаючі результати на останніх європейських та регіональних виборах, популярність Жан-Люка Меланшона, крайнього лівого популіста, зростає в опитуваннях громадської думки. Якщо ці двоє вийдуть у фінал, гіршого важко собі уявити. Вальс або Монтебур можуть бути сильними кандидатами у першому раунді. Ще є Еммануель Макрон, молодий і популярний соціал-демократ, який подав у відставку цього літа, і тепер балотується як незалежний кандидат.

Хоча останні результати виборів у Великобританії та Сполучених Штатах повинні були залишити нас ілюзій, усе рівно існує занепокоєння з приводу потенційної перемоги Ле Пена. Система голосування у два тури робить необхідним для кандидата зібрати абсолютну більшість голосів, що є важким подвигом для Національного фронту, враховуючи його поточні результати. Також на відміну від США, де правоцентристський виборець, який хотів би покарати лівих, не мав би ніякого іншого вибору на загальних виборах, окрім Дональда Трампа, француз, який не хоче Національний фронт, голосуватиме за Les Republicans. Якби вибори відбувалися сьогодні, Ле Пен не перемогла б.

Звичайно, Франція не застрахована від того, що може статися щось непередбачуване, що могло б кардинально змінити погляд виборців. Але навіть тоді Ле Пен не мала б що запропонувати, окрім застарілих протестів проти імміграції. Як це не парадоксально, Фійон, Вальс і Макрон є реформаторами вільного ринку, і Ле Пен може у кінцевому підсумку зосередитися на протекціонізмі, змагаючись з Меланшоном за економічну платформу лівого спрямування. Ле Пен буде важко довести, що Вальс, соціалістичний прем’єр-міністр, який ввів надзвичайний стан понад рік тому і відкрито засуджує «ісламофашизм», засліплений політкоректністю.

Між тим, Вальс і Фійон будуть підходити до питання про інтеграцію з різних точок зору, і це буде одним із центральних принципів кампанії. У той час, коли Вальс говоритиме про універсальні республіканські цінності, такі, як секуляризм (відділення церкви від держави), Фійон буде звертатися до ідеї вічної французької ідентичності, що корениться у християнських цінностях. Це може сподобатися виборцям, але чи це допоможе інтегрувати мільйони французьких мусульман? Незалежно від результату виборів, французька президентська кампанія буде складною інтелектуальною лабораторією для вирішення проблем Європи.

Бенджамін Хаддад,
The American Interest

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...