Чому застрелився атовець Степан?

Знімали сюжет про те, що у селі Гонятичі, це Миколаївський район Львівської області, застрелився 40-річний атовець Степан. Повернувся з війни рік тому. Жив собі із сім’єю: мати, дружина, двоє дітей. Працював, не скаржився, на нарікав. Не бухав. Про АТО волів не говорити з односельцями. Все було наче добре. Але посттравматичний синдром дрімав. Як мінотавр зачаївся у печері... Якась «крапля» може остання, а може перша (хто тепер дізнається!?) розбудила монстра в душі людини. В третій годині дня зайшов до хати, взяв рушницю і вистрелив собі в шию.

Чи знав Степан щось про ПТСР? А його родичі? Але ж мучило його щось! Він і не мав знати. Його мала оберігати від того ПТСР-у держава, як ангел охоронець. Ну, і люди. Ті, що ближні. Але люди не мають достатньо кваліфікації, бо іноді вислухати то замало. Іноді потрібне навіть медикаментозне лікування.

Один із односельців сказав істинні слова: «проблема в тому, що ними ніхто не цікавиться насправді глобально. Тобто ми махаємо прапорами і все. Насправді ми їм винні, але ну, якось треба зрозуміти як їм то віддавати. Як їм помагати. Напевно, на то мають бути якісь професіонали, які мали б тим займатися, якось відслідковувати тих людей».

Два з половиною роки! За цей час можна було збудувати ефективну систему надання психологічної допомоги атовцям? Можна було! Не самодіяльно на місцях. А на державному рівні. Спілкувалися з психотерапевтом із Львівського психологічного кризового центру Віленою Кіт. Каже з 46-ти психологів-волонтерів, які зголосилися працювати в 2014 році, залишилося шестеро. Шестеро, Карл! Бо то безоплатно. Люди не можуть працювати роками безоплатно. Держава мала створити програму, згідно з якою їм хоч мінімально б оплачувалася їхня надважка робота. Бо працювати з атовцем дуже важко. Це шалене емоційне вигорання.

Йдемо далі. Чи багато атовців знає про ті центри? А багато звертається самостійно? Ні! Приводять дружини або роботодавці. Ще буває скеровує лікар. Так не має бути.

Кожен атовець, який повернувся з війни, має пройти примусовий курс психологічної реабілітації. Прийшов у воєнкомат якісь там папери здати чи отримати – будь добрий піти до психотерапевта на консультацію. В ідеалі на короткий курс реабілітації. Так у цивілізованих воюючих країнах є.

Психотерапевти, які працюють з атовцями, вже два роки пропонують державні програми, відсилають їх у ВР. А у відповідь – порожнеча. Мовчання баранів.

Так не можна. Скільки вже вояків пішло з життя добровільно? Скільки ще самогубств буде?

Продовжуємо «махати прапорами», як сказав наш сьогоднішній співрозмовник....

Вічна пам’ять Степанові!

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-20 07:18 :14