середа, 5 жовтня, 2016, 10:05 блоги Політика
Прикрощі ксенофілії
Назар Максимич
студент-політолог

Внаслідок різних історичних процесів в українців розвинувся граничний тип свідомості.

Граничність нашої свідомості полягає у тому, що ми обставляємо себе розмежувальними мітками. Вони стають своєрідними кордонними пунктами, які відмежовують нас від чужорідних організмів. За цим криється уявлення, що по цій лінії розлому по два боки перебувають якісь скристалізовані збірні сутності – «ми» та «вони», «свій» та «чужий», які знаходяться у співвідношенні абсолютної нетотожності. Це має собою в результаті дві симптоматичні реакції. Перша більш спостережувана та навіть часом надміру розмусолена у інформаційному просторі – ксенофобія. За якою стверджується безпричинно неприязне ставлення до всього, що виходить за виднокруг рідного. Тому ксенофоби пильнують ці огороджувальні рубежі, не даючи проникнути нічому ззовні. Сприйняття зарубіжних сутностей для них прирівнюється до самозречення, позаяк «своє» має залишатися бездомішковим. Натомість, майже не оприявленим залишається другий симптом – ксенофілія. У противагу ксенофобії, тут сприймання чужого підноситься на основі максимальної прийнятності. Що ж, позитивна налаштованість до нетутешнього – необхідна установка, але не коли воно безпідставно гіпертрофоване. У обох випадках попри різні позиціонування щодо іноземців, зберігається ставлення до них, як до людей іншого ґатунку.

Після Майдану хвиля суспільних потрясінь принесла запит на зміну формату діяльності та складу владних органів. Для цього мала скластися нова політична еліта, яка б стала ініціатором та впроваджувачем цих прогресивних процесів. З часом, серед новоявлених владців почалося відводити особливе місце іноземцям. Закордонні гості мали преференції не лише у обсязі тих навиків та досвіду. Вагомою перевагою було також те, що вони не були інкорпоровані у попередню систему, і тому не будуть спокушені корупційними оборудками. У деяких ділянках реформаторських процесів вони стали очільниками. Зокрема, їх було призначено керманичами трьох міністерств, та на деякі апаратні посади у інших міністерствах. Укрзалізницю очолив поляк та грузинське угруповання осіло біля Одеського ОДА. Інші іноземні управлінці осібно були розкидані по менш важливих посадах. Із приблизних змірів суспільної думки, така логіка кадрових призначень віталася. Проте, опісля, оцінки ефективності роботи нетубільців були досить спірними.

Цей пієтет до іноземців проявляється не лише на публічному, а також, і на побутовому рівні. Для унаочнення подам приклад ситуації, у якій недавно сам опинився. Я був свідком того, як ціла громада була втішена тим, що ремонтом доріг вздовж їхнього поселення займатиметься бригада турецьких робітників, а отже на їхню думку, роботу буде виконано сумлінно. Або ж коли при виборі будь-яких споживчих чи медіа-продуктів, наліпка імпортне слугує за очевидну перевагу. Від фасадних речей, таких як якісні дороги та доглянуті вулиці, до таких речей як ментальність та громадянська культура – все у «них» має ствердний знак якості. Усі ці благословенні риси іноземного постають у контрастній противазі до нашого, що послідовно виливається у комплекс меншовартості.

У намаганні склепати реформаторський курс експерти орієнтувалися на історії успіху інших країн. Було тиражовано кільканадцять сценаріїв розвитку України за міжнародними аналогами: балтійський, грузинський, азійських тигрів, шведський, словацький, та інші. Обраний вектор ідеологічно коливався від ліво- до правозавернених, із різнобіжними оцінками ролі ринку та держави. Також, при ряді якихось середніх чи то дрібніших управлінських і господарських проблем часто апелювалося до іноземних досвідів розв’язки цих проблем.

Колишній шеф-економіст Світового банку Джозеф Стігліц, який зі середини знається із публічними та залаштунковими деталями роботи глобальних економічних інституцій, поділився деякими інсайдами. Зокрема, він розповів про напівкомічний інцидент: групка бюрократів із МВФ поквапно перебираючись з однієї країни до іншої, забули змінити ім’я попередньої країни на поданій документації. І це викрило не лише той факт, що зміст їхніх рекомендацій та пропозицій зазвичай ідентичний для усіх країн-реципієнтів. А також те, що ці проекти реформ не мають попереднього аналізу стану та особливостей тих країн. Всі ці рецепти є універсалізованими, вони не враховують неоднорідності у різних країнах, у яких може бути різна матеріальна база чи рівень соціокультурного розвитку. При розгляді економічних див ми можемо натрапити на певні типології, які узагальнюють окремі досвіди економічних піднесень. Проте навіть серед більш-менш однорідних груп країн спостерігалися різні стартові сукупності умов, темпи та інтенсивності процесу суспільно-економічних перетворень, що дає дещо відмінні сценарії цих економічних бумів. Часто це стається за посередництвом спроб і помилок, що усвоєріднює шлях суспільного розвитку для певної країни. Позаяк, успішні впровадження міжнародного досвіду має відбуватися із адаптацією до тутешніх реалій, які можуть бути сповнені своїх унікальностей.

В іншому разі, якщо на автоматичному режимі послуговуватися іноземними заготовками, ми будемо приборкувати цю ситуативну винахідливість, за якої створюється свій шлях економічного розвитку. Запрошуючи іноземців верховодити нами,та інструктивно приймаючи їхні розв’язки проблемних ситуацій,ми викорінюємо у собі творчі потенції. Ми не бачимо у собі започатковувача дії, але лише його реалізатора. Це самоусунення призводить до власної десуб’єктивації, що на ряду із комплексом меншовартості є найбільшими проявами постколоніального синдрому.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-24 12:19 :56