Новини » Суспільство 24 вересня, 2016, 10:10
Ігор Гаврилів: Серйозні ролі мені режисери не надто люблять давати
Заслужений артист України Ігор Гаврилів
Заслужений артист України Ігор Гаврилів

25 вересня шанувальники творчості заньківчан, зокрема, заслуженого артиста України Ігоря Гавриліва, зможуть насолодитися чудовою комедією «Голий король». Це буде бенефіс актора у ролі «Голого короля» з нагоди 50-річного ювілею.

Доброзичливий, життєрадісний, відкритий, з почуттям гумору, Ігор Гаврилів має чимало прихильників. Каже, що заздрісників у нього нема, бо і сам нікому не заздрить. Збирає свиней різноманітної конфігурації і дуже любить куховарити. Цікавий співрозмовник і душа товариства, актор надзвичайно відповідально ставиться до своєї роботи. Щодо бенефісу, то Ігор зізнається, що ніколи й мріяти не смів, що колись ця визначна подія у його житті настане.

Заслужений артист України Ігор Гаврилів у ролі «Голого короля»
Заслужений артист України Ігор Гаврилів у ролі «Голого короля»

У затишній гримерці театру ім. Марії Заньковецької ми розмовляли про дитячі мрії, творчість, про ролі і книги, хобі і дружбу…

– Чи пригадуєте ви, коли постало вперше питання вибору майбутньої професії, акторство яким було у списку?

– Звісно, хотів бути прикордонником, міліціонером, у якийсь період навіть клоуном. Акторство з’явилося у моєму житті досить рано. Я займався у театральному гуртку в будинку піонерів у рідному Самборі. Потім мене запросили в Народний театр. Я тоді навчався у сьомому класі і це для мене була вершина моєї акторської кар’єри. Пригадую, була така вистава (той час цього вимагав) – «Гавроші Брестської фортеці». Грав головну роль. Керувала тим Народним театром Тамара Олександрівна Підгаєвська – актриса, яка, можливо, ще й Станіславського бачила, працювала колись у Полтаві. Я семикласник, а зі мною на одній сцені поважні люди – лікарі, вчителі… Цей театр мені страшенно подобався. Ми ставили вистави «Платон Кречет», «Наймичка» та багато інших. У мене люди, з якими я там працював, викликали шалену повагу. Для мене це був дуже високий рівень. Нашим куратором був народний артист України Богдан Антків, який зіграв Кречета у нашому самодіяльному театрі! А я грав його водія Васю – це для мене була вершина моїх акторських амбіцій. Коли вперше побачив своє прізвище, надруковане в афіші, то мене «розпирало» від гордощів. Вже тоді я почав розуміти, що хочу бачити своє прізвище на театральних афішах. Хоча пробував себе і як музикант, навіть закінчив відділення диригування Самбірського училища культури, але попри те, увесь той час я був на сцені. Вже в училищі мені радили скерувати свої зусилля в акторському напрямку, казали, що варто поїхати до Львова і поступати у театральну студію при Театрі ім. Марії Заньковецької.

– Що ви, зрештою, і зробили…

– Так, я вступив у цю студію – це був уже останній набір, потім студію закрили.

– І вас одразу взяли в Театр ім. Марії Заньковецької?

– Ні, мені сказали, що у мене є перспектива працювати у цьому театрі, але я мав іти в армію. Але, навчаючись у студії на другому курсі, я пройшов конкурс читців гумору на заміщення вакантної посади артиста філармонії. Я навіть не був на своєму випускному вечорі, тому що мав концерт на виїзді. Потрапив хіба на «поправини». З філармонії мене забрали до армії, а коли прийшов, то хотів спробувати потрапити у театр, але тоді було замкнуте коло: на роботу не брали без прописки, а прописку не давали без роботи… Прописку я таки зробив. Після армії рік працював у філармонії – був читцем гумору, конферансьє, працював з дівочим вокально-інструментальним ансамблем «Мальви», у якому співала й Інесса Братущик.

– Як ви потрапили в театр? Вас запросили?

– Ні, я сам приходив проситися. Любов Яківна Каганова підвела мене до Стригуна і сказала: «Подивись, який хороший хлопець…». А який я там хороший – невисокий, повненький… Але Стригун мене взяв.

– Памятаєте свою першу роль у цьому театрі?

– Я все пам’ятаю – і першу роль, і перший ввод. Перша роль по наказу була у «Різдвяному вертепі», де я грав солдата-москаля.

– За майже три десятки років роботи у театрі ви зіграли понад вісімдесят ролей. Кілька разів грали короля. Як ви себе відчуваєте у королівській іпостасі?

– Так, кілька разів грав короля у казочках, а зараз у виставі «Голий король». І цей король мені дуже цікавий. Коли Вадим Сікорський брав до постановки цю виставу, то я знав, що гратиму у ній – міністра чи ще когось, але на роль короля не надто розраховував. І це для мене була приємна несподіванка. Спочатку я пробував грати такого поважного короля, але Сікорський сказав, що своєю поважністю я присплю глядачів, тому я мав зіграти рухливого короля, який постійно щось робить, кудись поспішає.

– У вашому творчому доробку дуже різнопланові ролі – і трагічні, і комічні, і драматичні. Які найбільше відповідають вашій внутрішній природі?

– Серйозні ролі мені режисери не надто люблять давати, більше комедійні. Найбільше на душу мені лягає роль Савки у «Ста тисячах» Карпенка-Карого чи солдата Скорика у «Сватанні на Гончарівці» – це стовідсотково моє.

– Ви грали і українську класику, і у виставах закордонних авторів. Як ви себе почуваєте у фраку, в ролі якогось французького барона чи ще якоїсь титулованої особи?

– Я не надто охоче відвідував заняття зі сценічного руху. Але я бавлюся. Той фрак все одно на мені не буде «сидіти» так як слід. Живіт уперед – і пішов (сміється, – ред.).

– Чи є роль, про яку ви мрієте? Чи усі омріяні ролі уже зіграли?

– Хотів би зіграти Санчо Пансу у «Дон Кіхоті». Гріх не використати моєї фактури. Та й за характером цей персонаж мені дуже близький.

– Я знаю, що у вас дуже цікаве хобі – ви колекціонуєте свиней – точніше їхні зображення, фігурки, предмети…

– Я вже і не надто їх збираю, але мені їх інколи дарують. У мене тих свинок уже понад півтори сотні – скляні, плюшеві, порцелянові, дерев’яні… Для них не завадило б додаткове приміщення.

– Яка свинка для вас найцікавіша?

– Найцікавіша перша, яку мені подарували у студії. Вона скляна.

– Побутує думка, що творчій людині важко знайти справжніх друзів, які б її розуміли, не заздрили б… Це правда?

– Я себе вважаю комунікабельною людиною. Сам нікому не заздрю і, сподіваюся, мені теж не заздрять. Щиро радію успіхам своїх колег по сцені, і вони за мене радіють. Мені з людьми не є погано, сподіваюся, їм зі мною також. Тому у мене багато приятелів, є й вірні друзі. Усе залежить від людини, а не від професії.

– Також кажуть, що актори, крім ролей, які мають вчити, нічого не читають. Чи це так?

– Звісно, ні. Хоча я себе «впіймав» на тому, що моє читання перетворилося на фейсбучне – суто інформативне, читаю стрічку новин. Хоча читати люблю, особливо любив у молодості.

Заслужений артист України Ігор Гаврилів. Фото: zankovetska.com.ua
Заслужений артист України Ігор Гаврилів. Фото: zankovetska.com.ua

– А яка книга з вашої молодості справила найбільше враження?

– «Троє товаришів» Ремарка. Згодом мені пощастило зіграти у виставі за цим романом. Дуже багато я читав у армії. Хтось мені підсунув «Розвіяні вітром» – то я прочитав цю книгу вночі, стоячи у туалеті (то було єдине місце, яке вночі освітлювалося). Так я прочитав «Майстра і Маргариту» Булгакова, «Діти Арбату» Рибакова – тоді всі зачитувалися цими книгами.

– Знаю, що у вас є ще одне хобі – ви любите куховарити…

– Так, дуже люблю. У мене ніколи не виходить такий самий борщ – кожного разу він інший. Я щось вигадую, додаю якісь нові інгредієнти. Деякі рецепти беру з Інтернету, але все одно намагаюся додати щось своє. От люблю такий салат: листя салату порвати руками, на довгій терці натерти моркву (як корейську), на крупній терці – буряк, потім – синьої капусти порізати, потерти твердий сир, покласти зверху будь-яке м’ясо чи стейк (можна навіть гаряче), а зверху нарізати великими кільцями цибулю. Соус чи іншу заправку поставити поряд – кожен додає собі за смаком.

– Який ваш улюблений вислів, який підтримує вас у важкі хвилини?

– Все так не буде, буде гірше, але не так (сміється, – ред.)

Розмовляла Людмила ЧИЖОВИЧ,
для IA ZIK
 

Довідка

Ігор Гаврилів – заслужений артист України, актор Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької (з 1989 року). Народився 1 серпня 1966 року у м. Самборі. Закінчив Самбірське училище культури (1983 рік), театральну студію при Театрі ім. Марії Заньковецької (1986 рік), Київський національний університет культури і мистецтв. У творчому доробку актора понад вісімдесят ролей, серед яких Нафанаїл у виставі «Ісус, Син Бога Живого», Фроггі у виставі «Гамлет у гострому соусі», Оленка-Зміючка у казці «Івасик-Телесик», Савка у виставі «Сто тисяч», Скорик у «Сватанні на Гончарівці», Голий корольу одноіменній виставі та багато інших.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-24 04:02 :21