Новини » Світ 25 липня, 2016, 13:24
Сучасна польська еліта сповідує комплекс жертви, – історик

Бандерівці, злочинці і вбивці, – такі слова в бік українців кидають не лише східні сусіди, а й мешканці найбільш прихильної до України держави. Антиукраїнська кампанія у Польщі останнім часом набирає обертів і насторожує навіть самих поляків.

Про це розповідає журналістка Тетяна Кузьмінчук у програмі «Особливий погляд» на телеканалі ZIK (щонеділі о 21.00).

Польський історик і політолог Лукаш Адамський вважає, що міждержавні стосунки загострив український закон про декомунізацію, який у 2015 році, на його думку, прийняли нетактовно, бо якраз тоді у Верховній Раді України виступав президент Польщі Броніслав Коморовський.

«Декомунізаційні закони, які загалом абсолютно слушні, бо засуджують радянське минуле, але там міститься заборона критики діяльності УПА. Пересічний поляк не може зрозуміти, як люди, які в Польщі сприймаються абсолютно негативно, вважаються такими беззаперечними героями в Україні. Польські еліти розуміють те, що на Західній Україні був, є і триватиме культ УПА. Але якщо цей культ доходить до Києва, то їм це незрозуміло», – стверджує Лукаш Адамський.

Натомість голова українського Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголошує, що  жодних антипольських підтекстів в героїзації УПА не було і немає.

«В кожному польському місті точно і майже в кожному польському селі є  вулиці, алеї героїв АКА, попри те, що вояки АКА чинили злочини супроти українського населення. Жодних заяв, протестів в Україні ніколи не було. Наприклад, один з командирів армії крайової на Львівщині Владислав Філіпковський в 1993 році  посмертно отримав від Президента РП звання «генерала броні» – найвище військове звання, попри те, що це саме той генерал, який командував акціями знищення українських сіл довкола Львова. Чи повинні українці висловлювати своє обурення польській стороні? Я вважаю, що ні», – каже В’ятрович.

Така загострена критика  декомунізаційних законів відбувається, кажуть історики, з подачі партії, яка вперше у незалежній Польщі на останніх парламентських виборах прийшла до влади одноосібно –  консервативна партія «Закон і справедливість» (польською – ПІС). 

«В Польщі утворилась однопартійна диктатура, персоналістська диктатура Ярослава Качинського. Він не має жодної формальної посади, окрім голови партії і депутатського мандату, однак вирішує в Польщі все. Цій партії належить президентська та парламентська гілки влади. Вперше в історії Польщі вони мають однопартійний парламент, в якому одна партія формує уряд і може голосувати, що їй заманеться», – пояснює дослідник польсько-українських стосунків, громадський діяч Андрій Павлишин.

А оскільки ПіС – партія ідеологічна, то задля вподобань свого електорату змушена всупереч прагматичним політичним вимогам та національним інтересам Польщі сповідувати свою ідеологічну парадигму.

«Це партія польських націоналістів, спадкоємців довоєнного польського фашиста Романа Дмовського – антисеміта, теоретика погромів, і, звичайно ж, ворога українців. Він вважав, що української нації не існує, і що цих «брудних русинів» слід асимілювати і змусити перейти в римське католицтво.  Довоєнна польська держава в своєму розвитку врешті дійшла до шовіністичних ксенофобських практик переслідування православних і греко-католиків у 1938-1939 роках», – наголошує Павлишин.

Польські націоналісти, кажуть експерти,  прагнуть реанімувати спосіб мислення ще й еміграційного польського уряду.

«Політики в парламенті говорять про це завуальовано, а політики поза ним пишуть це на плакатах. Політики з партії внесли це в свою передвиборчу програму – повернення Львова Польщі. Тобто відбувається на повну голову створення своєрідного путінізму в польській версії. Основною «скріпою», як це називають в Росії, для польських націоналістів стала вимога назвати події на Волині геноцидом.  Це  – порушення європейської конвенції з прав людини 1950 року, тому що згідно з шостою і сьомою статтею Конвенції ніхто не може бути названий злочинцем без вироку суду. Тобто, на українців намагаються накинути колективну відповідальність і намагаються звинуватити їх у злочинах не за рішенням суду, а за рішенням політиків», – стверджує дослідник польсько-українських стосунків Андрій Павлишин.

До того ж, партія «Закон і справедливість» таким чином, кажуть експерти, намагається не допустити до влади силу, яка буде правіша від неї самої, зокрема і в ставленні до українців. Політичні перипетії  підживив ще й антиміграційний рух, який триває у Європі через події на Близькому Сході.

«Європейський союз, спираючись на принципи загальної солідарності, вимагає, щоб певна країна приймала певну квоту цих біженців. Це мало бути близько тисячі біженців. Польща устами прем’єр-міністра пані Беати Шидло відмовилась прийняти цих сирійських біженців, посилаючись, мовляв, на мільйон українських  біженців, які нібито проживають у Польщі», – акцентує польська дослідниця в галузі українознавства, перекладачка та популяризаторка української літератури Оля Гнатюк.

«Цілком зрозуміло, що цим, перш за все, користується третя сторона, яка серйозно проплачує ці події. Зокрема, нещодавні події в Перемишлі. Люди, які були ініціатором цих всіх сутичок, блокад – це особи, які виразно ототожнюються з платними агентами Москви. Це є п’ята колона, а Москва зараз відкрито заявляє, що вони будуть проплачувати молодіжні організації в Польщі», – стверджує професор історії  Богдан Гудь.

Попри очевидну «руку Кремля», конфлікт, що набирає обертів,  все ж доведеться гасити самим українцям і полякам, знову шукаючи шлях до примирення.

«Я би хотів особисто, щоб польський Сейм не тільки визнавав волинські вбивства геноцидом, а подякував українським солдатам, а особисто Симонові Петлюрі за допомогу в обороні Польщі від більшовиків у 1920 році. А з української сторони я би хотів, щоб українська політика пам’яті була трошки інша. Щоби була не тільки односторонньою героїзацією, а натомість вона мала відвагу  говорити про злочинні епізоди діяльності цієї організації», – каже історик, представник «Центру польсько-російського діалогу та порозуміння» Лукаш Адамський.

«Якщо ми маємо якусь історичну рану, а ці рани неминуче виникають між багатьма народами, можна мати різні стратегії. Можна намагатися її всіляко залікувати і жити далі, будувати наше життя на тому, щоб пам’ятати про минуле, але не повертатися весь час в це минуле.  А можна сидіти і роздряпувати  рану, щоб з неї текла кров. Сучасна польська еліта сповідує комплекс жертви, бажаючи переконати весь світ, що тільки вони були переслідуваними, тільки їх вбивали і тільки вони заслуговують відтак на всіляку матеріальну допомогу», – наголошує дослідник польсько-українських стосунків, громадський діяч Андрій Павлишин.

Враховувати тут слід усі ймовірні причини і передумови  конфлікту, вважає голова УІНП Володимир В’ятрович, тож обом сторонам, а особливо дослідникам варто більше опиратися на документальні факти.

«Ми є свідками того, що з польського боку публікується дуже багато спогадів. Але немає документів, які б належали безпосереднім учасникам цих подій. Попри те, що такі документи є і зберігаються в польських архівах, в Лондоні, де лежать документи Польського еміграційного уряду. Також документи зберігаються в Стенфордському університеті, але, на жаль, вони для загалу є недосяжними. Я думаю, що доступність таких документів зробить цю дискусію більш виваженою і серйозною», – переконаний Володимир В’ятрович.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-08-20 21:24 :33