Новини » Львів 15 липня, 2016, 8:27 блоги
Іван, що ходить зебрами Львова
Юрій Мартинович
репортер, оператор, письменник

Це історія про двох літніх джентльменів, що переходили зеброю дорогу, і один з них залишив там свою молодість. Червоне світло світлофора сповістило всіх охочих на тридцять секунд завмерти, відкласти плани й помріяти про щось своє. Я теж був серед тих європейських зівак. А от старий вусатий дідо не мав про що мріяти, він просто хотів перейти дорогу. 

– Пішли, Іване! Машин нема. – підбадьорив вусатик свого товариша однолітка.

Та Іван не спішив. Його спантеличені очі завмерли. Столітній страх жив у них. 

– Невже знову? Ти із дитинства боїшся переходити дорогу!

– Так, боюся, і що?! – огризнувся Іван. 

– А то, що я стою посеред дороги, і нічого!

– Нехай, я почекаю.

І він почекав. Настало зелене світло, люди поміняли берега, і у мене виникло питання: «Що ж такого сталося у дитинстві із цим старим Іваном?».

Я не знаю, зараз, лиш цікавість авторської уяви може розповісти мені історію про молодого Івана.

… Був початок весни. Львів п’ятдесятих років жив бідно і сіро. Чіткий нагляд, багато правил і мінімум творчості. Комунізм процвітав і мріяв про космос. Однакові машини їхали вузькими вуличками старого міста. Закутані у дешеві плащі люди, сновигали від точки до точки. Серед них йшов десятирічний Іванко, що вертався зі школи додому. У його голові ще гули радянські гімни й тригонометричні формули, коли він підійшов до великої дороги. Цю дорогу завжди було непросто переходити. Лиш недавно там з’явився світлофор, та він часто ламався і всі чекали на якогось «дядю Стьопу», що помагав машинам минати одне одних. 

Молодий Іван, набравши повітря у груди, зробив крок на зустріч іншій стороні дороги. Машини, без світлофора й міліціонера, незадоволено сигналили пішоходу. Той йшов біжучи й старався лишній раз не оглядатися. Вже була подолана половина дистанції, коли із-за повороту виїхала машина на повній швидкості. Іван закляк від страху! Ще секунда і все добре й зле зіллється воєдино, та Провидіння втрутилося у цю мить. Водій встиг вивернути руль, і його машина із громом вдарилася об іншу машину. Перед очима хлопчика промайнула смерть і кров розбитої голови водія. Наляканий тим, що спричинив і побачив, Іван побіг геть. Його не зловили, та й ніхто не намагався, бо хто був винен у такому божевіллі?

Того дня, життя Івана змінилося. Він нічого не розповів батькам, затамував страх у собі перед дорогою, машиною і світлофором… Жив із цим.

Та чи так це? Я навіть не беруся стверджувати це. Я лиш знаю, що один літній чоловік по імені Іван, який ходить зебрами Львова, має страх перед ними із дитинства, бо одного дня його життя помінялося на до і після... Ось така історія вийшла про молодість і старість, що живе у нас у вигляді часу і спогадів. Все можливо, і, можливо, що одного дня, я знову побачу того старого Івана і запитаю у нього правду про молодого Івана.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
Top
2020-11-27 00:09 :51