Новини » Події 3 червня, 2016, 11:49 блоги
Вийти із «зони» комфорту: маленький секрет великої антикримінальної революції
Тарас Шотік
кандидат економічних наук,
фахівець із бізнес-планування

Коли говорять про успіх Грузії, згадують і про ринкові перетворення, і про дерегуляцію економіки, і про геній Бендукідзе, але вкрай рідко віддають належне справді грандіозній перемозі команди Саакашвілі – над оргзлочинністю, яка до 2003-го, по суті, керувала країною. Чому декомунізація українського суспільства неможлива без його декриміналізації і чому реформа пенітенціарної системи має не тільки практичний, але й, без перебільшення цивілізаційний вимір.

Епідемія вірусу зіка зека

Сталінізм залишив на тілі українського народу чимало жахливих шрамів: це і Голодомор, і репресії, і неймовірні втрати у Другій світовій. Та є рана, яка кровоточить і нині: людиноненависницька система ГУЛАГу, пропустивши через себе мільйони українців, криміналізувала свідомість народу. Пересічний українець, потрапивши до таборів або за політичними статтями, або за «крадіжку» кількох колосків, або за фальшивим доносом, занурювався у систему, де правило насильство та «блатні» – професійні кримінальники, яких адміністрація ГУЛАГу використовувала задля усмирення «політичних».

Сотні тисяч людей, особливо молодих, потрапивши до таборів порядними людьми, виходили, будучи вже цілком отруєними кримінальними поглядами на світ. Їх вони поширювали, немов заразу, у рідних містах та селах і після свого повернення з в’язниць. Розбишаки були завжди, проте саме та безпрецедентна масовість, із якою комуністична наволоч саджала людей до тюрем та таборів, перетворила кримінальну «воровську» субкультуру на невід’ємну складову культури масової.

Група найбільшого ризику – діти та підлітки. Виховуючись на кримінальних фільмах про зону та бравих бандитів, діти марять «тюремною романтикою», починають наслідувати манери «авторитетів» та їх кримінальні практики. Хлопчики мріють зробити «кар’єру» в кримінальному світі, вважаючи, що стануть тоді більш «крутими». Знав я персонажа, який МРІЯВ сісти в тюрму. Зрештою, його мрія таки здійснилась, щоправда, розбилась об суворі скелі реальності. Виявилось, що зона – не таке хороше місце, як у кіно, та і якість життя бандитів серйозно перебільшена: справді нормальні гроші мають тільки лідери угруповань, рядові бійці часто вимушені вести доволі скромне життя, що стосується загальної маси зеків – то їх, зазвичай, чекає невесела доля у вигляді туберкульозу, втрачених десятка зубів та роботи вантажника на базарі після звільнення.

Фото: підлітки найбільш уразливі до пропаганди кримінальної «романтики»
Фото: підлітки найбільш уразливі до пропаганди кримінальної «романтики»

ШАНСон для «узкої весни»

Хоча Сталіна вже понад 60 років смажать на сковороді у пеклі, розпочата ним кримінальна люмпенізація народу триває. Ні для кого не є секретом, що «узкій мір» на Донбасі у значній мірі черпає кадрові ресурси із числа зеків. Чому так? По суті, як існувала радянська «русская мафія», так і лишилась радянською. Все культурне середовище, яке оточує ув’язненого – суцільно російськомовне. «Фєня» (кримінальний жаргон – авт.) базується на російській, шансон – теж російськомовний. «Золотиє купола» і «бєрьозки» – це не українські образи, проте тюремна лірика схиляє сприймати їх як рідні. Автору доводилось знати людей із тюремним минулим, які воюють в українських добробатах, але це поодинокі винятки. Переважна більшість тих, хто «топтав зону», стають симпатиками «узкого міра» – як мінімум, на ідейному рівні.

Фото: зверніть увагу на специфічні татуювання полоненого з т.зв. «ополчення ДНР»
Фото: зверніть увагу на специфічні татуювання полоненого з т.зв. «ополчення ДНР»

У тюрму ворота, а з тюрми – хвірточка

Тюрми в Україні, за великим рахунком, є продовженням ГУЛАГу в мініатюрі – вся влада у них належить спайці переважно корумпованої адміністрації та організованого криміналу – «блатних», «ворів», «авторитетів»: як не називай, а суть одна. При цьому більшість злочинів, вчинених в Україні – це НЕ діло рук оргзлочинності. Знайома слідча розповідала, що десь під 80% убивств на її пам’яті – наслідки банального п’яного «Ти мене поважаєш?!». Непоодинокі випадки, коли за ґрати потрапляють через дрібні злочини – хуліганку, крадіжку на якусь смішні суму чи й просто здуру. А зрештою, знаючи нашу недолюстровану правоохоронну систему, сумнівів у тому, що за ґратами опиняються тисячі і тисячі абсолютно невинних людей, немає ні в кого.

На цьому тлі, наскільки правильною є практика «щуку кидати у воду»?! Тобто, саджати професійних злочинців, просякнутих мафіозною дисципліною і своїми неписаними законами, разом із простими смертними, які мали необережність оступитися на своєму життєвому шляху? Хто кого під себе підімне? Чи зуміють ті, інші, «перекуватись» за час відсидки? Або вийдуть озлобленими на увесь світ, більш жорстокими і небезпечними для суспільства, ніж до ув’язнення? Для передачі вірусу потрібен контакт – і сучасна українська тюремна система його забезпечує сповна.

Цікаво, що за таких обставин відсидка для професійних злочинців, «блатних», перетворюється на курорт: всю роботу за них роблять інші ув’язнені, вони ж постачають продукти, гроші і навіть сексуальні послуги. Кримінальний світ за віки існування розробив цілу систему, як пояснити простій людині, що вона щось буцім винна «блатним». По суті, всі «понятія» придумані для одного і зводяться до того, як пояснити «фраєру», що він неправий стосовно «пацана».

Фото: потрапляючи до камери із згуртованими професійними злочинцями, проста людина приречена підпасти під їх вплив, у тому числі й світоглядно
Фото: потрапляючи до камери із згуртованими професійними злочинцями, проста людина приречена підпасти під їх вплив, у тому числі й світоглядно

Не варто думати, що Україна у даному питанні унікальна. Попри всі зусилля, ситуація у європейських в’язницях теж дуже специфічна: наприклад, саме тюрми є основним постачальником «людського матеріалу» в ІДІЛ. Якщо глянути біографії терористів, то швидко знаходиш закономірність – у більшості із них були проблеми із законом: зазвичай, розбій або збут наркотиків. Тюрми ЄС просякнуті цілою мережею радикальних ісламських проповідників-агітаторів, які вкладають у не окріплі уми ідею, що замість просто вбивати і грабувати, куди крутіше вбивати і грабувати так, щоб ще й вважатися «великими визволителями від невірних».

До слова, можна по-різному ставитись до американської в’язниці виключно для ісламістів у Гуантанамо, але те, що їм вдалось нівелювати негативний ідеологічний вплив бойовиків – факт.

Мафія безсмертна. Справді?!

І ось тут ми наближаємось до кульмінації розповіді: простого та ефективного грузинського рецепту перемоги над «ворами в законі». Кримінальники звикли використовувати слабкості правоохоронної системи у своїх інтересах: суддів і слідчих можна «купити», свідків – залякати, та і взагалі професіоналам важко щось інкримінувати – вони не лишають слідів, які суд прийняв би як докази. Того, хто грає за правилами, легко обшахрувати.

Грузини ж зуміли скористатися правилами мафії так, щоб повернути їх проти неї ж. Так, було запроваджено безпрецедентну статтю, яка передбачала суворе покарання лише за сам факт наявності у людини статусу «вора в законі». Справа в тому, що мафіозний звичай змушує авторитетів зізнатися, коли їх напряму запитують, чи є вони «ворами».

Виходить, зізнався – отримуєш суттєвий строк. Не зізнався – множиш на нуль свій авторитет і статус у світі криміналу. Але це був тільки початок тернистого шляху боротьби не на життя, а на смерть. Миттєво з’ясувалось, що «вори» на зоні почувають себе, немов у елітному готелі. Вони жили за рахунок простих зеків, більше того, через свій колосальний на них вплив часто організовували проблеми адміністраціям в’язниць, організуючи акції масової непокори.

Вихід грузини знайшли, знову ж, нестандартний, але дуже дієвий: вони просто створили окрему в’язницю для «ворів». Тут вже не було кого «шниряти», всі були рівні за статусом. Більше того: грузини знову зуміли скористатись надмірною ритуалізаціїєю кримінального світу: згідно із традицією, «вор» не може сам себе обслуговувати у побутовому плані. До прикладу, йому не можна чистити унітаз або прати шкарпетки. Противники Саакашвілі стверджують, що до зеків у цьому питанні застосовувались тортури. Що ж, цілком може бути, проте відео того, як вчорашні кримінальні авторитети драють виходки, один за одним з’являлись у Інтернеті. Треба розуміти, що ідеться не стільки про приниження людини, скільки про те, що цим фактом вона позбувалась свого високого статусу, банди втрачали ватажків, дробилися, з ними ставало легше боротися. Як результат – Грузія стала найбезпечнішою державою у регіоні.

Що ж, із професійними злочинцями ніби зрозуміло – ефективність грузинської системи говорить сама за себе. А як же бути із іншими, тими, хто не є настільки небезпечним та чий злочин не є настільки важким?

Альтернатива є!

У Європі вважають стару тюремну систему неефективною. Після відбуття ув’язнення у класичній, у нашому розумінні, тюрмі із нелюдськими умовами та знущаннями, людина рідко виправляється, швидше навпаки, виходить на волю озлобленою, із розірваними соціальними зв’язками та комплексом неповноцінності, що часто штовхає до вчинення нових злочинів.

Отож, вирішено було змінити принцип відбуття покарань. І з’ясувалось, що гуманна і продумана тюремна система Європи чудово працює: суспільства багатьох країн майже повністю декриміналізовані. У таких державах, як Швейцарія, Німеччина, Швеція – близько 80% в’язнів є іноземцями: арабами, африканцями, росіянами і балканцями, корінне ж населення просто … відвикло вчиняти злочини, втратило власну кримінальну субкультуру.

Основний принцип європейської пенітенціарної системи полягає в тому, щоб перетворити тюрми із розсадників кримінальної зарази у місця, де зеку професійно допоможуть змінитись у кращу сторону. До послуг сидільців – соціальні працівники, психологи, професійні курси і т.п. Під забороною бійки, найзапекліших забіяк просто садять у одиночку. Звичні для наших зеків зґвалтування і гомосексуальне насильство – теж табу. Якщо таке трапляється, учасників конфлікту розводять по різних камерах.

До слова, найпоширеніший формат сидіння у ЄС – камери на 2 і на 4 людини. Ніяких кількадесят тіл на 30-40 квадратів, як у нас. По-перше, це суттєво знижує імовірність поширення того ж туберкульозу (який в Україні вже давно перемістився із в’язниць на вулиці та загрожує пандемією), по-друге, зменшується простір для виникнення потенційного конфлікту.

Фото: норвезька тюрма. Все розраховано на те, щоб допомогти в’язням стати нормальними членами суспільства. І система працює – в Норвегії % зеків, що потрапляють до в’язниці вдруге, один із найнижчих у світі
Фото: норвезька тюрма. Все розраховано на те, щоб допомогти в’язням стати нормальними членами суспільства. І система працює – в Норвегії % зеків, що потрапляють до в’язниці вдруге, один із найнижчих у світі

Багато зусиль докладається для того, щоб зеки здобули фах: зазвичай, це робітнича спеціальність, із якою неважко буде знайти роботу на волі. А ще, після відсидки видають певну грошову суму – для того, щоб було за що прожити перший, психологічно найважчий, період після звільнення.

Висновок

Доки ми пережовували спадок тоталітарної людиноненависницької системи, яка тільки множила кримінал і ненависть, замість запобігати їх поширенню, більш розвинені країни на цілу вічність відірвались у питанні ефективної боротьби із поширенням епідемії криміналу. Основні складові їх успіху, на які нашим законотворцям варто звернути увагу:

  1. Тенденція карати за неважкі злочини, вчинені вперше, не ув’язненням, а громадськими роботами. Ніщо так не вивітрює із голів «блатну романтику», як трудотерапія.
  2. У країнах, що мають виражений та чітко структурований інститут мафії (як Україна чи Грузія) є сенс створювати окремі тюрми для представників оргзлочинності, щоб не поширювати кримінальний вірус через «випадкових пасажирів», що потрапили до в’язниці здуру або за неважкі злочини.
  3. У більшості випадків, злочини вчиняються людьми, що просто не зуміли знайти своє місце у житті. Завдання в’язниці – не тільки покарати, а й допомогти людині здобути навики, що допоможуть їй на волі вести нормальне життя без необхідності порушувати закони. Людині треба дати шанс відчути себе ЛЮДИНОЮ – тоді імовірність того, що вона знову не ступить на слизький злочинний шлях, суттєво зростає.
  4. «Барачний» принцип ГУЛАГу, коли у камері водночас кількадесят сидільців, призводить лише до побудови насильницької ієрархії в такому колективі та поширення хвороб, які ці люди після звільнення понесуть на вулиці міст. У Європі, зазвичай, камери 2 або 4-місні.

Так, докорінна перебудова системи покарань в країні – задоволення не з дешевих. Але, як показує практика, ще дорожче для всіх нас виходить жити у суспільстві, зараженому бацилою криміналу. Коли убивство – звична річ, якій ніхто особливо не дивується, коли обманути – абсолютно нормально і часом навіть є предметом гордості («розвів лоха»).

Зрештою, наскрізь криміналізовані соціуми ніколи не бувають багатими: Латинська Америка, Сомалі. З іншого боку – благополучні скандинави, німці, які не шкодують зусиль у профілактиці поширення криміналу. У чиїй компанії хочуть бути українці?

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
Top
2020-12-05 22:35 :13