неділя, 22 травня, 2016, 10:08 блоги Суспільство
Незрячий Лу
Анна Чистякова
випусковий редактор ІА ZIK

Жінка якраз збиралася переходити дорогу, а на повідку тримала велику, кремезну західносибірську лайку.

– Ой, вибачте, ваш песик так схожий на Дружка, який жив на Високому замку, на телебаченні. Це ваш? Я, певно, помилилася, дуже схожий. Гарний, – не втрималася я.

Вони двоє повернулися і мовчки здивовано дивилися на мене. Песик раптом якось дивно зацікавився, не по-собачому. Спокійно повернув голову на мій голос і пішов повільно до мене, мовчки і без собачих емоцій. Я навіть розгубилась від такої уваги.

– Ой, а він не кусається?

– Не знаю, мабуть, ні, – жінка невпевнено пересмикнула плечима.

– Я б його погладила, але він якось дивно на мене дивиться.

– Він не бачить, немає очей.

Я придивилася і мені стало соромно за свій страх і слова. Песик підняв до мене голову, ніби хотів роздивитися, і сів біля моїх ніг.

– Ну все, тепер гладьте, – сказала пані.

Я обережно піднесла руку до великої пухнастої голови і почала гладити.

– Який ти хороший, песю. Красунчик.

Собака мене слухав, не рухався, і чекав, що я буду робити. Не радів моїм пестощам, як звичайний собака. Не виляв хвостом, не заглядав в очі, не метушився і не ластився. Він просто завмер і напружився всім тілом, так, ніби намагався відчути, «прочитати» мої рухи та наміри, кожною клітинкою свого тіла. Сидів, просто підставивши свою велику космату голову і слухав. Я обережно провела рукою по його голові.

– А що з ним сталося?

– Не знаю, ми рік тому його на вулиці таким знайшли. Може, на полюванні зазнав травм, тому його викинули. То ж мисливський пес. А може хто покалічив….

– Бідненький. Йому повезло, що він потрапив до вас.

Жінка промовчала.

– А як його звати?

– Ми назвали його Лу. Це по-французьки вовк.

Я ще раз потріпала пухнастого за вушком. Песик продовжував сидіти біля моєї ноги і слухав, як його гладять.

– Дякую вам.

– Вам теж дякую, – сказала жіночка і покликала до себе Лу.

Повз нас на шаленій швидкості промчався велосипедист, і Лу одразу став у захисну стійку. Думаю, він, як справжній джентльмен, намагався нас захистити.

Ми попрощалися, і я пішла далі, поринувши у свої думки. Моє серце стискалося. Цей песик був якийсь особливий. Йшла вулицею і думала про нього, про людей, про зраду і довіру. Чому тварини нам продовжують довіряти після зради? Мене ніколи не кусав собака, але я боялася довіряти йому, Лу, швидше за все, зраджений людиною, так хотів довіряти мені. Згадала, як собака, почувши незнайомий голос і відчувши увагу, обережно підійшов сам до мене, щоб його погладили і так був цьому радий, хоча не одна емоція цього не видавала. Лише напружене очікування. Як намагався зрозуміти всіма своїми органами чуття, чи можна мені довіряти. Ком мені підступив до горла.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-18 16:08 :13