вівторок, 10 травня, 2016, 10:57 блоги Суспільство
Шануймо героїв у серцях народу
Павло Лисенко
військовослужбовець, воїн АТО

Літо 2014 року стало найгарячішим періодом історії незалежності України. Проросійські сепаратисти, озброєні нашим гібридним братом, роздмухали справжнє пекло війни, яке ми ще довго будемо гасити.

Усе почалось зі Слов’янська, де бойовики під керівництвом мрійника-білогвардійця створили своєрідний бастіон показового спротиву «руського міра» проти міфічних бандерівців та Правого сектора. Заручившись показовою картинкою про затримання у квітні 2014 року підрозділу 25 повітрянодесантної бригади, в якого вони віджали декілька БМД (бойових машин десанту), вони створили ексклюзивну можливість для отримання тяжкого озброєння з Росії, розповідаючи при цьому брехливі казки про захоплену у ЗСУ техніку.

Але, десантники народ не злопам’ятний, як то кажуть, помститься та забуде. Так і тут, вони дали початок банді Гіркіна у Слов’янську, вони ж її і відправили на «той світ»…

Липень 2014. Війська АТО все тісніше стискають кільце навколо Слов’янська, їх ватажок Гіркін розуміє, що Вова Путін «кинув» його, ніякої миротворчої бригади і «введи війська» не буде. А залишитись сам на сам з переважаючими силами АТО означає приректи себе або на вірну смерть або потрапити до рук СБУ і сидіти до кінця своїх днів в українській в’язниці, як це роблять зараз Єрофєєв та Алєксандров. Лишається один вихід – тікати поближче до російського кордону.

В ніч з 4 на 5 липня 2014 року ворог вдається до прориву зі Словянська. Зібравши усе своє кодло, награбоване та віджате, пробує прорватись дорогою Слов’янськ – Краматорськ. Проте, їм на заваді встає блок пост тої ж 25 десантної бригади та спецпідрозділу МВС.

В результаті нічного бою нашими воїнами була повністю знищена бронегрупа противника, яка складалась з одного танка, двох БМП та однієї БМД, а також декількох вантажних машин. Решта сил противника, зрозумівши безперспективність прориву через 5-ий блокпост, змінила маршрут руху.

Проте, на жаль, не обійшлося без втрат і з нашого боку…

Згодом на цьому місці постав меморіальний камінь, як пам’ятник не лише загиблим у цій війні, а й пам’ятник зразкової доблесті нашим воїнам у боротьбі з російським агресором. Примітно, що кошти на цей меморіал зібрали самі мешканці міста Краматорськ, про яких російське телебачення так любило розповідати як про прихильників «руського міра».

1
Фото: Павло Лисенко

Це місце ніколи не залишається без уваги і нагляду. Машини, що проїжджають, подають довгий сигнал, як знак пам’яті і шани. Військові завжди зупиняться, щоб віддати честь загиблим воїнам. Біля пам’ятнику завжди є свіжі квіти, солодощі та цигарки, а схил усіяний маками, як символом пам’яті про загиблих. І немає значення, свято сьогодні чи ні, меморіал завжди доглянутий…

2
Фото: Павло Лисенко
3
Фото: Павло Лисенко

Так і сьогодні, напередодні Дня перемоги, учні Краматорської загальноосвітньої школи інтернату №3 прийшли сюди, щоб освіжити пам’ять про тих, хто загинув за мирне небо над нами. Кожен учень зробив штучну квітку маку, якими встелили схил меморіалу.

4
Фото: Павло Лисенко

Коли діти були зайняті своєю справою, зупинилась машина, з якої вийшли солдати, підійшли до меморіалу, помолились, мовчки постояли хвильку та поїхали далі…

5
Фото: Павло Лисенко

Ось так народжуються в Україні свої ритуали та справді народні звичаї шанувати своїх героїв. І дуже важливо те, що це дійсно йде від самого народу, а не навіяно примусово. Саме так в Україні шанують своїх героїв, солдат, які віддали життя за Батьківщину.

І дуже боляче дивитись в цей час на нашого північного псевдобрата, який перетворив День перемоги на якесь незрозуміле мракобісся з ряженими ветеранами та їх псевдосимволом георгіївською стрічкою, у вигляді якої не роблять хіба що рулони туалетного паперу. Поки що…

А ще дуже хочеться запитати товаришів тих солдатів та офіцерів, які підло загинули на Донбасі під запевнення їх президента, що «їх там немає». Як ви шануєте своїх загиблих братів по зброї? Ви ж не тільки не можете привселюдно покласти квіти загиблим, ви, мабуть, боїтеся просто зібратися і перехилити чарку в пам’ять за тих, кого з вами вже немає. Боїтеся висловити свої почуття з цього приводу. Бо вас там не було. А якщо скажете інакше, одразу опинитесь в лавах зрадників або звільнених, як ваші товариші Євген Єрофєєв та Олександр Олександров…

Яка країна, такі й герої… Поки в Росії з кожним роком намагаються все більше роздути пафосу та привласнити собі перемогу у Другій Світовій Війні, Україна народжує свої, справді народні традиції шанування своїх героїв. Без пафосу, а просто від серця та душі народної.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-20 01:09 :57