live
Новини » Політика 6156

Привид комунізму забрів до … Львова?!

Смолоскипний марш пам’яті Героїв Крут

Львів завжди був унікальним. Адже тільки у нас така розкішна архітектура, такі ґречні містяни і такі колоритні кав’ярні. А ще – тільки у Львові можна прийти на ніби патріотичну акцію, а взяти участь у … комуністичній. Не вірите? Дарма!

***

Смолоскипний марш пам’яті Героїв Крут. Близько тисячі молодих гарячих сердець, що, здається, стали битися в унісон: прекрасні у своєму пориві юні патріоти та патріотки вийшли, щоб запалити вулиці міста Лева славою та величчю вчинку трьохсот соколів, які склали свої молоді життя за Україну!

Та чи не занадто все гладко у цій ідилічній картині? Так і є: давайте придивимось ближче до деяких із організаторів акції. Але, спочатку трохи передісторії…

«Чучхе» по-чорному

«Соціалізм побудувати, звісно, можна,
але для цього треба вибрати країну,
якої не шкода»
(Бісмарк)

Коли сектантам потрібно заманити жертву до своєї організації, ніхто ж не говорить: «Приходь до нас, щоб переписати свою квартиру на нашого лідера»! Їй вішають локшину про високі ідеали, любов та братерство і «єдино правильний» погляд на світ. Так само і Львову неможливо «продати» комунізм у його неприкритому, потворному вигляді – ненависть до більшовизму вже закладено у ДНК народу, який пережив Голодомор, депортації та репресії. Тому цю деструктивну людиноненависницьку ідеологію необхідно «запакувати» у красивий та модний «футляр» патріотизму.

Ви, мабуть, не повірите, але у самісінькому серці Галичини експерти бачать осередки неомарксистських організацій, історично пов’язаних із прокремлівськими функціонерами. Якщо уважно проаналізувати, то, скажімо, ультраліві об’єднанння «Автономний опір» і «Чорний світанок» (хоча дехто схильний вважати «Світанок» молодіжним філіалом «Опору») ідеологічно являють собою крутий заміс із ультракомунізму (це, швидше, маоїзм чи навіть північнокорейська ідеологія «чучхе», аніж «соціалізм із людським обличчям»), анархізму та екологізму.

Аби зрозуміти комуністичне спрямування згаданих організацій, достатньо переглянути їх офіційні сторінки в Інтернеті. Головні ознаки декларованої ними ідеології:

  • Неймовірний рівень еклектизму – воєдино зібрані часто абсолютно взаємовиключні тези:
    • знищення приватної власності і віра у технічний прогрес (хоча історія вчить, що суспільство, позбавлене економічних стимулів, приречене на технічне відставання);
    • антиглобалізм дивним чином поєднано із використанням глобальної мережі Інтернет для агітації проти глобалізму ж (детальніше про це – дещо згодом);
    • відбувається явна підміна понять у соціально-економічній площині: так, соціальну справедливість пропонується розуміти як «рівність». Тобто, коли працьовитий та енергійний отримує плоди своєї наполегливої праці, а лінивий отримує заслужену «дулю з маком», то це пропонується вважати «несправедливим»;
    • заклики до «прямого народовладдя» якось поєднуються із «антиімперською боротьбою». Так, знищення держави як єдиного цілого і бюрократичного каркасу послабить будь яку імперію. Та Україна – екс-колонія, а не імперія. Для антиімперської боротьби хлопцям варто було докладати зусиль дещо східніше… А може, саме так все і задумано? Розхитати державу зсередини дешевше і надійніше, ніж вдаватись до прямої військової агресії.
  • Абсолютне переважання деструктиву та опір як самоціль. Якщо узагальнити вчення «Чорного світанку» та «Автономного опору», то легко помітити, що акцент зроблено на протесті, у ідеології та діяльності повне переважання «проти» і дуже мало «за». Словом, головне – «мутити воду», проти чого – діло вже десяте. Спершу зруйнуємо, а там буде видно.
  • Постійне повторення мантр щодо «прямого народовладдя». Щоправда, щирість патріотизму хлопців одразу викликає сумнів, якщо згадати, що це – ключове гасло медведчуківської політсили «Украинский выбор». Докладніше про це розповімо дещо пізніше.

Отож, шановні українці, вмощуйтесь зручніше, на нас чекає маленька мандрівка у химерний світ мозкових вивертів апологетів ідеї «все отнять и поделить»:

  • Якщо це не відверто анархо-комуністична ідеологія, то що?!
2
 
  • Особливих коментарів не треба. «Знищення» – ось ключове слово
3
 

Із «Чорним світанком» уже все зрозуміло. Перейдемо до «Автономного опору»:

  • Із програми АО щодо планової, адміністративно-командної економіки. Привіт Косигіну!
4
 
5
 
6
 
  • Одна із програмних статей АО із промовистою назвою. Ще Ленін, могильник Російської імперії, казав: «держава – це машина для підтримки панування одного класу над іншим». Могильниками якої держави планують стати активісти «Автономного опору»?
7
 

Цікаво, що ідеологічно організації «Автономний опір» та «Чорний світанок» – майже близнюки. Але вони не єдині репрезентанти лівацького руху в Україні. Неокомуністи розподілені всією країною за територіальною ознакою. Що цікаво, навіть структура об’єднань повторюється. От має «Автономний опір» свою екологічну ініціативу під назвою «Екологічний опір», а у «Чорного світанку» є «Екологічна платформа», у «Черной радуги» (діє в Центральній Україні) – екологічно спрямована «Зеленая радуга», свої філіали у цих організацій за іншими напрямками: студентські ініціативи, рухи за захист прав трудящих тощо. А на Дніпропетровщині набирає сили «Захист праці» – організація вкрай подібна і до «автономів», і до «світанку» із «радугою». Питання, як постали ці утворення, хто їх фінансує, чому вони ніби під трафарет скроєні, лишаються поки що без відповіді.

Надамо слово експертам:

Тарас Хаммер, лідер львівського «Правого сектору».

«Вони («Автономний опір», – IA ZIK) «ліві», вони сповідують соціалістичні анархічні погляди, є фактаж, що це п’ята колона, рука Москви. Вони хочуть вчинити дебош та показати, що вони можуть вільно марширувати».

Завідувач кафедри міжнародної інформації НУ «Львівська політехніка», доктор політичних наук Василь Гулай.

«Докладніше аналізуючи політичну ідеологію цих угруповань, ми бачимо виразну еклектику різних ідеологій, концепцій, доктрин. Наприклад, очевидним є намагання адаптувати до українських реалій положення лібертарного комунітаризму як соціально-філософської концепції сучасного неомарксизму та постмарксизму, що пропагує опір авторитарному примусу інститутів держави та капіталістичної економіки. Якщо узагальнювати те, що вони запозичують від західноєвропейського ліворадикального руху, то це певний симбіоз посткласичного анархізму, антиглобалізму, екологізму, а також неомарксизму, маоїзму та інших «ізмів». Одночасно можемо зауважити намагання знайти певне національне ідеологічне опертя у зверненні до спадщини Івана Франка, Лесі Українки, Нестора Махна, діячів українського національно-революційного руху періоду Другої світової війни.

Однією з причин цього, може бути відсутність у «Чорному світанку» чи «Автономному опорі» харизматичних особистостей, які могли би повести за собою навіть їхніх нечисельних прихильників (максимум декілька тисяч у всеукраїнському масштабі).

Чи є у світі приклади реалізації подібних ідей? У програмі «Чорного світанку» очевидними є певні аналогії до ідеології чучхе, що є панівною ідеологією тоталітарного режиму Корейської Народної Демократичної Республіки. І я не думаю, що за аналогією із мільйонами північних корейців, українці хотіли би кожного ранку славити світанок Сонця над Говерлою чи Печерськими пагорбами, як корейці змушені вітати свого «небожителя».

Дорога до пекла вибрукувана добрими намірами

Ленін називав їх «корисними ідіотами», – тих,
хто живучи в ліберально-демократичних країнах,
надавали допомогу ідеям тоталітаризму,
і які власними руками готували петлю,
на якій їх би і повісили

(проф. Брюс Торнтон).

Напевне, якби діяльність «Чорного світанку» та «автономів» обмежилася інтернет-простором, цих людей можна було б назвати соціал-утопістами, мрійниками, філософами-ліваками, якби не вкрай активна практична діяльність – упродовж лише 2014 року відбулось понад 1000 акцій АО.

Ядро АО становлять близько 30 дійсно радикальних активістів, хоча прихильників їх поглядів суттєво більше. Більше того: ці лави активно поповнюються за рахунок пасіонарних представників української молоді. З метою залучення нових активістів та поширення ідеалів Мао і Троцького створюються нові проекти, спрямовані, здавалося б, на цілком благородні справи.

Наприклад, «Екологічний опір» пропонує солідарність та допомогу тим сердобольним молодим українцям, які переймаються чистотою довкілля, рух «Здоровий Спорт Українських Вулиць» пропагує тверезий спосіб життя. «Народна дія» пропонує львів’янам допомогу у боротьбі із забудовниками. «Пряма дія» (пов’язана із «АО» та його братом-близнюком із Центральної України, організацією «Черная радуга») закликає студентів… ну, там важко без 100 грамів розібратися, до чого саме, але якщо у двох словах – розігнати адміністрацію, здобути право на вільне відвідувати пар і щоб всім платили стипендії і то побільше:).

Особливої уваги заслуговує «Народна дія» – ініціатива щодо опору незаконним забудовам, яка набула широкого розголосу, бо стосується і дійсно важливих проблем – дуже сумнівного «хазяйнування» команди Садового щодо історико-архітектурної спадщини Львова. До «Народної дії», без сумніву, входить і велика кількість хороших та порядних людей, але … на позиціях рядових активістів. Сам факт того, що «Автономний опір» є її співзасновником, змушує нас ретельніше роздивитися керівництво цієї структури, яке, зокрема, у своїх блогах закликає до «прямого народовладдя».

Проблема теорії «прямого народовладдя» не тільки у тому, що вона підриває державний устрій і економіку (адже дійшло до того, що самопроголошені «тергромади», а є їх вже понад 200, у тому числі й на Львівщині, самостійно видають «дозволи» підприємцям), а й тому, що її застосування на практиці неможливе. Її впровадження на практиці означатиме повний колапс держави, усіх її центральних інститутів включно із медициною, освітою, правоохоронною системою і, що головне для східного сусіда, армією. Дуже докладний аналіз загроз, які несе ця анархістська теорія «прямого народовладдя» і «територіальних громад», подає Денис Рибачок у статті «На пути к народному сепаратизму: как Медведчук завоевывает Западную Украину»

Прикро, що тільки зараз наші політики та ЗМІ стали прозрівати і оцінювати реальний масштаб загроз. Так, буквально на днях з’явилась інформація про фактично сепаратистську діяльність на … Львівщині. Більше можете дізнатися, зокрема у статті ZIK: «На Львівщині в діях деяких громадських активістів побачили ознаки сепаратизму».

Усе це різнобарв’я організацій, спрямованих на те, щоб мобілізувати небайдужу активну молодь, шліфується ідеологічною обробкою у т. зв. «Вільній школі», де активно читаються лекції про радощі «боротьби за права трудящих» і біографії класиків соціалізму. Остання на час написання цієї статті лекція – про Антоніо Грамші, засновника компартії Італії.

Гвинтівка породжує владу
(Мао)

Осібно у цьому переліку організацій перебуває соціальний центр «Цитадель», де тренують молодь на предмет занять єдиноборствами, а його спортзал вважається одним з кращих у Львові для проведення змагань із MMA (по-простому – «боїв без правил»). Про ідеологічну підготовку хлопців та дівчат, що довірливо приходять позайматись, звісно ж, ніхто не забуває. Зал рясно прикрашений символікою та графіті – вперемішку патріотичною та про «класову боротьбу». Знову діє принцип «загортання комунізму у патріотичну упаковку».

8
9

Хлопців-спортсменів неодноразово залучали до акцій проти забудовників. Подейкують, що часто від таких акції тхне банальним рекетом – наявність таких чуток не заперечують і самі активісти, хоча, звісно ж, активно спростовують їх правдивість.

10
 

У статті «За спинами «Автономного опору» стоїть Медведчук?», написаній журналістом Уляною Яковенко, згадується про участь бійців-«автономів» ще у цілому ряді господарських конфліктів, зокрема, на ринках «Привокзальний» і «Торпедо», а також навколо однієї із мереж піцерій. Як би там не було, а знаний у Львові зал для ММА – задоволення дуже не з дешевих і від кого маргінальній організації, що декларує боротьбу із бізнесом, вдалось отримати «спонсорську допомогу» на його облаштування та підтримку на плаву – питання до правоохоронців та податківців.

Буржуйські винаходи на службі у «захисників пролетаріату»

«Агітація повинна пристосовуватися до індивідуальних умов.
… треба дозволити агітатору вибирати засоби,
які є у його розпорядженні»
(Ленін)

Щодо «захисників пролетаріату» – то навряд чи Ви здивуєтесь, дізнавшись, що частина із них є «серійними безробітними», не працюючи іноді протягом багатьох років (на що живуть?!). Із джерел в «Автономному опорі» відомо щодо виникнення навіть певних конфліктів всередині цієї організації, пов’язаних із тим, що лідер однієї із найбільших її регіональних філій … взагалі ніколи в житті не мав трудової книжки(!!!)

Та нас наразі цікавить інше: як Інтернет, цей винахід «триклятущих капіталістів», квінтесенція глобалізації (із глобалізацією «автономи» і «Чорний світанок», нагадаємо, борються) слугує майданчиком із поширення деструктивних антидержавницький ідей.

Слово експерту

Завідувач кафедри соціальних комунікацій та інформаційної діяльності НУ «Львівська політехніка», доктор технічних наук Андрій Пелещишин:

«У радикальних суспільних рухів немає інших шансів ефективно себе подати, окрім як через соціальні мережі, тому що більш респектабельна частина суспільства, яка визначає політику засобів масової інформації, не має бажання впускати в медіа крайні сирі ідеї.

Але на руку цих радикалів грає те, що середовище соціальних мереж та інші середовища, де існують віртуальні спільноти, зараз у тренді, оскільки традиційні ЗМІ втрачають довіру. Також у соцмереж є ефект новизни. Як наслідок, люди втрачають критичність і схильні вірити всьому, що йде із соцмереж..

Тому зрозуміло, що різні – не обов’язково тільки радикальні, а й загалом популістські – рухи отримують тут шанс, бо за рахунок високого рівня атракції вони пробивають дорогу до сердець людей. До того ж сама влада штучно збільшує популярність соцмереж, коли замінює офіційні повідомлення постами у Фейсбуці. Таким чином, маргінальні радикали фактично стають на один рівень з міністрами-фейсбучниками.

Щодо таких організацій, як «Автономний опір», то судячи, наприклад, з їхніх графіті в місті, іншого контенту можна сказати, що це класичний популізм, який має свою естетику і, відповідно, споживача. Для мене, скажімо, ця естетика не є нічим атракційним, тому що я цю естетику бачив, коли був піонером в радянські часи. А зараз серця молодих людей таким гаслам і символам є відкриті, це природньо. Але завжди треба пам’ятати, що гасла, вчинки, наслідки вчинків – все це далеко не одне і те саме. І ще один важливий момент. Соцмережі дають можливість непомітно маніпулювати споживачем інформації, наприклад переводити акценти з одних суспільних проблем на інші. Ну наприклад, типовими є ситуації, коли розкручується екологічна чи місцева соціальна проблема, яка потім підміняється серйознішими загальнодержавними проблемами в потрібному для маніпулятора контексті».

Ліворадикали мають цілу мережу публічних сторінок у соцмережах, головним чином, у російській мережі «Вконтакте». До «пулу» найкрупніших ліворадикальних спільнот входять:

  1. Автономний Опір
  2. Sail Revolution - УКРАЇНА

Ми свідомо не вказуємо найбільш деструктивні, маргінальні спільноти, зосередимось тільки на масових, тих, які «працюють» м’яко і у псевдопатріотичному руслі.

Перше, що кидається у вічі – тенденційність подання матеріалів. Користуючись інтернет-сленгом, це суцільна «зрада». Її зрідка розбавляють постами про народні повстання у інших країнах, політичний тероризм тощо. Тобто, простежується доволі чіткий контент-план, спрямований на маніпуляцію: проблема-проблема-проблема-рішення (насильницьке повалення чинного ладу). НЛП? Зомбування? Як не називайте, а спроба маніпулювати очевидна.

Друге, що неможливо не помітити – постійні взаєморепости між спільнотами, які повинні, ніби слід із розсипаних хлібних крихт, привести молодого пасіонарія до кінцевої мети – лав ультралівих організацій. От зацікавились Ви, наприклад, боротьбою із забудовниками, моніторите тематичні, як здавалося, спільноти, проте дбайливо вимощена доріжка із «братніх» груп, рано чи пізно, приведе вас до думки, що найкращим способом боротьби із недобросовісними забудовниками є комунізм. Та й взагалі, забудовники – вони ж капіталісти…

Тут «русский дух»? Чому ліворадикали ним пахнуть?

«Все те, проти чого ворог бореться, ми повинні підтримувати
і ми повинні боротися проти всього того, що підтримує ворог»
(Мао Цзе Дун)

Особливо яскравий рядок у біографії «АО» – співпраця із прокремлівських політологом Верником.

«Украинские коммунисты, социалисты, социал-демократы и прочие левые, ваш час пробил! Либо украинские левые возглавят новое профсоюзное движение, либо профсоюзные лидеры начнут создавать новые левые партии!» © 
Олег Верник, лідер профспілки
«Захист Праці». 

Перелік організацій і політиків, із якими пана Верника пов’язують, вражає. Серед них і кілька троцькістських спільнот, і люди з оточення покійного Муаммара Каддафі, а також наші місцеві знаменитості радикально лівого спектру: Наталія Вітренко і Леонід Грач. Також пана Верника пов’язує довга і тривала співпраця із неприкритим українофобом та емісаром Кремля – екс-міністром освіти Табачником. Вони навіть книгу у співавторстві написали.

11
Олег Верник – на фото справа

Та особливого шику біографії Верника надає той факт, що Олег Ігорович працював керівником українського відділення організації-спостерігача за виборами CIS-EMO. Ця структура заснована в Росії, очолює її Олексій Кочетков – один із батьків ідеології «Русского міра» і, як стверджують, людина російських спецслужб (зрештою, саме припущення, що ФСБ на таку стратегічну посаду могла допустити сторонню людину, із сфери фантастики).

У чому ж стратегічність CIS-EMO для Кремля? Експерти цієї контори спостерігають за виборами у країнах СНД, при цьому (зовсім «випадково», звісно ж!) оцінюючи їх на користь проросійських партій чи кандидатів. У 2004 році CIS-EMO намагалася допомогти й нашому незабутньому, тоді ще не «легітимному» Віктору Януковичу.

12
Активісти «Захисту праці» – нечисленні, але дуже організовані

Для заснування омріяної профспілки, через яку можна було б чинити вплив на українське політичне життя, потрібні були активісти, і Верник активно підтягував до себе різні маргінальні лівацькі групки по всій країні. Його співпраця із «Автономним опором» розпочалась приблизно на початку 2013 року. Тоді активісти різко перекваліфікувалися у «журналістів» і саме під цим прикриттям, як самі проговорились на одній із прес-конференцій, отримували фінансування від «Захисту Праці» – під виглядом «зарплат журналістів». Зрозуміло, що «гонорари» за просто так не дають.

Не буде перебільшенням сказати, що «Автономний опір» і «Чорний світанок» у зовнішньополітичній війні Російської Федерації проти України – не більше, ніж пішаки, яких спокійно можна поставити «під бій», щоб, наприклад, спровокувати у Львові «одеське 2 травня» у мініатюрі, коли зіткнення патріотичних та промосковських сил вилились у кровопролиття, яке слугувало засобом мобілізації антиукраїнського елементу та сприяло зовнішньополітичним цілям Кремля, створюючи Україні на Заході реноме «європейського Сомалі».

Висновок із знаками питання

Такі трагедії, як колективізація, Голодомор, репресії та депортації, «розстріляне відродження», знищення духовенства та кобзарства, заслані «шістдесятники», вбивство Івасюка і Стуса мали б раз і назавжди послужити нам щепленням проти вірусу комунізму. Навряд чи в Україні знайдеться багато сімей, які б не втратили когось близького від рук більшовиків чи хоча б не зазнали поневірянь чи репресій у страшні часи їх панування. Тому годі сподіватися, що «посів» вірусу цієї кривавої людиноненависницької ідеології в Україні дасть багатий врожай. Разом із тим, навіть нечисленні, але добре організовані групи радикалів можуть завдати чимало клопоту все ще слабкій українській державі.

Ворог б’є по найслабкіших місцях, оперує реальними проблемами нашого суспільства, намагаючись маніпулювати ними на свою користь. І часто винні ми самі, винні політики, яких ми ж і обрали. До прикладу, чи багато альтернатив в плані самореалізації у сучасної активної молоді? Чи багато гуртків, секцій? Чи охоче держава займається молодіжною культурою? Ліворадикали пропонують молоді хоч щось – можливість виявити себе як спортсмена, як еко-захисника, як активіста… А чи можемо ми наразі запропонувати альтернативу – нерадикальну, демократичну, базовану на цивілізованих цінностях?

А як мінімум – варто хоча б цікавитись, до яких саме акцій долучаємось ми або наші діти. «Вовки в овечих шкурах» – серед нас! Чи достатньо уваги ми приділяємо своїм дітям-підліткам? Чи не стане наша «зайнятість роботою» тією останньою краплею, що штовхне наших кровинок у лабета організацій, що поширюють екстремістську ідеологію?

Комунізму як масового явища не буває у благополучних, багатих і демократичних суспільствах. Чи зможемо ми збудувати таке? Чи зуміємо, закотивши рукави, прорватись у «перший світ»?

Остап Кузьменчук,
блогер, аналітик

Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...