четвер, 7 квітня, 2016, 14:18 блоги Суспільство
Скільки коштує друг, або Собача лотерея
Анна Чистякова
блогер, журналістка

Я йшла з цуценятком на повідку алеями парку Львівської ветеринарної академії. Щеня радісно підстрибувало, раділо кожному сонячному променю, кожному новому запаху, але постійно озиралось на мене, щоб переконатись, що ми йдемо разом. Це був один з тих перших весняних днів, коли вже точно відчуваєш, що зима відступила і природа почала прокидатись від довгого та тяжкого сну. На зустріч мені йшла моя однокласниця.

– О, ти завела собаку! Класно. Але навіщо тобі дворняжка? Купила би краще...

– Кого?

– Лабрадора!

– Навіщо?

– Ну, порода все-таки...

Я пересмикнула плечима, тому що для мене це був слабкий аргумент.

– Ти, напевно, дуже хороша людина…, – ніби підбадьорила мене колежанка.

– Не знаю…

Маргоша подивилась на мене своїми цікавими очима, так ніби намагалася щосили зрозуміти, про що йдеться. І невпевнено вильнула хвостом – напевно, щоб підтримати розмову.

Попрощавшись зі знайомою, ми з цуценям продовжили спускатись до галявини, де переважно збиралися всі місцеві собачники зі своїми друзями меншими, аби мати про що говорити, поки собаки бігають і бавляться.

– Не слухай її, вона не розуміє, що друзів не купують, – пожартувала я звертаючись до вухастої. – Якби ти розуміла, які іноді дурниці люди говорять, то, певно б, відмовилася дружити з ними.

Але Маргоша вже мене не чула, тому що зі всіх лап бігла до своїх хвостатих друзів.

Тут веселилися молоді такси, пуделі, шицу, йоркширські тер’єри і, навіть, вівчарка, а ще цуценя стаффоршидського тер’єра. Господарі у тісному колі жваво обговорювали свої собачі питання: за скільки і де можна купити «модну» собачку, які породи зараз найдорожчі. Згадували свої участі в останніх виставках та отримані за це нагороди. Намагалися визначити на око, в якої собаки екстер’єр відповідає ідеальним стандартам, а в якої затесався можливий «брак».

У цей час Маргоша вже «нарізала» кола зі своїми аристократичними друзями. Всі вони бешкетували, бігали, хапали одне одного за хвіст і лапи, гавкали та перекидалися у ледь зазеленілій траві. Ця собача гра – просто вибух позитиву. І не можливо не посміхнутися, спостерігаючи за цим.

В тусовці собачників я була новачком. Це моя перша в житті собака, яка, швидше, нагадує цуценя із мультика про Карлсона, і я стою, слухаю і геть не розумію, чому людям так важливо промовляти слова «екстер’єр», «брак», «чистокровна» та гордо називати ціну свого друга у валюті. Це ж не річ, не сумочка від Луі Віттон та не пасок від Дольче Габбана.

«Банді» вже замурзаних та захеканих песиків теж були байдужі ці голосні слова, і вони продовжували бешкетувати. Думаю, вони б всі мене підтримали одностайно всіма своїми чотирма лапами і такими різними хвостами.

Нас з Маргошею тут полюбили одразу – і собаки-аристократи, і їх господарі. Впізнають навіть у темряві: «О, Маргошо, привіт! Доброго вечора!». Так вже водиться у нас у собачників, що впізнаємо ми одн одного по собаці і знаємо часто тільки прізвисько песика. «А ми на вас чекали з Маргошею, вона у вас така весела!».

А знайшла мене Маргоша того року зимою, в сильні січневі морози на вулиці. Зима тоді видалася, як ніколи, сніжною і холодною. Маргоша сиділа в куточку біля закинутого входу у підвал і тулилася до стіни. Вона була настільки маленькою, що я спочатку подумала, що то копирсається щур. А коли придивилася, то побачила в темряві крихітне, перелякане цуценя розміром трохи більше як дві долоні. І не я тоді планувала взяти песика, а вона, певно, спланувала собі найти господаря абсолютно «бєзвозмєздно, то єсть даром».

Маргоша
Маргоша

Ветеринар, яка згодом оглядала мою знахідку, підняла її перед собою, подивилася їй в очі і сказала: «Маргошо, ти виграла мільйон!». І як би хотілося, щоб безпородні та безпритульні песики частіше брали участь та вигравали у цій лотереї! Адже щастя не купити за гроші, його можна тільки знайти або подарувати комусь.

З прогулянки ми поверталися задоволені і втомлені, сонечко намагалося нас зігріти своїми весняними, ще невпевненими променями, свіже повітря п’янило та надавало наснаги.

– Мама, мама, дивися, який гарний собачка! Я хочу такого! Він схожий на вовка. – Тягнув за рукав молоду жінку маленький хлопчик. – Мама, спитай як звати! – не вгамовувся хлопчина.

– А яка це у вас порода? – очікувано запитала жіночка з дитиною.

– Дворняжка! – з гордістю відповіла я.


Реклама

Каждый из нас должен хорошо питаться, чтобы восполнить потраченную энергию. Также это касается и животных. Корм Акана для собак, например, можно подобрать на сайте http://acana.od.ua.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-21 11:54 :58