понеділок, 4 квітня, 2016, 11:47 блоги Суспільство
Волонтер і море: Хемінгуей би заздрив
Марина Тарарикова
волонтер, організатор допомоги армійським підрозділам та дитбудинкам

– Костя, ти будеш мене тримати за руку?
– Так.
– Лише не відпускай там, на глибині... Добре?
– Добре.

В голові не вкладається думка – «Ну як я могла погодитися?!». Та, що боїться води з дитинства, не вміє плавати, остерігається екстріму у будь-яких проявах, лізе зараз у штормове море пірнати з аквалангом. Коліна трусяться, долоні спітніли, страх накочується хвилями разом з бурхливою темною водою. Позираю назад – втекти, чи що? Сказати, що не можу, що голова болить, що серце хапає, не хочу я туди! Але мою руку вже міцно тримає в своїй Костя, на плечах зовсім нелегкі балони зі стисненим повітрям, ми потихеньку заходимо все далі. Холоднюча вода заливається під гідрокостюм все вище – по пояс, по плечі, рефлекторно стаю навшпиньки і з жахом розумію – ні за ким би не пішла у морську глибину, а за ним піду.

1
 

Вже пізніше зрозуміла сама для себе причину такої нелогічної для себе поведінки. Я пішла за Костею далеко не тому, що знаю його з дитинства, не тому, що він детально і дуже впевнено провів інструктаж і, навіть, не через усі запевнення, що мені сподобається і що мене потім з моря силою доведеться тягнути, перекриваючи повітря на балонах. Просто було стійке відчуття – Костя горить своєю справою. Не повільно, протягом робочого дня в офісі за зарплату, за соціальний статус, за амбіції, за всю ту фігню, яка примушує повільно тліти і жити тим, на що людина, насправді, й не хоче витрачати своє життя, а треба – бо зарплата, соціальний статус, амбіції… Мій друг так горів зсередини, що, не змигнувши оком, затягнув відчайдушну боягузку на глибину 10 метрів. Після цього я поборола свій тваринний страх і почала плавати, отримуючи від цього неймовірне задоволення і релакс…

2
 

Так сталося, що Костя, військовий та професійний водолаз, покинув свою роботу, якою жив – пішов працювати на телебачення. І кожного разу, коли ми зустрічалися, розмова плавно стікала на водолазні теми і у мого друга починали сяяти очі. «Повернутися би, але ж здоров»я» – світло в очах гасло. А в мені на душі ставало так тоскно, хоч вий. І вже здавалося, вихід один – тихенько тліти. Та я знала, що це не про мого друга, і не помилилася.

3
 

Приблизно півроку тому Костя почав з однодумцями створювати волонтерський проект – школу по підготовці військових водолазів. Потихеньку, шукаючи потрібну інформацію, людей, ресурси, непевним поступом (крок вперед, три назад) справа почала закручуватися. Важко переоцінити роль такої унікальної школи на території України. В умовах «віджатого» Криму ми втратили майже всі напрацювання в цій сфері – у Севастаполі залишилася військово-морська Академія, яка єдина готувала військових водолазів, там залишилася вся база з обладнанням та викладачами. А тут сталася неймовірна штука – дивом зібралися спеціалісти з непересічним досвідом. Вони хочуть і готові навчати непростій але вкрай необхідній спеціальності. Коли гаряча точка нашої країни перестане бути гарячою, першочерговим питанням стане безпечне розмінування водойм. Тим, чим займається Костя зараз, врятує не одне життя в майбутньому, в першу чергу дітей, які підуть влітку купатися-рибалити на озера та річки на сході України. Так, багато чого немає – спорядження, приміщення, коштів на організацію, попереду купа роботи, зусиль, витраченого часу на проби та помилки. Будуть сотні раз опускатися руки і здаватися, що справа марна – ой не легко займатися волонтерством у наші часи, у нашій країні – але… Але у Кості світяться очі і він вже веде за собою потрібних людей, як тоді мене у розбурхане непривітне море.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-22 14:12 :35