Новини » Події 24 лютого, 2016, 10:31
Як говорити з людьми у зоні конфлікту
Активіст гуманітарної організації «Відповідальні громадяни» Євген Шибалов
Активіст гуманітарної організації «Відповідальні громадяни» Євген Шибалов

Поради активіста гуманітарної організації «Відповідальні громадяни» Євгена Шибалова.

Євген Шибалов багато років працював кореспондентом газети «Дзеркало тижня» в Донецьку. Коли на Донбасі почали стріляти, він мусив обирати, ким бути – волонтером чи журналістом. І невдовзі зробив вибір на користь волонтерства, ставши співзасновником гуманітарної організації «Відповідальні громадяни». За два роки роботи з мешканцями окупованої та прифронтової зони Євген побачив зміни, що відбулись у свідомості цих людей. На зустрічі у Школі журналістики Українського католицького університету він розповів про те, як треба говорити з мирним населенням у зоні конфлікту.

Тривале збройне протистояння спричиняє глибокі зміни у психіці людей. Тому влада й медіа припускаються помилки, підходячи до людей на Донбасі зі шкалою мирного часу. Але тут потрібні інші підходи, базовані на розумінні стану цих людей та усвідомленні того, як сильно пережите на них відбилося.

Ці люди перебувають у стані інформаційної ізоляції: важкодоступними для них є не тільки медіа, але й офіційна інформація від влади. Більшість людей у сірій зоні навіть не знають, ким контролюється територія, на якій вони мешкають. Люди мусять переховуватись у бомбосховищах, від яких не відходять далі ніж на двісті метрів навіть під час припинення вогню, адже бояться залишати єдине місце, де почуваються у безпеці.

За таких обставин їх охоплює почуття невизначеності й розгубленості. Два роки тому мешканці Донбасу опинились у ситуації, коли не знали, що робити й куди податися; вони живилися чутками й панікували. Цей стан був тривалим і залишив по собі сильний слід. До цього слід додати відчуття непотрібності: вони вважають себе зайвими, покинутими державою, і це на них дуже тисне. Доходить до того, що вони втрачають будь-яке бажання виявляти активність.

Їхній горизонт планування вкрай звужений: людина може планувати своє майбутнє не довше, ніж на одну добу. Єдине, про що думає цивільний громадянин під час бойових дій – як дожити до вечора. Через це настає повна апатія. Якось в одному з районів Донецька ми знайшли групу людей, що мешкала в багатоповерховому будинку. До нашого приїзду з гуманітарним багажем вони нічого не їли чотири дні і за цей час не зробили нічого, щоб дістати їжу. Це називається синдромом вивченої безпорадності. В такому стані людина критично залежна від гуманітарної допомоги.

Ще одна особливість їхнього стану – те, що я називаю вітальною жадібністю. Коли ми почали звіряти бази даних агенцій, що поширюють гуманітарну допомогу в зоні конфлікту, то виявили людей, які подавали заявки одразу в п’ять організацій. Засуджувати їх у жодному разі не можна, адже у стані невизначеного майбутнього людина робить усе, щоб вижити.

В умовах психологічного тиску звужується коло довіри. Ці люди не довіряють нікому, крім хіба що рідних і близьких. Немає жодного сенсу запитувати цих людей про їхні погляди чи ставлення до сторін конфлікту: правди вони не скажуть. Можуть сказати лише те, чого від них вимагають.

Із кожним днем люди там закриваються дедалі більше, але це зовсім не означає, що довіру місцевого населення завоювати неможливо. Перш за все, потрібно бути приязним і всміхатись. Вони і так щодня бачать чимало негативу, тому навіть крапля позитивного ставлення дасть їм набагато більше, ніж ви думаєте. Крім того, ви маєте бути щиро зацікавлені в темі розмови, говорити про те, як люди живуть, слухати їхні історії. Але зважайте на те, що в умовах стресу вони можуть плутати деталі, факти й цифри. Тож, якщо вас цікавить фактаж, уточнюйте кілька разів.

Мовний барєр руйнує довіру, тому, якщо ви володієте мовою, якою говорять люди, переходьте на неї. Зараз не час комусь щось доводити. Не слід сперечатись і щодо термінології, адже будь-яка негативна реакція збільшує дистанцію та змушує людину закриватись. Подбайте про міміку – вона може видати ваше ставлення до сказаного. Важливо виховати в собі терпимість і вміння слухати спокійно.

Активіст гуманітарної організації «Відповідальні громадяни» Євген Шибалов
Активіст гуманітарної організації «Відповідальні громадяни» Євген Шибалов

Уникайте слів, що можуть вказати на вашу прихильність до однієї зі сторін збройного конфлікту – «наші», «вороги», «свої», «чужі». Намагайтесь використовувати нейтральну лексику й термінологію. Щоб завоювати довіру цивільних, потрібно зробити все можливе, аби не бути схожим на військового. Ніколи не слід брати з собою зброю, вдягати уніформу чи будь-які деталі військового вбрання. Я маю три бронежилети й досі не вдягав жодного. До того ж, ходити у бронежилеті небезпечно – ти стаєш потенційною ціллю для військового.

З людьми на прифронтових та окупованих територіях потрібно говорити, й передусім саме з тими, які не брали зброї до рук. Важливо розуміти, що обабіч лінії розмежування люди мають однакові проблеми. Тому слід обирати нейтральну тему, яка не стосується політики й цікавить обидві сторони. Коли напруга буде знята, сторони конфлікту зможуть взаємодіяти.

Досвід підказує, що немає геніального рішення, яке б задовольнило всіх одразу. З маленьких домовленостей можуть будуватись конструкції великої гри. Наприклад, примирення в одній з африканських країн розпочалось із того, що центральна влада погодилась залишати екологічну ренту від видобутку корисних копалин у місцевому бюджеті спірної території. Адже одна з претензій повстанців полягала в тому, що влада заробляє гроші, вбиваючи їхню землю.

Багатьох цікавить, як ми будемо разом жити в одній країні, коли бойові дії завершаться. На мою думку, для початку нам зовсім не обовязково жити разом, достатньо сформувати правила, як жити поруч. Ніхто не повинен нічого забувати, навпаки, з обох боків повинне бути прагнення до істини. Спільне розслідування злочинів та пошук шляхів налагодження контакту.

Сподіваюсь, що колись ми побачимо таку саму картину, як у деяких містечках Північної Ірландії: на одній вулиці на будинках британські прапори, на іншій – ірландські, але люди живуть в одному просторі й уникають конфліктів. Ми зможемо назавжди окреслити коло тем, які є джерелом конфлікту, і навчимося говорити, щоб уникнути нових трагедій.

Підготувала Уляна Іванишин,
для IA ZIK

 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-09-20 04:01 :49