четвер, 3 грудня, 2015, 15:43 Події
Сергій Каразій: Українцям треба менше перейматись тим, хто що про них думає
Сергій Каразій
Сергій Каразій

Тележурналіст Reuters, що висвітлював збройні конфлікти в багатьох країнах, закликає не перебільшувати дієвість пропаганди і вірить, що Україна поверне Донбас.

Український кореспондент новинної агенції TV Reuters Сергій Каразій робив репортажі про збройні конфлікти в багатьох регіонах: Балкани, Чечня, Ірак, Афганістан… Торік війна прийшла до його країни. Сергій упевнений, що адекватне інформування мешканців окупованих та прифронтових територій нейтралізуватиме російські пропагандистські меседжі краще за симетричну контрпропаганду. І хоча й не готовий прогнозувати дії Кремля, вірить, що Україна поверне собі окуповані території, а конфлікт у регіоні закінчиться розпадом Росії. Говоримо про місце української війни на мапі збройних конфліктів світу, перспективи розвитку ситуації на Донбасі та проблеми, які виникнуть в України після війни.

Сергію, два роки тому ви сказали студентам Школи журналістики Українського католицького університету, що їм навряд чи знадобляться навички висвітлення збройних конфліктів. Тоді ви не мали відчуття, що в Україні може бути війна? Для неї зовсім не було передумов?

– Думаю, тоді такого відчуття не мав ніхто. Передумови, звісно, були, але ми цього точно не розуміли. Якщо поглянути на історію українсько-російських відносин ретроспективно, починаючи з тридцятих років минулого століття, то очевидно, що це могло статись. Але два роки тому сама ця ідея була абсурдною.

– Ситуація на Донбасі залишається напруженою, але медіа і в Україні, і в усьому світі приділяють їй дедалі менше уваги…

– З погляду новин це абсолютно природний процес. Новини – від слова «новий»: коли щось відбувається, тоді є інтерес медіа і аудиторії. Коли починається стагнація, інтерес падає. Так улаштований людський мозок. Так було з кожним збройним конфліктом. Із 2003 року в Іраку теракти відбуваються майже щодня, постійно хтось когось убиває. Щодня одне й те саме: це перестало бути новим.

Згадаймо Революцію гідності. Тоді була приблизно така ж ситуація: 30 листопада – 1 грудня був вибух інтересу до наших подій, усі телеканали, всі видання скерували кореспондентів до Києва. Майдан раптом став величезною історією у світі. Потім було затишшя до середини грудня (спроба штурму Майдану 11 грудня, – Авт.), потім знову спад до перших подій на Грушевського. Те саме зараз відбувається з Донбасом: поки триває відносне затишшя, інтерес у світі до цієї теми впав. І в Україні теж: люди розслабились. Багато хто вважає, що війна закінчилась. Хтось утомився й не хоче про це думати – важко щоранку прокидатись і читати новини з війни.

Чи маємо ми боротися з цим звиканням – нагадувати про себе міжнародній спільноті, привертати її увагу?

Сергій КаразійСергій Каразій

– Питання не в тому, чи цікавиться нами міжнародна спільнота, а в розвитку подій. Потрібна нормалізація, еволюційний розвиток ситуації. Але це залежить від багатьох чинників, які важко передбачити: що робитиме Путін і Росія, як складуться зараз відносини Росії з Туреччиною, як підуть справи в Сирії. Якщо Росія загрузне в цих конфліктах, у неї залишиться менше ресурсів і можливостей робити щось на Донбасі. Хоча я не виключаю, що Росія відновить активні бойові дії на Донбасі, щоб відвернути увагу від можливих поразок у Сирії. Непередбачуваність головного гравця в цій історії просто неймовірна. Україна не може бути проактивною, вона може тільки реагувати на те, що відбуватиметься. Я розумію, що армія, керівництво держави готується до такого розвитку подій, але повинні готуватись і волонтери, і суспільство, громадяни. І журналісти, щоб висвітлювати те, як розгортатимуться події.

Чи можна порівняти зацікавленість західних медіа конфліктом в Україні з іншими, які зараз відбуваються у світі?

– Конфлікт в Україні зараз є маленьким і менш жорстоким у порівнянні з сирійським. Якщо брати події в Сирії, Іраку й Афганістані як єдине ціле, а ситуацію в Парижі та масову міграцію з Близького Сходу до Європи розглядати як її наслідки, то за геополітичною вагою українська ситуація – на другому місці.

Ми нарікаємо на недостатню увагу світу до війни на Донбасі, а нам відповідають, що ми й самі не надто переймаємось, наприклад, Сирією.

– Українцям нема чого нарікати і взагалі менше перейматись тим, хто про них що думає. За часів югославської війни Хорватія була в умовах, коли їй заборонили купувати зброю, й навіть миротворчі війська на території країни радше заважали, ніж допомагали завершити протистояння. Тоді хорвати вирішили розпочати операцію «Буря», щоб відвоювати свою територію. Потрібно вирішувати свої проблеми самостійно. Коли на подолання проблеми будуть націлені всі й кожен думатиме, що йому потрібно зробити для її вирішення, тоді справа зрушиться з місця, і всі – міжнародна спільнота, громадська думка – підключаться.

– Нещодавно данська фотожурналістка Марі Басташевскі, що приїжджала до Львова, сказала, що «Ісламська держава» вдало маніпулює медіа, тож її як могутній, впливовий феномен фактично створили журналісти. Чи можна сказати, що так звані ДНР і ЛНР – також медійні явища?

Сергій КаразійСергій Каразій

– Ні. Їх уможливила зброя, яка виявилась сильнішою за зброю української армії. Я б не перебільшував уплив медіа. Краматорськ свого часу обстріляли «Ураганами», це дуже потужна зброя. І наступ українських збройних сил зупинила російська армія, під Іловайськом були збройні сили Росії. Про які медіа ми говоримо, коли це була величезна збройна потуга?

Хоча так звані ДНР і ЛНР мають потужний медійний ресурс у Росії, за допомогою якого дуже правильно і вдало маніпулювали на початку бойових дій. Та й перед тим, як почався конфлікт, роками велася медійна артпідготовка, готувалася громадська думка. В цьому брали участь і менеджери українських телеканалів, сприяючи засиллю в ефірі серіалів із пропагандою російської армії. Дійшло до того, що в нас крутились серіали, в яких вихваляли енкаведистів і демонізували українських повстанців. Усе це дуже гарно промило мізки частині населення України. Тому цю війну називають гібридною, і медіакампанія є її частиною, як і військова операція. Хоча справді феноменальним є те, що російська пропаганда не спрацювала в Одесі й Харкові. Мешканці цих міст виявились мудрішими.

Чи може Україна, на вашу думку, нейтралізувати вплив пропаганди за допомогою контрпропаганди?

– Це не дуже хороша ідея. Кожна маленька брехня породжує велику недовіру. Та й проблема набагато ширша, тож зараз ні пропаганда, ні контрпропаганда ситуації не змінять. Було б набагато краще, якби люди, що живуть на окупованих територіях, отримали доступ до альтернативної якісної інформації. Над цим треба працювати. Сподіваюся, що ці люди не до кінця втратили здатність сприймати та аналізувати правдиву інформацію – адже це значно важче, ніж споживати пропаганду.

Чи можна сказати, що українські ЗМІ за час війни на Донбасі навчились готувати репортерів до роботи в гарячих точках?

– Рік або півтора року тому ситуація була страшною: люди їхали зовсім без підготовки, не маючи засобів безпеки – бронежилетів, касок. Тепер стало набагато краще. За час цього конфлікту дуже багато журналістів отримали практику такої роботи. Тепер група українських воєнних кореспондентів є великою, паралельно діє кілька підготовчих програм. На початку 90-х у зонах конфліктів працювало багато журналістів родом із Південної Африки. За десять років світом поширились воєнкори родом із країн колишньої Югославії. Це об’єктивний процес: коли в твоїй країні війна, місцеві журналісти набираються екстремального досвіду. Тепер прийшов час українців.

Три роки тому ви казали, що вам легше висвітлювати збройні конфлікти в інших країнах, бо ви повертаєтеся звідти до спокійної, мирної України. Як ви почуваєтесь тепер, коли в Україні війна? Чи вдається зберегти безсторонність?

– Звичайно, працювати вдома набагато важче. Але таке тепер наше життя, і це треба прийняти. Крім того, коли я працював у Югославії, міг спілкуватись із мусульманами і християнами, із сербами, хорватами, боснійцями, албанцями… Для всіх я був представником нейтральної країни. А тут я можу працювати тільки по один бік фронту – це набагато гірше. На щастя, Reuters має змогу посилати на інший бік фронту громадян інших країн.

Бути безстороннім важко, але треба, якщо ти професіонал. Ти можеш мати особисті симпатії, адже це твоя країна, твій біль. Та коли ти робиш матеріал, ти повинен бути безстороннім, адже з твоєї історії можуть зробити хибні висновки ті, хто тобі довіряє. Інакше просто не треба займатись журналістикою. Приклад – парад полонених у Донецьку. Ми його показували: це воєнний злочин, тому це обов’язково мало бути на екрані. Я дуже сподівався, що нічого подібного не трапиться в нас. Якби наш добровольчий батальйон десь у Маріуполі подібним чином провів сепаратистів, ми теж показали б це, і я першим наполягав би, аби це пішло в ефір. Якщо ми хочемо перемогти в цій війні і збудувати нормальну країну, то не можемо толерувати такі речі. Воєнні злочини замовчувати не можна.

Втім, мене більше хвилюють не журналісти, а військові, що повернуться з війни додому. Це проблема, яку свого часу мали Сполучені Штати після війни у В’єтнамі: адаптація людей із особливими потребами, інвалідів. Наскільки наше суспільство готове їм допомагати? Зараз вони ще лікуються, перебувають під опікою волонтерів і друзів. А що буде за рік-два? Я б на місці нашої влади вже займався створенням умов для цих людей. Облаштуванням будинків, ліфтів, театрів, переходів для проїзду візків, створенням робочих міст для них. Зараз найбільша проблема – відвоювати окуповані території, але повоєнні проблеми будуть величезними.

Чи можете ви спрогнозувати, чим і коли закінчиться протистояння на Донбасі?

Сергій КаразійСергій Каразій

– Судячи з того, що зараз робить Кремль, конфлікт закінчиться разом із крахом Російської Федерації. Який буде приблизно таким самим, як крах Радянського Союзу. Не берусь називати якісь часові рамки, але цей процес є цілком очевидним. Те, що Росія затіяла зараз у Сирії, вона буде згодом мати на Кавказі, плюс санкції, блокада ціни на нафту… Якщо це триватиме ще роки півтора-два, Росія матиме величезні проблеми.

Важко робити прогнози, бо всі вони впираються в одну дуже непрогнозовану людину. Але всі ці так звані народні республіки є приреченими. Донбас повернеться в Україну в тій чи іншій формі, яка нас буде влаштовувати – я не маю в цьому великих сумнівів.

Микола Решнюк,
для IA ZIK

Фото Романа Скрипника

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-16 05:00 :31